Тато згідно з рішенням суду: як дитина може стати щасливим шансом для отримання відстрочки від мобілізації.

Не так давно суспільство сколихнула новина, що НАБУ викрило організовану злочинну групу, яка працювала всередині судової системи та допомагала військовозобовʼязаним чоловікам незаконно виїжджати за кордон і отримувати відстрочку від мобілізації.

У вересні поточного року Вищий антикорупційний суд України затвердив угоду про визнання провини з суддею Олександром Боярським, який працює в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області. Йому було призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, проте він отримав умовний термін випробування на 3 роки. Крім того, суддя отримав заборону займати будь-які посади в державних установах та органах місцевого самоврядування на наступні три роки.

Невдовзі Офіс Генерального прокурора разом із Державним бюро розслідувань виявив, що співробітники Марʼїнського районного суду в Донецькій області були залучені до створення схеми незаконного ухилення від мобілізації чоловіків призовного віку, використовуючи подібні методи.

Суддя Сергій Ліпчанський, який є підозрюваним у цій справі, виніс більше 120 рішень, що стосуються розірвання шлюбів, позбавлення матерів батьківських прав та визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьками. Це забезпечувало чоловікам можливість уникнути наслідків і отримати дозвіл на виїзд. За інформацією слідства, вартість таких послуг становила приблизно $3 тисячі. Суддя приймав рішення всього за кілька днів, без участі сторін, органів опіки чи будь-яких доказів, а іноді навіть без підписів позивачів. У деяких випадках він самостійно "доповнював" вигадані факти. Працівники суду надсилали йому матеріали справ через месенджери, а сам суддя міг брати участь у засіданнях через відеозв'язок.

Схема проста: батько звертається з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з ним на його самостійному вихованні та утриманні, іноді ж позивач одразу просив позбавити матір батьківських прав.

Зазвичай пояснення чоловіка (батька) у подібних справах полягають у тому, що він активно займається вихованням дитини: самостійно відводить її до дитячого садка або школи, супроводжує на гуртки та відвідує лікаря. Як підтвердження своїх слів, він надає довідки з навчальних закладів, гуртків та медичні виписки. Цього мінімального набору документів, як правило, достатньо для того, щоб судді підтримали батька.

Кількість таких справ за останні 3 роки лише зросла, адже позитивне рішення суду може слугувати підставою для отримання відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби. З огляду на це, судді, розглядаючи такі справи, повинні були б особливо ретельно та уважно аналізувати подані докази. Але натомість на практиці ми бачимо суттєві процесуальні порушення.

Останні розслідування правоохоронних органів підкреслюють необхідність особливої уваги до питань, пов'язаних із вихованням дітей. Будь-які затримки у розгляді справ, недостатня обґрунтованість рішень або нехтування залученням всіх зацікавлених сторін можуть створювати ризики корупції.

Ми провели дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) і, спираючись на приклади судів з найбільшою кількістю рішень у цій категорії, продемонструємо, як заяви про виховання дитини стали способом уникнення потенційної мобілізації чи звільнення з військової служби.

Спойлер: ця практика зустрічається не лише в судах Одеської та Донецької областей.

Вражаючу увагу викликає робота суддів Чернівецького районного суду в Чернівцях, які ухвалили більше ніж 1700 рішень у цій категорії справ.

Нижче -- типові схеми, які використовували судді та заявники.

Скільки разів ви готові звертатися до суду, аби ваша справа дісталася "правильного" судді? Дмитро-Олександр Чернов подав 13 аналогічних позовів до одного і того ж суду. Щасливий кінець настало лише після того, як справу було передано судді Олександру Войтуну з Чернівецького районного суду, який задовольнив його вимоги.

Однак це не єдиний приклад. Наприклад, суддя Орест Крамар з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ініціював справу про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини, незважаючи на те, що в його суді вже розглядалися аналогічні справи від того ж позивача в той самий період.

Схема проста: позивач звертається до суду, очікує авторозподіл, бачить, що справа потрапила до іншого судді, і швиденько пише заяву про повернення позовної заяви. І так до тих пір, поки справа за результатами розподілу не потрапить до судді, який надалі позов задовольнить.

