Закарпаття може залишитися без мінводи, або Чому рубаємо гілку, на якій сидимо?..

Ті, хто самовільно забудовує територію навколо оздоровниці «Квітка полонини», рубають гілку, на якій сидять. Зовсім скоро їхні садиби можуть зяяти пусткою. Адже вони знищують те, заради чого тут позводили ошатні будиночки, – родовище мінеральної води «Лужанська». Вже навіть не мовиться про те, що це є злочином проти свого народу.

В гіршому випадку, такий будівельний хаос може обернутися катастрофою далеко не місцевого значення. Існуючі в країні служби застерігали від біди. Та чи всіх адекватних заходів вжито, аби зупинити нищення родовища? Про це ведемо розмову з головним лікарем санаторію «Квітка полонини» Павлом Ганинцем (на фото). 

Павле Павловичу, для необізнаних розкажіть, будь ласка, ще раз, про витоки негараздів з родовищем.

– Дехто мене звинувачує у тому, ніби це я створив проблему. А ця проблема родом ще з 80-х років минулого століття. І все – через землю. Зазіхання на неї навколо «Квітки полонини» відбувалися постійно. Навіть тоді, коли я до цієї справи не мав жодного відношення. Ця вакханалія почалася задовго до того, як став головним лікарем. Навіть ще до того, як санаторій отримав ліцензію на експлуатацію родовища, мої попередники – тодішній головний лікар санаторію та посадові особи «Укрпрофоздоровниці» – зверталися і в прокуратуру, і в різні міністерства, Держгірпромнагляд та інші відповідні установи з приводу спорудження місцевими мешканцями поодиноких житлових будинків у безпосередній близькості до свердловин. І отримували висновки, які категорично заперечували можливість будівництва в природоохоронній зоні. Але вже сучасних забудовників, яких наплодилося масово, обмеження, які й досі чинні, не зупиняють.

Отож перші спроби забудови припадають ще на початок 90-х?

– Так, ще тоді йшлося про необхідність встановлення охоронної зони навколо родовища. Це зараз виглядає парадоксально, але тоді таке рішення підписала і теперішня голова Солочинської сільської ради Магдалина Туряниця – в ті часи депутат Голубинської сільради. Адже практично всі роки радянської влади та доволі тривалий час після так званої перебудови територіально родовище належало до Голубинської сільської ради. То вже згодом, у 1998 році, за рішенням ІІІ сесії Закарпатської обласної ради 23-го скликання була створена Солочинська сільська рада, головою якої стала пані Магдалина.

І от з того часу вона одразу ж забуває про підписане нею рішення щодо охоронної зони над родовищем мінеральної води. Біля санаторію ці площі за рішенням новоствореного самоврядного органу розпайовують. Хоч ці землі й були передбачені для ведення сільського господарства, однак експлуатація їх була обмежена – отрутохімікати тут не застосовували, а якщо йшлося про випас худоби, то шкоди землі таке ведення господарства не завдавало б. Але з подачі Солочинської сільради цільове призначення земель було несподівано змінено – під будівництво. І все це без обов’язкових погоджень із геологами і Держгірпромнаглядом, як цього вимагав Закон України «Про надра».

Але ж навіть зміна цільового призначення землі – це ще не дозвіл на будівництво.

— Дозволів на будівництво як таких навіть не було. Будівництво велося хаотично, без проектів, без будівельних експертиз. А тим часом щороку нас, ліцензіатів, перевіряють. Я, як керівник, несу юридичну відповідальність за збереження державного майна – природного унікального ресурсу загальнодержавного значення. Але зарадити порушенням не можу. Тому звертаюся в різні інстанції. Проте жодні категоричні приписи щодо кричущих порушень не виконуються. Отут ціла папка з такими документами: від міністра екології, голови департаменту Держгірпромнагляду, рішення судів, протести прокуратури, численні приписи геологів, не кажучи вже про звернення громадських організацій, міжнародних форумів.

