Стати найкращою версією самого себе.

Чи не цікаво, чому сучасні українські підлітки вирішують на два тижні залишити свою зону комфорту й проводять час без технологій у природі?

Літній дитячий чи підлітковий табір - добра суспільна традиція, бо ж у період, коли в дітей немає школи (читай - організованого за розкладом дня), це - справжній порятунок для батьків від зайвих клопотів, а для дітей - від залипання в девайсах. Таборів таких нині - до кольору, до вибору. Лише на Закарпатті влітку проводять кілька сотень кемпів за різними напрямками: від ІТ, вивчення іноземних мов - до театральних. Передбачається, що тут дитя зайняте чимось корисним упродовж 10-14 днів: його годують, розважають, водять на екскурсії в гори, в басейн...

А що, якщо в таборі ти змушений все організовувати самостійно: від умов проживання до харчування, гігієни і навіть розваг? Тобто, треба встановити намет так, щоб його не зірвало вітром і не залило під час дощу, облаштувати кухонний простір, де всі по черзі готуватимуть сніданки, обіди та вечері, створити місце для вогнища, щоб ввечері розслабитися та відпочити... При цьому ще й вивчати картографію, основи піонерського життя (в'язання вузлів), спробувати переночувати в лісі без намету, пройти 20 кілометрів з важким рюкзаком по гірських стежках. І найголовніше - навчитися працювати в команді, адже разом завжди легше! Саме так функціонують табори Національної скаутської організації України "Пласт" — вони ґрунтуються на самодостатності та стійкості, яких підлітки мають набути, створюючи комфортне середовище навколо. Цей досвід вже отримала кореспондентка Укрінформу.

ТАБІР НА УЖГОРОДЩИНІ "ГЕЙ, ПЛАСТУНИ"

Щоб організувати такий табір, необхідно виконати дві ключові умови. По-перше, для того щоб стати учасником будь-якого пластового табору в Україні чи за кордоном (зараз пластові табори, які проводяться у співпраці з місцевими скаутами, також проходять у Словаччині, Польщі, Німеччині, Італії, Нідерландах та навіть у Фінляндії), дитина або підліток повинні бути членами Національної скаутської організації "Пласт". Протягом року пластуни готуються, здобувають нові знання, а під час табору демонструють отримані навички та вчаться новому.

Друга умова - понад десяток дорослих мають стати волонтерами й організувати програму, знайти фінансування (коштують пластові табори, зазвичай, утричі дешевше за комерційні), забезпечити продуктами та реманентом, домовитися про трансфер... Волонтери найчастіше для цього жертвують літньою відпусткою і проводять ті самі заповітні вільні від роботи два тижні в лісі також із певною мотивацією - вкластися по максимуму, аби з цих дітей згодом виросли добрі громадяни, які розумітимуть силу доброго діла, суспільної користі й активної громадянської позиції. А в дітей спрацьовує усвідомлене бажання стати кращою версією самого себе.

Наш табір, де ми зберемося, розташований на мальовничих просторах Ужгородщини. Тут є велика галявина, оточена буковим лісом, а поруч тече потічок та б'є джерело з чистою питною водою. Це подія окружного масштабу, адже до нас приїхали пластуни лише з Закарпатської області. Сьогодні на таборі представлені учасники з восьми населених пунктів, де активно функціонують осередки "Пласту": Ужгорода, Мукачева, Берегова, Хуста, а також Довгого, Тересви, Буштина та Коритнян. Табір отримав назву "Гей, пластуни!" на честь перших рядків гімну закарпатських пластунів, створеного сто років тому в епоху Чехословаччини, коли Пласт тільки починав своє існування на Закарпатті.

ТАБОРУЮТЬ В ПЕРШИЙ РАЗ З МОМЕНТУ ПОЧАТКУ ПОВНОМІРНОЇ ВІЙНИ

Комендантка табору, пластунка Людмила Лівак, зазначила, що закарпатські пластуни отримують цю можливість не щороку — востаннє вони зустрічалися разом ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2021 році.

- За ці три роки на Закарпатті утворилися нові осередки, пластунів стало значно більше. Тож є потреба потаборувати усім разом, перезнайомитися та здружитися, заодно вишколити і дітей, і нових дорослих виховників, - говорить вона.

Він підкреслює, що табір для дітей, організований пластунами, слугує виховним та навчальним заходом, який стимулює особистісний розвиток.

Отже, це не просто розвага чи приємне проведення часу для дітей. Головною метою є надання їм нових знань і навичок: вміння жити в природному середовищі, в'язати різноманітні вузли, будувати таборові конструкції, а також надавати першу медичну допомогу. Крім того, для дітей це своєрідний конкурс за визнання - ми нагороджуємо тих, хто найбільш яскраво проявив себе протягом двох тижнів таборування. Це важливий аспект для учасників, адже таке визнання у пластовій спільноті підвищує їхню мотивацію до навчання та розвитку, - зазначає наша співрозмовниця.

Виявити свою особистість у цій ситуації можна через благородні вчинки. Наприклад, ви можете підтримати товариша, перенісши дрова з лісу або принісши йому воду. Важливо також проявити ініціативу, створивши щось корисне власноруч, вирішивши певну проблему або зібравши команду однодумців для досягнення мети. Не менш важливими є такі якості, як старанність, уважність, доброзичливість, врівноваженість і акуратність, які формують добру пластову поставу.

У середовищі пластунів цей процес називають "точкуванням". За кожне таке досягнення підлітки отримують стрічку певного кольору, яку можна прикріпити до однострою або на пластову паличку. Це дозволяє миттєво демонструвати свої здобутки.

