У британця Алана Райта на Закарпатті все «ол-райт!» (+ФОТО)

Англієць, котрий пов’язав свою долю із Закарпатським краєм, ділиться враженнями про життя в Україні.

У наш час чимало краян та українців прагнуть виїхати за кордон, зокрема у «цивілізовану Європу». А наш співрозмовник – британець Алан Райт – навпаки, переїхав із Англії до Закарпаття. І ніскілечки не жалкує: тут знайшов і люблячу дружину, і привітних людей, і має намір реалізувати не один свій задум, зокрема – курси розмовної англійської. «Єдина мрія, те, чого мені не вистачає, – зізнається Алан, – щоб Україна стала країною з хоча б трохи кращим рівнем медицини і соціальних стандартів. Бачачи такі зміни, зможу впевнено залишитися тут назавжди, не переживаючи за власну старість!»   

Із Британії також масово емігрують у пошуках кращого життя!  

– Багато хто хоче виїхати з України, ви ж, навпаки, переїхали сюди на постійне місце проживання…

– Чимало людей навіть сім’ями залишають Британію в пошуках кращого життя або для відкриття власної справи в Штати, Австралію, Канаду – сотні тисяч щороку! Я, приміром, з другом ще давніше хотів відкрити невеличкий готель у Бразилії. Але той врешті відмовився – не ризикнув вкладати гроші. Тож не тільки у вас відтік громадян! Утім це таки проблема. Адже якщо збережеться подібна тенденція – до 2020-го в Британії житиме більше половини людей небританського походження.

– За яких обставин вперше відвідали нас?

– До України потрапив спершу на відпочинок 4 роки тому. Багато європейців у цьому плані шукають чогось нового: не класичного туризму і не стандартних готелів із басейнами та морем. У соціальних мережах познайомився із українкою Оленою (котра невдовзі стала дружиною). Вона розрекламувала Закарпаття й запевнила: не пожалкуєте, якщо завітаєте. От я і прилетів на 4 дні. За цей час облазив весь Ужгород, оглянув визначні місця. Далі через місяць повернувся сюди аж на 2 тижні: пофотографував замки, Мукачево, побачив особливості життя й традицій. Третій візит став вирішальним – зрозумів, що не зможу ні без цієї жінки, ні без цього краю. Закарпаття загалом у плані відпочинку та рекреації, лікування має шалений потенціал. Це дуже цікавий регіон. Ужгород – окрема розмова. Він як невеличке європейське місто, де багато молоді, студентів… Це додає неповторного шарму.

– Перші враження про Україну та Закарпаття. Щось одразу кинулося в очі?

– Не буду оригінальним, коли скажу – ДОРОГИ. Такого не бачив ніде! Апогеєм культурного шоку став випадок, коли на одній із центральних вулиць Ужгорода автівка застрягла колесом просто у величезній глибокій ямі… Кричущий випадок. У такі моменти мені хочеться запитати: «За що ви платите податки?». Бо у нас громада знає механізми, як проконтролювати ледь не кожну копійку місцевого бюджету!

Утім були й позитивні враження від України. Закарпатці, незважаючи на іноді важкі умови життя, залишаються привітними й доброзичливими. Особливо в ставленні до іноземців: можливо, розуміють, як нам важко сприймати «українську специфіку» і намагаються посприяти звиканню до «особливостей» тутешнього побуту та стосунків. Проте є речі, які досі мене дивують: це навіть не корупція, а рівень дрібного хабарництва. Таке враження, що воно проникло у всі сфери, стало стилем життя.

– У Британії таке не спостерігається?

– Звичайно, корупція на різних рівнях присутня в тій чи іншій мірі всюди. Але це поодинокі випадки! Більшість громадян поважають закон і цінують свою роботу, суспільне становище та репутацію, яких вони можуть позбутися. Логіка проста: навіщо брати 100-200 фунтів хабара, якщо заробляєш 3 тисячі в місяць і ризикуєш втратити це? А в Україні трохи інші реалії, й донедавна боротьба з хабарництвом була лише на папері. Втім не одна держава має боротися, адже самі ті, хто дають, стимулюють тих, хто приймає «вдячність». Все починається із дитячих років, із садочка! Дитина, бачачи все це, розуміє (можливо й хибно): якщо не внесе певну суму – може не отримати якісне медичне обслуговування, заслужену оцінку, роботу тощо…

– Як вважаєте, коли вдасться переламати такі схеми?

– Це довгий процес, що нерозривно пов’язаний зі зростанням благополуччя громадян, високими життєвими стандартами. Маю надію, що все почне змінюватися вже в найближчому майбутньому, і я зможу залишитися тут назавжди, не переживаючи за свою старість (бо дуже б не хотілося залишати Україну – вона вже стала моєю другою батьківщиною!). У вас чудова молодь, ще не така зіпсована, як у нас. Якщо вона буде активною та небайдужою – прогресивні ідеї стануть принципами державотворення. Гадаю, лише новому поколінню під силу переборювати суспільні хвороби. І враховуючи, що 20 років незалежності для країни – це ще дуже мало, треба набратися терпіння.

На туманному Альбіоні таких жінок не зустрічав!

– А чи ви вже влилися у наші «реалії»? Віддячували комусь чи, може, від вас вимагали хабара?