Недобросовісне використання віялових позовів є однією з найпідступніших форм зловживання процесуальними правами. Основна мета такої практики часто полягає у вибірковому призначенні справи до певного судді. Ця стратегія намагається створити "захищене середовище" для отримання бажаного рішення. В результаті це призводить не лише до перевантаження судової системи тисячами "стандартних" документів, але й підриває довіру до автоматизованого розподілу справ, створюючи додаткові ризики корупції.

Ще однією суттєвою проблемою в аналізі цих справ є брак висновку органу опіки та піклування в документах, адже цей орган не був залучений до процесу як зацікавлена сторона. Це особливо стосується випадків, пов’язаних із встановленням факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Так, наприклад, суддя Чернівецького районного суду міста Чернівців Ігор Іщенко розглядав, на перший погляд, звичайні справи про розірвання шлюбу. Але по факту в таких рішеннях він залишав проживати дитину з батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Суддя не розглянув питання про те, чи відповідає це інтересам дитини, чи забезпечив батько відповідні умови для її життя, а також чи дійсно мати не бере участі у вихованні.

Схожим чином діяв і його колега, суддя Войтун, адже ухвалити рішення на користь батька без отримання висновку від відповідного органу значно простіше. У такому випадку можна спиратися лише на пояснення заявника. Наприклад, він зазначив, що вже понад три місяці він разом із донькою мешкають окремо від матері дитини в орендованій квартирі.

Вказував, що самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку та забезпечує всі її потреби: харчування, лікування, одяг, навчання, розвиток, відпочинок тощо. У повному обсязі створює всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольняє гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості". Як на вашу думку, переконливо? Навряд чи.

В окремих ситуаціях заявники відразу вказували причину свого виїзду за межі країни:

Заявник підкреслює, що, будучи батьком, він невпинно прагне забезпечити своїй дитині все найкраще, створити гідні та, перш за все, безпечні умови для життя, а також надавати сину можливість для відпочинку та оздоровлення. Проте, внаслідок військової агресії Російської Федерації, в Україні запроваджено військовий стан, і ситуація залишається небезпечною: тривають обстріли, а звуки сирен повітряної тривоги стають постійними супутниками, що негативно позначається на психоемоційному стані дитини. Як будь-який люблячий батько, він прагне знайти для сина безпечне місце, де той міг би почуватися в безпеці. Проте виїзд за межі України для чоловіків віком від 18 до 60 років наразі заборонено.

Враховуючи наведену інформацію, для отримання юридичного дозволу на регулярний перетин державного кордону України з метою забезпечення належного відпочинку та оздоровлення дитини, а також для сприяння її культурному, духовному і соціальному розвитку, батько зобов'язаний підтвердити факт самостійного утримання та виховання дитини, яка не досягла 18-річного віку. У разі необхідності, це також передбачає можливість безпечного тимчасового проживання.

Залучення органу опіки та піклування у питаннях, пов'язаних із визначенням способу виховання та утримання дитини, є надзвичайно важливим для захисту її найкращих інтересів. Остаточне рішення в таких справах визначає права і обов'язки батьків стосовно дитини, має вплив на їхні майнові права, а також на можливість отримання соціальних гарантій і виплат у майбутньому.

Орган опіки та піклування виступає як незалежний державний експерт, який зобов'язаний провести всебічне обстеження умов проживання дитини, оцінити фактичні обставини виховання, встановити емоційний зв'язок між батьком і дитиною та надати суду обґрунтований висновок про доцільність задоволення заяви. Цей висновок є ключовим доказом, який гарантує, що судове рішення буде прийняте з урахуванням принципу пріоритетності потреб дитини, а не лише процесуальних чи особистих інтересів сторін.

Рекордсменом зі швидкості розгляду справ щодо виховання дитини став суддя Хотинського районного суду Чернівецької області Олександр Єфтеньєв.

2 серпня 2023 року до нього надійшов позов, а вже 4 серпня він ухвалив рішення, задовольнивши його. Такій оперативності позаздрив би навіть Флеш. І це не єдина справа, яку суддя розглянув так швидко; аналогічним чином були вирішені й інші справи.

Упродовж тижня вашу справу може опрацювати суддя Тарас Левко з Виноградівського районного суду Закарпатської області. Наприклад, 1 липня 2024 року позивач подав свою заяву до суду та вже через сім днів отримав позитивний вердикт. Чи не вражаюче?

Його колега, суддя Василь Трагнюк, водночас позбавив матір батьківських прав, винісши рішення через 17 днів без виклику сторін чи з'ясування думки дитини. До чого ці формальності, правда?