От відповідь міністра охорони навколишнього середовища за 2006 рік. П’ять пунктів, жодного з них не виконано. Ось акт міжвідомчої урядової комісії, яка за ініціативою Миколи Азарова вивчала на місці ситуацію з дотримання природоохоронного законодавства під час експлуатації Голубинського родовища лікувальних мінеральних вуглекислих вод і була сформована з незалежних, неупереджених фахівців і науковців у галузі курортології, геології, землекористування тощо. Комісія констатувала, що «техногенне навантаження, у тому числі будівництво об’єктів…, може порушити водний баланс родовища та призвести до знищення». П’ять пунктів, і так само жодного не виконано. Не виконується рішення суду про затвердження гірничих відводів. Є висновки двох інститутів геології України, де чітко вказується, що основною причиною зменшення запасів води є хаотична забудова. Цитую: «Забудова в межах 2-го поясу вже призвела до зменшення експлуатаційних запасів. А продовження цієї діяльності може завдати непоправної шкоди родовищу, аж до його знищення. Це є грубим порушенням законодавства України і злочином проти українського народу, який, згідно зі ст.13 Конституції України, є власником надр». Невтішними є висновки Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду: «Незаконна забудова на Голубинському родовищі мінеральних вод вплинула на зменшення дебіту по всіх свердловинах, забудова може призвести до забруднення, що призведе до знищення родовища».

Але М.Туряниця, попри багатолітню констатацію фактів, що беззаперечно свідчать про шкоду, якої некомпетентними рішеннями та навіть протиправними ініціативами завдає очолювана нею сільрада унікальному в межах України родовищу гідромінеральних ресурсів, вперто не бажає затверджувати зони гірничих відводів і так само вперто не скликає з цього приводу сесію сільської ради. Через це деструктивні процеси на родовищі продовжуються, незважаючи на рішення численних судів, незважаючи на те, що є акти гірничих відводів та діє не скасована досі постанова Кабміну УРСР ще з 1973 року, якою було заборонене будь-яке будівництво у межах охоронних зон родовища «Лужанської».

А як власне формується мінеральна вода «Лужанська»?

– Родовище пристосоване до регіонального розлому в земній корі. Мінеральна вода типу «Лужанська» утворюється шляхом природного змішування вод високої мінералізації та прісних вод у піщаниковій породі. Якщо втрутитися в цей процес, який регулюється самою природою, може статися непередбачуване.

А тут йдеться про масове будівництво, коли риються котловани під фундаменти, траншеї під труби. Не кажучи вже про каналізаційні відведення, що можуть стати пороховою бочкою для всіх забудовників. Та найгірше, що такі хаотичні дії завдають просто страхітливого удару природі. Адже глибина залягання водоносного шару Голубинського родовища є порівняно незначною – від 20 до 12 метрів.

Дивно, але чому таке перезавантаження новобудовами лише з одного боку «Квітки», а з іншого – порожня земля?

– Навпроти санаторію «гуляють» десятки гектарів. Думаєте, чому ніхто навіть не заїкається, щоб там будуватися? Та тому, що там охоронні зони газопроводу. То в цьому зв’язку постає закономірне питання: чому в одних охоронних зонах можна будуватися, а в інших – ні? Адже це так само може призвести до непередбачуваних наслідків. Та як на те пішло, то газову трубу можна й перенести. А ось родовище мінеральні води в надрах перемістити неможливо. Боляче, якщо нашому курорту доведеться повторити гірку долю єдиної в Україні алергологічної лікарні у Солотвині, куди їхали хворі з усього світу. Там теж знехтували рекомендаціями екологів та спеціалістів Держгірпромнагляду, що призвело до порушення гідросистеми, а відтак – катастрофічних наслідків. Через закриття шахти тисячі хворих, які оздоровлювалися тут щороку, залишилися без унікального лікувального чинника. Приблизно така ж доля спіткала і Неліпинське мінеральне родовище, куди ще на початку позаминулого століття завбачливо проклали залізницю, аби хворі з усієї Європи могли лікуватися цілющою водою. Сьогодні там… лісопилка, а мінеральної води залишилося кілька кубів! Про курорт заледве хтось згадає.

А тим часом ваші опоненти вам закидають, ніби ви побоюєтеся конкуренції, коли обстоюєте основний лікувальний чинник оздоровниці, яку очолюєте…

