Цифрове кладовище: що відбувається на сторінках соцмереж після смерті їх власників

Користувач назавжди offline – людина померла, сторінка у соціальній мережі залишилася.

Що відбувається з нею після смерті власника? Ми спробували розібратися у цій проблемі, яка викликає немало роздумів. Адже багато для кого аккаунт стає своєрідною автобіографією, онлайн-щоденником. Людина публікує свої фото, думки, вибрані цитати – колись життєпис вели переважно письменники чи інші публічні особи, зараз спостереженням за світом власних думок займається чи не кожен з нас у Мережі. На початках соцмережі може і сприймалися як розвага чи розширений варіант чату знайомств, зараз же публікацію на особистій сторінці публічної особи прирівнюють до цитати, за фотографіями закордонного друга легко дізнаємося стан його справ, а вірші улюбленого письменника можемо читати відразу після публікації – соціальні медіа впевнено освоюють чимраз нові сфери людського життя. А коли життя закінчується – що стається зі сторінкою тоді? Статистика каже, що число померлих користувачів Facebook ще в 2012 році становило 30 мільйонів. Офіційна політика Фейсбуку, наприклад, вибудувана таким чином, що на сторінках померлих користувачів розміщують сповіщення про смерть їхніх власників, аккаунти отримують так званий "пам'ятний статус". З того часу профіль уже не пропонується у списку потенційних друзів, а на сторінці з'являється напис «пам'ятаємо». Проте звісно, не всі сторінки отримують такий статус, в більшості випадків віртуальна копія людини (її сторінка і вміщені там думки) живуть після смерті власника, пише chv.tv
Дуже часто в новинах кримінального характеру після статті про смерть людини (особливо якщо ідеться про раптову смерть молодої людини) додають посилання на сторінку в соцмережі. Якщо стіна відкрита – знайомі залишають там траурні листівки і слова скорботи, сторінка фактично перетворюється на онлайн-кладовище. Парадоксально звучить, але існує навіть траур у Мережі: всім знайомо, коли хтось із друзів ставить на профільне фото свічку, наприклад. Хтось ігнорує такі жести, і вважає, що за померлих молитися потрібно, а не траурні аватарки ставити, а хтось пояснює: таке профільне фото є сигналом знайомим, аби вони не скидали музики, не заводили веселих розмов і не питали «привіт, як ти?», бо в цей момент їм дуже боляче і вони не хочуть про це говорити. Або ж навпаки – публічно говорять про біль втрати, аби трохи полегшити його. Мотиви у кожного свої – все залежить від того, наскільки серйозно людина ставиться до життя в Мережі.
Одне найзагадковіших вбивств сталося на початку січня в Умані – у власній квартирі вбили молоду коломиянку, її знайшли з п'ятнадцятьма ножовими ранами на тілі. Загадковим у цій ситуації стало те, що вона розмістила на стіні о першій ночі запис: «Живые знали, что они умрут. Но мертвые, что умерли – не знали...». Батьки, які прочитали дивні слова, в той момент і відчули, що з їх дочкою щось не так. Адже Аня ніколи не говорила про смерть і була дуже життєрадісною. Коли правоохоронці виламали двері квартири – все підтвердилося, там був труп дівчини. Спочатку батьки були впевнені, що фатальний запис на стіні Анни зробив саме вбивця. Власне, ця деталь ніяк не прояснилася. Стало відомо лише, що познайомилася зі зловмисником Анна саме в Мережі – запросила до себе додому незнайомого чоловіка зробити їй тату, а він її вбив і пограбував. Зловіщий пост про смерть ще довго шокував Аниних рідних.
«То може бути збіг, а може бути відома нам матеріалізація думки. Людина дуже часто обирає собі в цитати саме те, що задає у програмування власного життя. Тобто якщо людина часто говорить про щось – вона це притягує у своє мислення, а відтак – у свій простір», - пояснює психолог Оксана Вірста. Сторінка уже померлої людини дуже часто стає цінним спогадом для рідних – вони можуть подивитися на неї живу і щасливу, зайняту побутовими клопотами. Таку, яка постить рецепти і політику, мотиваційні фільми і селфі у дзеркалі. Прочитати її думки, улюблені фрази, навіть тести шаблонні передивитися – після смерті людини це все виглядає і сприймається цілком по-іншому. Життя у Мережі вибирає багато хто. Не завжди як заміну реальному – просто як спосіб самовираження. Після смерті людини віртуальність зберігає цифрову пам'ять про фізичне життя, і це нова і не до кінця осмислена реалія. «Прийде час, коли людина після смерті фізичної оболонки переміститься у кілька цифрових своїх копій», - здається, ці футуристичні передбачення Мічіо Кайку не виглядають такою вже фантастикою....