Розгляд справ, пов'язаних із вихованням та утриманням дитини, у надзвичайно стислі терміни становить суттєвий ризик і прямо порушує основоположні принципи правосуддя. Це, передусім, суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки для ухвалення обґрунтованого рішення необхідно провести термінову, але водночас всебічну та детальну оцінку всіх обставин. Це включає висновки відповідних органів опіки та можливі результати психологічних експертиз, що в умовах обмеженого часу є фізично неможливим.

Швидкий розгляд справи порушує принципи належної правової процедури та змагальності сторін, обмежуючи їх можливості своєчасно представити необхідні докази та ефективно реалізувати своє право на захист. Така поспішність може призвести до ухвалення помилкових чи несправедливих рішень, які не відображають реальних потреб дитини, завдаючи шкоди її психоемоційному стану та викликаючи подальшу нестабільність у сімейних відносинах.

Часто судді зазначають, що у таких справах мати одразу визнає позов або ж до матеріалів додають нотаріально завірений договір укладений між батьками про виховання й утримання дитини. Але саме такі "ідеально злагоджені" документи мали б занепокоїти суд. Адже звернення може бути фіктивним - з урахуванням вимог Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". У подібних випадках судді навпаки мали б уважніше придивитися до справи й перевірити справжні мотиви подання позову.

Звертають на себе увагу ситуації, коли чоловіки подають позови до суду саме в ті дні, коли автоматичний розподіл справ чомусь відбувається лише на одного суддю.

У Новоселицькому районному суді Чернівецької області працює троє суддів: Іван Оленчук, Геннадій Ляху, Сергій Павлінчук. Але у 2023-2025 роках траплялися дні, коли всі справи потрапляли лише до судді Оленчука, тому що двоє інших перебували у відпустці чи на лікарняному. Наприклад, 23 липня 2024 року саме йому розподілили одразу дев'ять справ про сімейні відносини та виховання дітей . Так само було й 24 та 25 липня. Водночас в інші дні, коли в авторозподілі брали участь усі судді, такої "хвилі" звернень з подібними позовами не було.

Ці ситуації нагадують маніпуляції із системою автоматизованого розподілу справ, схожі на віялові позови. Особливо викликає занепокоєння той факт, що чисельні заяви щодо визначення місця проживання та виховання дітей подавалися саме в той час, коли автоматичний розподіл не мав альтернатив і відбувався лише на одного суддю. Це породжує обґрунтовані сумніви в чесності позивачів.

Така стратегія дозволяє уникнути випадковості у виборі судді та нівелює основну мету автоматизованої системи - забезпечити неупередженість та об'єктивність розгляду. Це створює високий ризик, що рішення у таких чутливих сімейних спорах, де на першому місці мають бути інтереси дитини, можуть ухвалюватись під впливом цілеспрямованого вибору судового складу, що підриває довіру до правосуддя та ставить під сумнів легітимність отриманих судових рішень.

Чи здатен батько, який перебуває на військовій службі, самостійно виховувати і забезпечувати дитину? Навряд чи це можливо. Проте існують випадки, коли суди ухвалюють рішення на користь таких чоловіків. Наприклад, суддя Олександр Ратушенко з Сокирянського районного суду Чернівецької області задовольнив спільну заяву подружжя про розірвання шлюбу та визнав, що батько має право самостійно виховувати та утримувати своїх малолітніх дітей.

Отримавши ухвалу (яка, до речі, була винесена через тиждень після передачі справи до суду), заявник подав клопотання про звільнення з військової служби.

Військова частина не погодилася з ухваленим рішенням і вирішила оскаржити його в Чернівецькому апеляційному суді. Скаргу розглянули частково, а рішення судді Ратушенка було скасовано в частині, що стосується встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей батьком. Подібні ситуації траплялися й у інших справах, розглянутих в різних судах (зокрема, постанова Чернівецького апеляційного суду від 07.02.2022, постанова Одеського апеляційного суду від 22.04.2024, та постанова Чернівецького апеляційного суду від 13.11.2024).

Наведені приклади демонструють систематичний та небезпечний підхід до використання судових рішень у справах сімейного характеру як правової основи для звільнення з військової служби під час мобілізації.