– Потрапляв уже в ситуації… За 4 роки дуже важко уникнути повністю такого. Це, знаєте, як англійська приказка: киньте у відро до гнилих яблук кілька хороших, і в результаті згниють усі… (у нас простіше – «з вовками жити – по-вовчи вити». – Авт.). Утім одного разу стикнувся з таким, що від мене, як від іноземця, вимагали суму, у 10 разів більшу від «стандартної»! Чи було мені соромно тоді? Було. Але я одразу зрозумів, що мене намагаються обманути: надто вже велику суму озвучили!

– Які ще відмінності між стилем та плином життя в Англії та Україні?

– У Британії все ніби розкладене по поличках. Занудно, кажуть тут. Але з іншого боку, в поєднанні з відповідним вихованням це привчає до законослухняності, вихованості. Натомість тут не те, що правила ввічливості, – правила дорожнього руху часто ігнорують! Дружина каже: «Це тобі не Англія: змирись, інакше крім негативних емоцій нічого не здобудеш». І справді, з роками починаєш бути готовим, наприклад, до того, що якась автівка підріже тебе на повороті, що перед тобою без черги просунуться кілька людей, які йдуть «за домовленістю» або «тільки спитати» тощо. Втім не перестає шокувати медицина: глянув на інтер’єр поліклініки й спитав знайомого, коли тут нарешті зроблять ремонт і приведуть все до ладу. Він шепнув: «Це нове приміщення «з євроремонтом».

З кумедного відзначу численні державні та релігійні свята. Англія, напевно, країна з найменшою кількістю свят, коли роблять вихідний день. А тут сантехнік каже: «У неділю не працюю – погана прик-мета, наступного дня – релігійне свято, а далі – мій День ангела!» У нас же навпаки: робота 6 днів на тиждень, а неділя – аби привести до ладу справи вдома і, може, трохи відпочити! 

– І все ж ви живете на Закарпатті. Виходить, щось таки тримає і подобається?

– Якби забрати всі недоліки – Україна була б райським куточком! До того ж тут я зрозумів, якими милими, чуйними й хазяйновитими можуть бути жінки. Хоча, можливо, мені й пощастило з коханою леді. Олена – просто еталон дружини! В Англії я таких не зустрічав. На Туманному Альбіоні багато меркантильних жінок, які лише роблять кар’єру. Вони не здатні до підтримання сімейного вогнища й виховання дітей. Натомість Лєна, крім того, що красива, ще й добра, ерудована, працьовита й водночас прекрасна мати для своєї доньки, чудова донька для своїх батьків та ідеальна господиня. Відзначу також, що серед 10 британок 1-2 можна назвати з натяжкою красивими, та й то після добрячої порції косметики. А у вас 9 із 10 дівчат – неймовірні красуні навіть без макіяжу! Гадаю, одна з причин – наш острів розвивався генетично відносно ізольовано, а Закарпаття – дивний край сплетіння культур та народностей. Тому й виникають такі гарні суміші слов’ян, скіфів, угро-фінів тощо…

Я не люблю пиво і… борщ

– Як ви сприймаєте закарпатську кухню і нашу їжу загалом?

– Олена розуміє, що 50-літню людину важко «пересадити» на кардинально іншу, незвичну кухню. На Закарпатті ж усе хоч і смачно, але багато перченого, іноді жирного. Ще одна «біда» – я не люблю буряк і все, що з ним пов’язане. Про мене навіть жартують іноді: «Привіт єдиній людині у світі, яка не любить борщ!» Тож намагаємося робити акцент на салати. Тим більше, що вся городина у нас своя. Саджу і ретельно доглядаю наш город. Свіжі фрукти й овочі – це справді щось! Я нестандартний британець, може, ще й тому, що не є фанатом пива… Хоча футбол люблю: вболіваю за національну збірну, «Тотенхем» та команду з рідного містечка Кіддемінстер. Якось навіть вивісив прапор Англії (білий із червоними стрічками у вигляді хреста) в будинку на Ужгородщині. Деякі люди подумали, що відкрився медпункт: питали, від чого лікуватимуть…

– Ви за спеціальністю – інженер-будівничий. Крім саду-городу знайшли себе в Україні у ще якійсь іпостасі?

– Звичайно! Я не з тих, хто рано йде на пенсію. У Британії працював за спеціальністю і після просування по службі останні роки лише інспектував якість робіт. Тому скучив за ручною роботою та креативом. Ми з Оленою купили будиночок у селі, тож я переплановував його й облаштовував інтер’єр власними руками. До того ж, як справжній англієць, люблю галявини з рівненькою травичкою. Дехто навіть сміється: у вас як на полі для міні-гольфу. Крім того, я майже одразу в Україні зрозумів, що таке мовний бар’єр. Тому, вивчаючи російську та українську мови, і сам вирішив допомогти закарпатцям опановувати англійську. Планую в майбутньому відкрити в Ужгороді курси розмовної англійської. У мене ще багато ідей, які намагатимуся втілити тут у життя.

Тарас ВАЩУК, "Закарпатська правда"

 

14 серпня 2011, 16:14
KARPATNEWS.in.ua — Усі Новини Закарпаття, України та світу