Закарпатський музей народної архітектури і побуту – один із найцікавіших скансенів України (фото)

Час змінює все: природу довкола нас,клімат,самих людей,побут і темп нашого життя.

Колишня розміреність, спокій, життя в гармонії з природою, яким колись жили в українських селах, потроху змінюється, пишуть vsviti.com.ua. Та при цьому важливо не загубити ту первозданність, справжність історії українського села. ЇЇ вже важко зустріти на вулицях, навіть у далеких від цивілізації районах. Та її ще зберігають музеї. Скансени – в точності відтворюють історію українського села. Просто під відкритим небом: хатинки, церкви, школи і кузні. Глиняні, дерев`яні, з печами і призьбами – такі ж, як були 200, а то й 300 років тому…

Сьогодні ми помандруємо у давні закарпатські села. Туди, де жили бойки, гуцули, долиняни… На екскурсію нас запрошує Закарпатський музей народної архітектури та побуту.

Створюючи скарбницю закарпатської побутової культури у 60-х минулого століття, небайдужі до історії люди почали звозити сюди найцінніші дерев’яні будівлі з усіх куточків Закарпаття. Тепер цей музей – найстаріший скансен в Україні.

Біля підніжжя Замкової гори (де Ужгородська фортеця) серед мальовничої природи, фруктових і декоративних дерев розміщено понад 30 унікальних пам’яток народної архітектури кінця XVIII — початку XX ст. Вони репрезентують народне будівництво і побут різних соціальних та етнографічних груп населення закарпатського краю. Вироби столярів, бондарів, мосяжників, гончарів, ткаль і вишивальниць. Всього – близько 14 тисяч експонатів.

На майже 2 гектарах землі тут представлено аж 10 районів Закарпаття: Ужгородський, Хустський, Тячівський, Свалявський, Рахівський, Мукачівський, Міжгірський, Великоберезнянський, Іршавський та Воловецький.

Чи не найбагатшою експозицією може похвалитися Міжгірський район. Крім сільських садиб і хат тут показані і водяний млин, і тристінна каплиця, і збудована зі смереки школа, і корчма зі спальнею. А з села Пилипець сюди привезли валило (інструмент для валяння вовняних килимів).

Високі дахи – майже втричі вищі за видиму частину хати зустрічались у Хустському районі. Це така собі народна готика. А ще – традиційним голубий колір стін: насиченіший зовні та світліший зсередини. Тут гарно було розвинене лозоплетіння. А ще цікавими були традиції пасіки. Не звичайні прості вулики, а двоярусні «пчольники» і «дуплянки», виготовлені з видовбаної з середини колоди сосни. Таку садибу, привезену із села Стеблівки, можна оглянути у музеї.

У Великоберезнянському районі часто будували хати під одним дахом із господарськими приміщеннями. Така садиба дістала назву «довга хижа». Так було і тепліше, і менше місця використовувалось під забудову, і у час негоди зручніше було порати господарство. У музей садибу привезли із села Гусний, де такий тип забудови, характерний для важкодоступних гірських поселень, зберігся найдовше.

Ви бачили колись хату зі зруба, де кінці дерев`яних кругляків, в’язаних на кутах у замок («чашу»), виступають кінцями аж за стіни? Виявляється, це надзвичайно давній спосіб будівництва, який використовували ще східні слов`яни. А щілини між кругляками заповняли звичайним мохом. Саме такою є хата з села Гукливий Воловецького району. Якщо зайди всередину – можна побачити, як тут жили люди, адже інтер’єр відтворений до найдрібніших деталей: посуду на столі та взуття під дерев`яним ліжком.

Ужгородський район в музеї представляє садиба із села Оріховиці. Крім хати із дахом зі солом’яних снопів, стодоли та хлівця, ту можна побачити курник на високих ніжках (як із казки) та дуже цікаву криницю-журавель.

У садибі з селища Довгого Іршавського району розмістилась експозиція про гончарне мистецтво позаминулого століття. Дводисковий круг із веретеном та всі необхідні гончареві інструменти. Тоді вироби із глини фарбували переважно у чорний, рідше у червоний та зелений кольори. А от візерунки робили за допомогою коров’ячого рога.