Виникає обґрунтований сумнів, що основною метою звернення до суду є не стільки врегулювання сімейних відносин, скільки отримання підстави для ухилення від виконання військового обов'язку. Служба у Збройних Силах України, особливо під час воєнного стану, об'єктивно унеможливлює повноцінне та самостійне виконання батьком функцій з виховання та утримання дітей. Тому звернення з відповідним позовом мало б піддаватися ретельній перевірці.

Ще одна негативна тенденція, що має відношення до цієї категорії справ, полягає в прийнятті додаткового судового рішення, яке абсолютно не пов'язане з основною справою.

Уявіть собі ситуацію: суддя ухвалює рішення про розірвання шлюбу. Маленька дитина залишається жити з батьком, який бере на себе її виховання та матеріальне забезпечення. Проте через 2,5 роки позивач подає заяву про ухвалення додаткового рішення. Суддя Іван Оленчук розглядає цю заяву і вирішує залишити дитину з батьком, що означає продовження її виховання та утримання під його опікою.

На перший погляд, може скластися враження, що нове рішення не мало жодного впливу. Проте насправді саме така формулювання є критично важливим для отримання відстрочки від мобілізації. Тому подача заяви про отримання додаткового рішення може виглядати як штучний крок. Водночас первісне рішення не містить інформації про те, що позовні вимоги полягали в залишенні дитини на самостійне виховання батьком.

У серпні цього року Вища рада правосуддя розпочала заходи, спрямовані на захист авторитету суду, оскільки статистика щодо судів України дійсно показує нетипове збільшення справ, пов'язаних із сімейними відносинами. Очевидно, що не всі вони є штучними або спрямованими на сприяння в ухиленні від мобілізації, але такі дані породжують обґрунтовані сумніви.

Минулого року Вища рада правосуддя вжила заходів щодо відповідальності двох суддів: Валентини Чорної з Зборівського районного суду Тернопільської області та Руслана Хмеля з Бершадського районного суду Вінницької області. Обом було винесено лише попередження (рішення від 11 грудня 2024 року та від 18 грудня 2024 року). Проте, чи є такого роду покарання адекватним, враховуючи шкоду, яку можуть завдати подібні рішення державі в умовах війни? Це питання залишається відкритим.

У справах суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду - Сергія Савицького, Володимира Заверюхи та Олександра Боярського - Вища рада правосуддя проявила набагато більшу жорсткість. Згідно з інформацією, отриманою в ході слідства, ці особи разом з працівниками судового апарату та адвокатами за винагороду сприяли військовозобов'язаним в ухиленні від мобілізації, зокрема, через маніпуляції з автоматизованою системою розподілу справ. У цих ситуаціях ВРП вже прийняла рішення про найсуворіше покарання - звільнення з посади (рішення від 25.11.2024, рішення від 13.01.2025, рішення від 03.02.2025), оскільки йдеться про організовані дії заради неправомірної вигоди.

Від Автомайдану до Вищої ради правосуддя вже направлено більше 15 звернень стосовно суддів, що приймали аналогічні рішення. Наразі ці справи знаходяться на стадії розгляду.

Ця ситуація підкреслює серйозну кризу довіри до системи правосуддя, викликану систематичними зловживаннями правами у родинних суперечках, що, в свою чергу, має суттєві соціальні наслідки. Ми спостерігаємо двосторонній процес маніпуляції.

З одного боку, використання автоматизованої системи розподілу для подачі віялових позовів у дні, коли вибір судді є обмеженим, ставить під загрозу об'єктивність цього процесу. Це перетворює автоматизований механізм на засіб маніпуляції судовими кадрами.

З іншого боку, цинічне застосування судових рішень щодо визнання факту самостійного виховання дитини батьком або позбавлення матері батьківських прав виявляється як спосіб ухилення від мобілізації. Швидкий розгляд таких справ без ретельної перевірки обставин вказує на формалізм і нехтування найкращими інтересами дитини в ім'я особистої вигоди.

Важливо не допускати випадки зловживання правами сторонами та іншими учасниками справи. Щоразу суддя зобов'язаний переконатися у справжності обставин, які стосуються самостійного виховання або необхідності позбавлення матері батьківських прав. Суд має глибоко досліджувати всі аспекти справи, перевіряти достовірність документів та показань, а також враховувати потенційні мотиви, які стоять за зверненням до суду. Тільки такий скрупульозний підхід гарантує справедливість і не дозволить використовувати суд для ухилення від конституційного обов'язку.