Бути швидшими за африканців

Закарпатці доволі успішно займаються марафоном

Поїхати на чемпіонат світу, а ще бути кращими в Словаччині, Німеччині та Італії. В закарпатському спорті таке можливо в легкій атлетці. Щоправда, серед ветеранів. Виявляється, легкоатлети старше 30 років бігають подекуди краще за молодих. І на безлічі європейських змагань демонструють результати, яким позаздрили б молоді спортсмени.

У 57 – на чемпіонат світу

Колишньому пожежнику Дмит­ру Іванишу вже 57 років. Але він­ щодня­ бігає по 10 кілометрів – зранку та ввечері. І так цілий місяць.­ Дмитро – майстер спорту з легкої атлетики, свого часу вигравав на чемпіонаті України на 800 м­ та 1,5 км. Проте навіть у такому віці й далі змагається. Приміром, два тиж­ні тому приїхав із Хорватії, де найшвидше пробіг 21 кілометр – за півтори години. А ще­ раніше був у Словаччині, де був шостим на міжнародних зма­ганнях. Загалом на рахунку Д. Іва­­ниша чимало нагород. Зараз він­ готується до чемпіонату світу у французькому Ліоні – минулого року кваліфікувався на ці змагання в Угорщині. Сама першість пройде в серпні. Через це – посилено готується. «Чи дощі, чи сніг, чи мороз, чи спека така – доводиться бігати. Інакше результату ніякого не буде, – зізнався він. – Я ж спортсмен! Спортсмени всі такі – хочеться все більше й більше. І так у мене завжди виходить  – вершини досяг і далі». Варто відзначити, що підготовка таких спортсменів відбувається за власний кошт. За словами Д. Іваниша, держава практично не фінансує легкоатлетів у такому віці. Тому доводиться навіть зароб­ляти бігом – на дея­ких­ турнірах платять доволі не­погано.

Швидше за африканців

І таких спортсменів в області чимало. Один із них – 32-річний Едуард Гапак. Він постійний учасник європейських та світових перегонів. Бігав навіть на відомому Нью-йоркському марафоні. Що цікаво, прийшов у двадцятці кращих – і був першим білошкірим спортсменом. Едуард практично всі вихідні – на змаганнях. Минулого тижня повернувся зі Словаччини. Каже: бігати за кордоном набагато вигідніше. Фінансово. «За кожен труд хочеться щось заробити, повинні щось виплачувати, – каже спортсмен. – А за останній час рівень змагань із легкої атлетики в Україні дуже знизився. Слабий розвиток порівняно з тим же футболом. І всі атлети, які змагаються, їздять за кордон. Це може бути Словаччина, Польща, Німеччина, Франція. Там бігає багато людей, і там чимало змагань. Дуже добре, що в нас кордон поруч».
Експерти відзначають – на За­карпатті марафонські традиції­ досить сильні. А все завдяки тра­ди­ційним турнірам в Ужгороді наприкінці дев’яностих. Зараз ма­рафонців практично не підтримують – через відсутність фінансування. Як розповів заступник Закарпатської обласної організації ФСТ «Динамо» Михайло Пантьо, єдине, чим допомагають в Ужгороді, – оформити документи на виїзд за кордон. «Усім спортсменам допомагаємо з візою. Бо ви ж розумієте, щоб її відкрити, товариство «Динамо» перед консульством дає гарантійні листи. Фінансово ми практично не можемо їх підтримувати», – зазначив він.
Тому й виходить, що в Європі наші марафонці – зірки, а тут – практично невідомі. Попри це, спортсмени запевняють: будуть надалі працювати на спортивний імідж Закарпаття й України. І вже в серпні обіцяють привезти нові перемоги.