Із сіл Дубове та Будевлі Тячівського району – кузня і садиба. Остання, збудована у 1888 році, колись належала багатому селянину. Досі зберігся напис на одвірку «Хата побудована Тиводаром Іваном». Міцна – збудована із дубових брусів. Зсередини оселя щедро прикрашена простирадлами і покривалами із мереживом ручної роботи, вишитими подушками та скатертинами.

Одним із найцінніших експонатів музею є церква архангела Михаїла із села Шелестово 1777 року (у деяких джерелах ще старша). Кажуть, це один із найкращих зразків дерев’яного зодчества Закарпаття. Всередині лемківської святині – старовинні ікони та різьблений іконостас, а ще першодруки з гравюрами. Окрім церкви, з Мукачівського району сюди привезли садибу та кіш. Цій кошниці, збудованій спеціально для зберігання кукурудзи, вже близько 130 років.

Хата із села Тибави Свалявського району датується кінцем ХVІІІ століття. Така оригінальна й архаїчна конструкція даху не часто зустрічається: його частини скріплені між собою великими дерев`яними цвяхами. Всередині хата теж має свої закони: цікаво, що багато побутових речей тут традиційно вішали безпосередньо на стіни, не використовуючи для цього меблі.

Із Рахівського району у музеї представлені дзвінниця, хата і садиба-граджа. Дзвіниця з села Вільховатий є унікальною пам’яткою. Це – остання в світі діюча шестигранна гуцульська дзвіниця. Збудована вона зі смереки. В дерев`яних ж оселях, розміщених поруч, показано багато старовинних речей, зокрема вишиванок, весільного вбрання та музичних інструментів.

Крім будівель під відкритим небом, Закарпатський музей народної архітектури та побуту має також виставкові зали у адміністративному корпусі. Тут представлені не лише зразки традиційних образотворчого та ужиткового мистецтва, а й твори сучасних майстрів.

Цікаво, що з часу відкриття музею (а працює він вже 45 років) його відвідало понад три мільйони людей. Було відкрито близько 3 тис. виставок та проведено понад 100 тис. екскурсій.

1 – Головний вхід 2 – Хата із с.Оріховиця Ужгородського району, кін. 18 ст. 3 – Колодязь 4 – Стайня 5 – Хата із с.Ракошин Мукачівського району, 1869 р. 6 – Комора із с.Руське Мукачівського району 7 – Хата із с.Стеблівка Хустського району 8 – Румунська хата із с.Бедевля Тячівського району, 1888 р. 9 – Оборіг із с.Бедевля Тячівського району 10 – Румунська хата із с.Середнє Водяне Рахівського району 11 – Угорська хата із с.Вишкове Хустського району 12 – Гуцульська гражда із с.Стебний Рахівського району 13 – Гуцульська хата із м-ка Ясиня Рахівського району, сер. 18 ст. 14 – Зимовий сховок для картоплі 15 – Хата із с.Гусний Великоберезянського району, 1 пол. 19 ст. 16 – Дерев’яна церква із с.Шелестово Мукачівського району (див. у цьому селі) 17 – Каплиця з села Новоселиця Міжгірського району 18 – Школа із с.Синевирська Поляна Міжгірського району 19 – Корчма із с.Верхній Бистрий Міжгірського району 20 – Step loom 21 – Млин із с.Пилипець Міжгірського району 22 – Водяний млин з села Колочава Мігірського району 23 – Бойківська хата із с.Рекіти Міжгірського району, поч. 19 ст. 24 – Оборіг 25 – Хата із с.Тибава Свалявського району, кін. 18 ст. 26 – Хата із с.Гукливий Воловецького району, 1 пол. 19 ст. 27 – Кузня із с.Дубове Тячівського району 28 – Хата із с.Довге Свалявського району, 2 пол. 19 ст. 29 – Піч.

Для тих, хто зібрався в дорогу:

Місце знаходження:
Місто Ужгород, вул. Капітульна, 33/а. Тел. (03122) 3-73-92

GPS:

Контакти:
Тел.:
Сайт: zamnap.org.ua

Поради бувалого мандрівника:
На екскурсію в музей можна їхати у будь-який день, крім вівторка. А щоб потрапити на фестиваль – приїжджайте у травні. «Веселковий передзвін», де співатимуть фольклорні колективи, збирає багато туристів навіть з-за кордону.