»Нова сцена» – родзинка театральної історії Хуста

17 лютого в Хусті Закарпатський обласний театр драми і комедії розпочав своє нове життя. Прем’єра п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» на музику М.Лисенка у виконанні новоствореної трупи пройшла з аншлагом, викликавши чимало відгуків-схвалень і навіть сподівань, що незабаром Хуст поверне собі славу театрального міста, яку свого часу здобув завдяки діяльності знаменитого театру «Нова сцена».

Про цей унікальний період у житті українського театру Закарпаття, історію та діяльність театральної перлини міста над Тисою нам розповів кандидат мистецтвознавства Василь Андрійцьо.

Першим українським професіональним театральним колективом в області, організованим на базі місцевих артистичних сил, став «Український театр «Нова сцена» в Хусті, паростками якого були студентський аматорський театр «Верховина» та аматорський театр «Веселка». Їхній творчий склад базувався на випускниках театральних курсів при Руському театрі Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929).

4 лютого 1934 року з ініціативи братів Шерегіїв у Хусті виникає Краєвий хор пластунів (переважно з учителів – старших пластунів) з драматичною секцією. Саме в Хусті Юрій та Євген Шерегії силами місцевих артистів-аматорів готують оперу «Запорожець за Дунаєм». Це був святковий, знаменитий момент в історії становлення і розвитку в краї українського національного театру, що засвідчує якісно новий етап – перехід від Руського театру Товариства «Просвіта» в Ужгороді до українського театру «Нова сцена», орієнтованого на місцевих артистів.

З січня 1936 року колектив дістає назву «Нова сцена» при філії «Просвіта» в Хусті, а як юридичний суб’єкт виникає 1 травня 1938 року. 26 червня його назву в угоді змінено на Український театр «Нова сцена» в Ужгороді. У цьому закладі Ю.Шерегій був директором, режисером та артистом. Засновником і постійним членом «Нової сцени» став і його брат Є.Шерегій – актор, диригент, композитор та музичний педагог.

У 1936–1937 роках «Нова сцена» успішно гастролює Закарпаттям, показуючи різножанровий репертуар, усі вистави якого йшли українською літературною мовою. Без державних субсидій театр дав 60 вистав.

На початку червня 1938 року трупа «Нової сцени» із 30 чоловік під керівництвом Ю.Шерегія здійснила гастрольну поїздку до Праги, де протягом тижня в театрі «Акрополіс» показала оперу «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, драми «Маруся Богуславка», «Сорочинський ярмарок» М.Старицького, «Флірт і кохання», Ю.Грома (Ю.Шерегія). Про ці гастролі писали майже всі центральні чеські газети. Зокрема «Pravo Lidu» вітало якнайсердечніше «Нову сцену» й підкреслювало, що вона «…зародилася, властиво, як аматорський театр, але своїм рівнем цей колектив вповні мистецький і міг би бути взірцем для деяких артистів визнаних сцен. Культурна висота, якої тут досягнуто, основується на тому, що театр будують жертвенні працівники – учителі, які не женуться за невибагливим, дешевим усміхом, але посвячуються для свого духовного покликання» [1, с. 295].

Від квітня до листопада 1938 року «Нова сцена» була на становищі пересувного театру. Згодом її управа звернулася з поданням до голови УЦНР Августина Волошина про поновлення в Хусті діяльності театру як професіонального і постійного. Ініціативна група «Нової сцени» у складі І.Шутка та братів Шерегіїв розпочала переговори з освітнім референтом, начальником міністерства шкільництва, культури і народної освіти А.Штефаном про доцільність державного фінансування театру.

Для цього терміново був складений кошторис. 23 листопада 1938 року в Хусті зібралися всі запрошені актори, і дирекція театру підписала з ними контракт на сезон 1938/1939 років як із професіоналами з місячною платнею. До складу театру ввійшли: директор, драматург і режисер Юрій-Августин Шерегій, актор оперетковий і драматичний шеф-режисер Микола Аркас, актор, співак і диригент Євген Шерегій, адміністратор Михайло Баланчук, академічна малярка Марія Тушицька (Руда-Чернякова), академічний маляр Михайло Михалевич. Акторську чоловічу групу представляли: Микола Аркас, Михайло Баланчук, Василь Бідяк, Гриць Божок, Василь Йосипчук, Микола Куцин, Володимир Лібовицький, Іван Ощудляк. Микола Петришин, Євген Приходько, Микола Самойлович, Михайло Цірікус, Дмитро Цугорка, Євген Шерегій та Іван Шутко. Жіночий склад: Олена Батько, Варвара Богдан, Марта Долинай, Ірина Желтвай, Васи-лина Каперльос, Марія Кукурузова, Варвара Лакатош, Маргарита Обручар, Марія Павлюк, Олена Павлюс, Олена Самойлович та Марія Шерегій.

