Україну таки змінять

Питання тільки, чи ці зміни будуть на краще?

Цей тиждень для українського парламенту став досить продуктивним – прийняли два важливі документи. Перший – закон про місцеві вибори. Другий – проект змін до Конституції, який тепер має розглянути Конституційний суд; і за його позитивної оцінки він може бути остаточно схвалений уже восени.

Вибори по-новому, але…

Остаточний варіант нового закону про місцеві вибори, фактично, створив таку собі нову форму мажоритарки (стара так і збережена на рівні сільських і селищних рад). У кожному окрузі партія має право висувати одного кандидата, хоча ще після першого читання мова йшла про можливість висування мінімум двох кандидатів від однієї партії в окрузі. Відсутність самовисування реально призводить до того, що рейтингові кандидати на місцях мають отримати «партійну прописку», якщо досі вона відсутня. У той же час, вони мають бути упевнені, що партія подолає 5% бар’єр у межах відповідного територіального округу. Відтак доля малих, нових партій практично вирішена, і їх представництво в місцевих радах стане мінімальним у більшості регіонів.
Також із тексту закону зникли блоки партій, які були ще в першому читанні, а тому основними гравцями восени стануть великі партії (в першу чергу ті, що мають реальні фінансові можливості).
Звісно, певним позитивом є той факт, що депутати тепер будуть більш залежні від партії й при потребі їх можна буде відкликати, однак, знову ж таки, цей механізм не дуже досконалий.
Уже нині низка партій на місцях шукають кандидатів до міських та районних рад, скажімо так, із «прос­то­го народу», однак успіх таких бу­де мінімальним. Їхня головна функція радше стане агітаційною (хто, звісно, зможе агітувати), крім того – необхідність представництва в усіх відповідних округах. У той же час стане цілком можливо, що в регіонах між основ­ними політичними гравцями діятимуть певні домовленості щодо проходження тих чи інших кандидатів у округах за рахунок саме неформальної співпраці партій та узгодження конкурентів на окрузі.
Ну, щоб уже завершити тему, варто додати: вибори на тимчасово окупованих територіях не відбудуться, їхня доля вже залежатиме від змін до Конституції та стабілізації ситуації.

Старт конституційній реформі дано

У четвер парламент підтримав проект змін до Конституції, поданий Президентом, і направив його на розгляд Конституційного суду. Для цього вистачило 288 голосів, однак у разі погодження КС цього проекту в парламенті вже восени має знайтися 300 нардепів, які повинні реалізувати конституційну реформу в цілому.
Документ іще «свіжий», а тому його поглиблений аналіз попереду, однак уже нині можна відзначити, що очікування реальної децентралізації влади в країні поки не справджуються. Зокрема нинішні ОДА та РДА будуть замінені префектами, функції яких раніше обіцяли зробити суто наглядовими, однак, відповідно до тексту документу, префекти володітимуть достатньо широкими повноваженнями, в тому числі щодо контролю за органами державної влади на місцях, а це, мабуть, і правоохоронні ор­га­ни, і різного роду інспекції, які на сьогодні відіграють не останню роль у життєдіяльності будь-якого містечка чи району.
Питання про розпуск місцевих рад Президентом дещо деталізували. Попередньо йдеться про те, що така можливість у керівника держави з’явиться саме в разі грубих порушень Конституції, і прописана відповідна процеду­ра.
Уже за кілька років у країні зникнуть області, точніше, таке поняття, натомість з’являться громади, райони, регіони. Однак це відбудеться не раніше 2018-го. Річ у тім, що в проекті змін до Конституції зазначається: нова адміністративно-територіальна структура України стане реальністю лише після місцевих виборів, що відбудуться восени 2017 року, а повна відмова від РДА та ОДА триватиме аж до 1 березня 2018-го.
На місцевому рівні «головну скрипку» гратимуть місцеві ради та їхні виконавчі комітети, які відповідно до проекту конституційної реформи матимуть більше повноважень та можливостей, у тому числі фінансових. Однак про їхній обсяг поки говорити вкрай важко, адже для цього треба прийняти ще чимало законів. А ось у тому, що контроль за громадами та місцевими виконкомами з боку центральної влади буде не меншим, ніж зараз, сумніватися не варто.
Дуже багато залежатиме від того, як у подальшому реалізують більшість нових повноважень, що переходять до місцевих органів влади у вигляді нових законів. Громада повинна мати важелі, які дозволяли б їй гармонійно розвиватися, заробляти кошти, що залишалися б на місці. Поки ж у нас місцеві ініціативи практично не діють, і зміна основного закону не зробить цей механізм ефективним сама по собі.

Про «статус»

Чи не найскладнішим питанням у нинішньому проекті змін до Конституції є статус окупованих територій. У статті 18 ідеться: «Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом». Навколо цього формулювання вже виникло чимало суперечок і, скоріше за все, вони лише посиляться.
Опоненти Президента закидають йому виконання волі Кремля в питанні щодо окупованих територій, а з іншого боку, політики та юристи тлумачать цю статтю як таку, що має силу лише за умов наявності закону, який прийме парламент, де може бути визначений термін його дії.
Як воно буде насправді? Це залежить від Конституційного суду. Враховуючи давню практику, коли судді підтримують ініціативи чинної влади, можна не сумніватися, що концептуально зміни в документі будуть не надто значні, а тому ми можемо готуватися до того, що вже за кілька років країна стане дещо іншою, принаймні формально.
Віктор ЛАЗОРИК