– «Квітка полонини» – це санаторій із найсучаснішими видами діагностування, цілісним потужним комплексом лікувальних послуг, висококваліфікованим персоналом, дієтичним харчуванням. То про яку конкуренцію можна говорити?! Будиночки навколо санаторію – це звичайні садиби. І нічого страшного немає в тому, що люди роблять на цьому бізнес. Та й ми зацікавлені, аби навколо нашого закладу діяли готелі. Позаяк у «Квітці полонини» майже стовідсоткова заповнюваність упродовж усього року, то ми не маємо можливості забезпечити проживанням усіх бажаючих, і тут приватний сектор стає нам у пригоді. Крім того, гості навколишніх садиб є і нашими клієнтами, адже курсівки (лікування та харчування) вони купують в оздоровниці. Тож ми не проти будівництва, але ж не там, де формується мінеральна вода! Та навіть сам санаторій «Квітка полонини» за радянської влади звели за 700 метрів від свердловини. Тоді законів дотримувалися беззаперечно. І тому в 4-й свердловині було 150 м куб. за добу. А зараз обсяги видобутку з неї зменшилися на 50 відсотків. Не за горами час, коли цілюща вода може зовсім зникнути. У цьому зв’язку мені не цілком зрозумілою видається позиція представників влади нашого регіону. Закарпаття нібито орієнтоване на туристичні пріоритети в розвитку. Але сьогодні турбази навіть у наймальовничіших куточках краю – збиткові. Люди, які їдуть на Закарпаття, хочуть не тільки екзотики, а в першу чергу – лікування. Мінеральна вода – саме це бренд нашого краю. Тому, вважаю, на Закарпатті пріоритетною має бути рекреаційна галузь.

На жаль, ті, хто будується навколо санаторію, не розуміють, що звели вони всього-на-всього хатинку на околиці районного містечка, хай і на кілька поверхів. Та без мінеральної води ціна їм гріш! Люди краще обиратимуть довколишні санаторії, де поки що можуть отримати в комплексі і лікування, і відповідний сервіс. А ці будинки в умовах нестачі мінеральної води залишаться стояти пусткою. Тому просто приголомшує впертість, з якою люди вкладають невиправдано високі інвестиції у такі садиби. Так само і санаторій без мінералки перетвориться на звичайну турбазу, яких на Закарпатті безліч.

Будинки все ж зведено, люди вклали туди певні кошти. Який бачите вихід із ситуації, що склалася?

– Ми далекі від того, щоб наполягати знести новобудови. Те, що втратили, вже не повернемо. Треба зберегти бодай те, що існує. І з доброї волі Солочинської сільської ради не давати більше дозволів на будівництво. А там, де згідно з рішеннями, прийнятими на найвищому рівні, є гірничий відвід, у зоні формування мінеральної води, категорично заборонити будуватися. Адже в збереженні ресурсно-сировинної бази своєї території мала б бути зацікавлена насамперед саме солочинська громада. Саме ця сільська рада мала б запобігати порушенням закону на власній території.

Ще одна нагальна і кричуща проблема – каналізування існуючих об’єктів. Однак вирішуватися вона повинна за проектом, погодженим з Держгірпромнаглядом і згідно з висновками геологів. Ми готові для цього віддати санаторні очисні споруди. За моїми підрахунками, в приватному секторі, об’єкти якого функціонують саме в охоронній зоні родовища, в розпал сезону проживає 350—400 чоловік. Незрозуміло, куди звідти йдуть побутові стоки? На жаль, за останні десять років ніхто не хоче брати на себе відповідальність за прийняття рішення щодо встановлення реального охоронного режиму в санітарних зонах курортів і родовищ мінеральних вод. А йдеться не про дрібниці – за такого ставлення зовсім скоро ми можемо втратити родовища унікальних за своїми властивостями гідромінеральних ресурсів. А тим часом рекреаційна інфраструктура краю створювалася багатьма поколіннями, за багатьох влад та суспільних устроїв. Ще влада Австро-Угорщини, а згодом радянська влада розуміли, наскільки наші надра важливі для життєдіяльності краю. А за часів незалежної України ми залишилися наодинці з цією проблемою. Невже цей період нащадками буде згадуватися як час руїни, в яку можуть обернутися і довкілля, і рекреаційна інфраструктура? Остання, до речі, створювалася багато десятиліть і не одним поколінням місцевого люду. Варто наголосити, що сьогодні майже 50 відсотків надходжень до районного бюджету забезпечуються саме завдяки використанню мінеральної води у санаторно-курортній галузі та на заводах із розливу мінералки у пляшки. І аж ніяк не від «діяльності» напівзаконних чи й узагалі незаконних об’єктів приватного бізнесу.

І тому цю публікацію я прошу вважати черговим зверненням до органів обласної влади, до прокуратури, до всіх контролюючих органів, які відповідають за природокористування.

Петро РУСИН, "Новини Закарпаття", Свалявський район.

01 грудня 2012, 19:16
KARPATNEWS.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!