У театрі були й актори на запрошення, або, як їх називали, актори-гості, такі як Надія Аркас, Роман Кирчів, Василь Мурашко. Із попереднього складу «Нової сцени» залишилося 15 осіб, четверо прийшли з колишнього Руського театру, 5 – із Земського народного підкарпаторуського театру, 1 – з Української драматичної студії в Празі, 1 – з театру Й.Стадника. Із загальної кількості 18 акторів були уродженцями Карпатської України, по п’ятеро – Наддніпрянщини та Галичини. У мистецько-технічному складі четверо були уродженцями Карпатської України, по одному – Галичини та Великої України. Ця статистика спростовує те, що «Нову сцену» створили вихідці з Галичини, а закарпатців у її складі нібито не було. Зарплата працівників творчого складу становила 1500–1000 крон, інші отримували від 400 до 850 крон [14, с. 5].

На вулиці Свободи, 20 театру виділили тимчасову залу для репетицій та складське приміщення. За цією адресою містилася й управа «Нової сцени». Генеральні репетиції проводилися в залі Слов’янського дому. До репертуару ввійшли окремі поновлені й попередні вистави: «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Запорозький скарб» К.Ванченка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М.Старицького, «Пошилися в дурні» М.Кропивницького, «Часи минають» Ю.Грома (Ю.Шерегія), «Місяць і зорі» М.Чирського, а також нові п’єси: «Над Дніпром» О.Олеся, «Остап Хмара» Ю.Горліса-Горького, «Сорочинський ярмарок», «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький» М.Старицького, «Пані і її похресник» Т.Вебера – М.Геннекена, «Гайдамаки» за Т.Шевченком, «Флірт і кохання» Ю.Грома (Ю.Шерегія), «Катерина» М.Аркаса-старшого, «Юрко» В.Лібовицького, «Комедія помилок» В.Шекспіра, «Страшна помста» С.Черкасенка, «Шаріка» Я.Барнича.

Історичний день відкриття Українського театру «Нова сцена» припав на 26 листопада 1938 року, коли на честь уряду Карпатської України було показано святкову виставу «Запорожець за Дунаєм». Першою прем’єрою театру стала вистава «Часи минають» (12 грудня 1938 року) за однойменною драмою Ю.Шерегія, де відтворено життя закарпатського села в 20-х роках XX століття.

12–13 грудня тривали відновлювальні репетиції казки-опери «Місяць і зорі» М.Чирського. Після однієї з них М.Аркас, запросивши на чай диригента Є.Шерегія, бадьоро зайшов до кімнати, але раптом, схопившись за груди, упав на канапу й… помер.

Зі згоди Міністерства шкільництва, культури і народної освіти головним режисером «Нової сцени» призначили хореографа й балетмейстера Володимира Лібовицького. На січень 1939 року він уже готував свою першу постановку «Над Дніпром» О.Олеся.

У кінці грудня 1938 року виставу «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» відвідали закордонні гості, журналісти з Лондона та Парижа в супроводі відомого в Європі репортера-фотографа Карлатаска, а також журналістів з Праги Лінека та Плу-гаржа. Вони переглянули п’єсу, познайомилися з артистами та керівниками театру, висловили стурбованість браком сталого театрального приміщення.

Однією з перших прем’єр театрального сезону 1939 року була постановка драми О.Олеся «Над Дніпром», присвячена 60-річчю автора, на яку він і завітав та щиро подякував акторам за блискучу гру.

Опісля були гастролі Гуцульщиною. У січні 1939 року «Нова сцена» дала 23 вистави, з них 15 на виїзді. За березневим календарем 1939 року наближався 125-річний ювілей народження Тараса Шевченка. Театр «Нова сцена» з цієї нагоди взявся за постановку «Гайдамаків», генеральна репетиція обіцяла прем’єру, якої Карпатська Україна ще не бачила… Однак історія внесла свої корективи. Прем’єра так і не відбулася. Акорди чудової увертюри, яку написав Є.Шерегій, замінили постріли на Красному Полі… Трагедія Карпатської України стала і трагедією її театру «Нова сцена»…

Богдана КЛЕНКЕР, Карпатський об’єктив