Закарпаття при надлишку робочої сили має дефіцит кваліфікованих робітників

З 1 січня наступного року набуде чинності новий Закон України «Про зайнятість населення». З огляду на це наш кореспондент запросив до розмови голову обласного об’єднання організацій роботодавців «Закарпаття», директора ДП «Ужгородське лісове господарство» Івана КОСТІВА.

— Зауважу насамперед, що з початку обговорення проекту цього закону України, — каже мій співрозмовник, — який набуде чинності з 1 січня 2013 року, роботодавці підтримували необхідність осучаснення вітчизняного законодавства у сфері зайнятості населення. Відповідно й  організації роботодавців нашої області, як й інших областей країни, будучи задіяними у цей процес, подавали свої пропозиції Федерації роботодавців України (ФРУ) до проекту закону. Ми наполягали на тому, що без існування відповідного економічного базису для реалізації передбачених у законі гарантій і механізмів сприяння реалізації права людини на працю буде неможливо кардинально вирішити проблеми у цій сфері.

Іване Васильовичу, чи всі пропозиції від роботодавців були враховані?

— Не всі, на жаль. І це вже стало традицією у роботі нашого парламенту, який завершує свою каденцію, коли після прийняття того чи іншого закону він одразу починає вносити у нього зміни. Бо інакше закон не працює. Така доля не тільки Закону України «Про зайнятість населення». Ви пригадайте законодавчий акт «Про засади державної мовної політики»…

Що, на вашу думку, є позитивним у новоприйнятому законі?

— Згідно з нині ще діючим законом, допомога тим, хто втратив роботу, нараховується, виходячи зі стажу. Вона не може перевищувати середню зарплату по регіону, та згідно з новим законом порядок і розміри виплати визначатимуться, виходячи з середньої зарплати за 12  місяців, коефіцієнтів загального страхового стажу і сплати внесків.

За підрахунками експертів, ті, хто втратив роботу, отримуватимуть на 15 відсотків більше. Тепер статус безробітного можна буде отримати з першого дня реєстрації у державній службі зайнятості, а не з сьомого, як це є по старому закону. Новий закон також дозволяє розв’язати проблему молодих фахівців стосовно відсутності досвіду роботи. Ще будучи студентом молода людина може стажуватися на виробництвах строком до півроку. Цей термін зараховуватиметься їй до стажу роботи.

Аби уникнути дискримінації претендентів за якою­небудь ознакою, у законі обумовлена норма, яка забороняє в оголошеннях про вакансії вказувати обмеження за віком чи по статі кандидатів, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, відомостей про особисте життя. Закон також передбачає, що особи старше 45 років, страховий стаж яких складає не менше 15 років, мають право на отримання ваучера на здобуття нової освіти, перепідготовки, підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності.

Позитивним вважаю і те, що у пункті п’ятому 50-­ї статті нового закону обумовлено участь роботодавця у державній кваліфікаційній атестації, державній атестації осіб за результатами професійного навчання та підтвердженні професійної кваліфікації за робітничими професіями осіб, які бажають підтвердити результат неформального навчання. На мою думку, це змусить викладацький колектив навчального закладу задуматися над питанням якісної підготовки спеціалістів і додасть відповідальності  відповідним управлінням органів виконавчої влади щодо контролю за роботою навчальних закладів стосовно якісного навчання майбутніх спеціалістів. Зрештою, цей пункт спонукатиме і молоду людину задуматися над тим, чи вона набуде необхідних знань, стане конкурентоспроможною на ринку праці, буде затребуваною чи просто вб’є дорогоцінний час за період перебування у навчальному закладі.

А що відносите до негативу, які пропозиції роботодавців у новому законі не враховані?

— На жаль, у законі прописано ряд декларативних статей, механізм виконання яких не обумовлений. Наведу приклад. У пункті третьому 18-­ї статті записано: «У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропонування робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення зайнятості громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню».

Щоб у нашій області збалансувати попит на робочу силу та її пропозицію, треба відкривати нові виробництва, створювати нові робочі місця. А ціна цього питання, певні стимули заохочення для цього у жодній статті нового закону не обумовлюються. А якщо не проглядається можливостей фінансового забезпечення, тоді, питається, як організації роботодавців чи спеціалістам регіонального центру зайнятості визначити основні показники та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропозиції робочих місць? У такому випадку ми можемо висловити лише своє бачення чи свої міркування щодо шляхів вирішення гострої соціальної проблеми. А це — ще далеко не робота зі створення робочих місць.

Наступне, що впадає у вічі й на чому вже достатньо набито гуль, це послуги із посередництва у працевлаштуванні. Цьому питанню відведено цілий шостий розділ закону. А хіба життя не підтвердило негативний досвід роботи наших посередників за кордоном? Вони сконцентровують людей на ділянках важкої фізичної праці за мізерну зарплату, у більшості випадків без офіційного оформлення їх на роботу. А наслідки невтішні. Додому із закордонних заробітків українці повертаються хворими, немічними. Я вже не кажу, скількох повертають у трунах без будь­якої компенсації чи допомоги їхнім сім’ям.

Вважаю, якщо держава створила таку структуру, як центри зайнятості,  то нехай вони і займаються вирішенням проблеми на державному рівні, без посередників.

На жаль, прийнятий Верховною Радою України закон законсервував архаїчний механізм квотування робочих місць для окремих категорій громадян.

Чому так вважаєте?

— Адже життя вже неодноразово доводило, що наявність такого механізму квотування абсолютно ще не гарантує людям реалізацію їхнього конституційного  права на працю. Бо воно, в першу чергу, залежить від можливостей роботодавців та наявності робочих місць. Квота доведена, а робочі місця уже зайняті, то що ж робити? Когось із працюючих звільнити? А яку підставу знайти для такого звільнення працюючого? Пояснення, що звільняю місце для квотника, у судових інстанціях — не аргумент. Тому ми, роботодавці, й  акцентуємо увагу на необхідності вилучення із закону тих норм, що стосуються квот на працевлаштування таких категорій людей.

Ще одне. У процесі обговорення проекту закону були пропозиції різних варіантів стосовно стимулювання роботодавців працевлаштовувати молодь. На багатьох запропонованих шляхах вирішення цієї проблеми зупинятись не буду, наведу лише дві наші слушні пропозиції. Одна з них — пропонувалося тих роботодавців, які забезпечують молодь першим робочим місцем після закінчення навчання в ПТУ чи вузах, звільняти від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування строком на один рік. І наступна пропозиція:  з метою мотивації до створення першого робочого місця дозволити роботодавцю платити не 100% мінімальної зарплати випускнику, працюючому на першому робочому місці, а 85%. Тобто як стимул до створення нових робочих місць пропонувалось або соціальний внесок не платити рік, або виплачувати меншу зарплату, враховуючи, що продуктивність молодої людини, яка не має навичок роботи, спочатку є меншою, ніж у досвідчених спеціалістів.

Ще у  процесі обговорення проекту закону про зайнятість населення роботодавці слушно доводили, що не платити соціальний внесок буде правильнішим кроком, ніж зменшувати зарплату працюючим. Бо зі зменшенням заробітної плати молода людина втрачає інтерес до роботи. Як наслідок: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Верховна Рада України у пункті 2 статті 21-­ї закону записала так: «Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений».

А хіба ж це не стимул?

— Не заперечую, стимул. Але він поширюється лише на суб’єктів малого підприємництва. А вище ми говорили, що в процесі обговорення законопроекту йшла мова про те, що ця норма поширюватиметься на всі суб’єкти господарювання, які створюють робочі місця. Наскільки переконливо норма цього стимулу звучить для того ж таки суб’єкта малого підприємництва? Ти, роботодавцю, будь добрий єдиний внесок за молодого спеціаліста сплати, а держава потім тобі компенсує. Перший сумнів у виконанні цієї тези виникає зразу ж, коли пригадаєш, як держава компенсує роботодавцям ПДВ. Дочекаєтеся! А чому б не йти простішим шляхом? Роботодавець просто не платить. А держава компенсує цю суму Пенсійному фонду.

Другий сумнів закрадається, коли читаєш сформульовану в законі тезу  «в пріоритетних видах економічної діяльності». Чим роботодавець зможе довести центральному органу виконавчої влади, що він реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, інакше кажучи, що те, чим він займається, є пріоритетним? Тому ми і наполягаємо на доцільності поширення цього механізму на всі суб’єкти господарювання. До речі, нагадаю, що механізм надання роботодавцям дотацій для працевлаштування безробітних на додаткові робочі місця, що діє згідно зі старим законом, із нового року скасовується. А це означає, що втратиться, по суті, єдиний активний інструмент стимулювання роботодавців брати на роботу зареєстрованих безробітних.

Тож на що і на кого безробітним надіятися?

— Оскільки я людина віруюча, то, звичайно, вважаю, що сподіватися їм у першу чергу треба на Бога, а в другу — на роботодавців. Але щоб сьогодні знайти роботу, я би рекомендував молодим людям відійти від стереотипів бажання здобути будь­яку вищу освіту. На мою думку, молоді сьогодні треба пильніше придивлятися до професій у реальному секторі економіки. Як не парадоксально, але при надлишку робочої сили сьогодні відчутний дефіцит кваліфікованих робітників і спеціалістів із вищою технічною освітою. Підкреслюю, кваліфікованих. Думаю, що цей дефіцит буде поглиблюватись. Бо сьогодні на виробництвах міняється обладнання, запроваджуються нові технології. Та й, зрештою, не вічно нам у кризі жити. Поступово суспільство з неї виходитиме, а відповідно і попит на кваліфіковані кадри зростатиме. Я бачу ще один шлях, як стати сьогодні конкурентоспроможним на ринку праці, — йти в інтегровані професії. До прикладу, будівельник із кількома спеціальностями — муляр, штукатур, арматурник, бетонувальник тощо. Залишився у минулому час, коли штукатур міг лише відбувати час на роботі, поки йому стіну виведуть під штукатурку.

Сьогодні, як ніколи, висока конкуренція за якість. А якісно роботу може виконувати лише добре підготовлений спеціаліст. Тому роботодавці цінують висококласних фахівців, їх шукають і за них борються.

Інтерв’ю вів Богдан ДУБОВИЙ, "Новини Закарпаття"

01 грудня 2012, 19:24
KARPATNEWS.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!