У ДЕНЬ - ЗАЙНЯТТЯ І ОСВІТА, У ВЕЧІ - ВІКТОРИНА.

Із чого ж складається пластовий табір? Спочатку діти його будують - у перший день розставляють намети, організовують кухню й туалети. Аби працювала кухня, треба викопати яму для вогню й накрити її залізною решіткою, поруч злагодити дровітню й наносити і вкрити від дощу дрова, неподалік викопати ями для відпадків, облаштувати місце для миття посуду та рукомийник. Має бути й зв'язаний спеціальним способом із палиць стіл, на якому нарізають овочі для страв. Туалети (у пластунів - це лятрина, українські скаути мають свій сленг) діти також облаштовують та обслуговують самі. Для цього викопується яма, робиться зі зв'язаних палиць "сидіння", ставляться пакети для сміття й тримачі для туалетки. Звісно, лятрина маскується в лісі, як правило, темною цератою чи тентом. Далі протягом табору щоранку, а за потреби - й увечері, чергові засипають лятрину золою.

Протягом найближчих днів пластуни готують для себе зони для купання - облаштовують калабані на маленькому струмку. Окрім того, вони створюють душові: щось на зразок пляжних, з фіранками. Щоб ці душі працювали ввечері й забезпечували теплу воду, вдень потрібно буде заповнити баки. Цю роботу підлітки також виконують самостійно, отримуючи поради та вказівки від своїх дорослих вихователів чи інструкторів.

Найбільш значущим етапом у процесі будівництва є, безумовно, установка щогли. Для цього пластуни вирушають до лісу, де шукають сухе і рівне дерево, висота якого повинна становити не менше 20 метрів. Іноді вони знаходять вже впале дерево, в такому випадку потрібно лише очистити його від гілок і перенести до місця, але якщо дерево ще стоїть, його доводиться або зрізати, або спилювати, а потім очищати від кори і нести далі. Після цього викопується яма, куди і встановлюється щогла. Щоранку та щовечора біля неї збирається весь табір у форменому одязі, де хорунжі піднімають синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, а потім спускають їх.

Завершення масштабного будівництва в таборі відзначається встановленням величезної брами, що складається з колод заввишки від 6 до 10 метрів. Ця конструкція з'єднана так, щоб всі учасники могли зібратися під нею для спільного фото. У нашому випадку це буде сотня осіб.

Крім будівництва, учасники щодня готують для себе й старшини їжу. Як правило, для цього працюють чергові гуртки - біля шести осіб, яким треба наносити дрів, води, почистити овочі, приготувати суп, гарнір та м'ясо, салат і напій (лимонад, какао або ж чай). А ще треба видати всім їжу так, аби лишилося й собі, а потім перемити і скласти кухонне начиння. Діти мають обов'язкові заняття з піонірки й табірництва (саме тут новачків навчають робити все - від простих до складних конструкцій), час на особисту гігієну, вмілості за інтересами (лучництво, мистецтво чи співи), активні теренові ігри з ролями.

Звичайно, щодня всі з нетерпінням очікують вечірньої ватри — це особливий момент для розваг, веселих ігор та співів під гітару. Загальні ватри не проводяться щодня, їх чергують із затишними вогнищами для меншої групи учасників. Крім того, вони можуть бути тематичними. Наприклад, в одному з днів цього табору відбулася купальська ватра, де молодь відтворювала народні звичаї, виготовляючи Купайла та Марену, плела вінки, а потім дівчата запускали їх на озеро, в той час як хлопці пірнали за ними і стрибали через вогонь!

ДЕНЬ ІЗ ВІЙСЬКОВИМИ - ТАК ВИХОВУЮТЬ ПОВАГУ

Подія, якої з нетерпінням чекають всі учасники табору, - це подорож у гори з ночівлею. Для її організації необхідно заздалегідь спланувати маршрут, скласти меню, зібрати групу, продумати розміщення, щоб вистачило місць у наметах, і вибрати місце для ночівлі біля джерела та заготовити дрова. А ще потрібно буде подолати понад двадцять кілометрів з важкими рюкзаками під палючими променями літнього сонця. Це серйозне випробування як для фізичної, так і для моральної витривалості. Щоб усі учасники змогли впоратися з цими труднощами, провідники вкладають ще більше зусиль. Проте всі труднощі компенсуються дивовижними краєвидами карпатського хребта Пішконя, який у цей час залишається безлюдним.

В окремий день таборування проводиться зустріч з військовими. Багато закарпатських пластунів мають близьких, які беруть участь у війні. Серед них є діти, що втратили батька або старшого брата. Пластуни з Мукачевого та Тересви активно займаються волонтерством, допомагаючи пораненим у шпиталях та лікарнях. Кожен осередок організовує ярмарки на підтримку ЗСУ та збирає кошти для знайомих військових. Це сприяє тісному спілкуванню пластунів із захисниками, що формує у них повагу та розуміння до їхньої важливої роботи.

У співпраці з Національною гвардією в Ужгороді до пластунів прибувають інструктори, які навчають основам тактичної медицини, стрільбі з пневматичної зброї, управлінню безпілотниками, радіозв'язку та маскуванню. Вражає, що нацгвардійці, які перебувають у тилу, передають підліткам знання про накладання турнікету та правильне прицілювання, однак також прагнуть дізнатися більше про організацію пластового табору. Більшість військових, зітхаючи, зізнаються, що в їхньому дитинстві подібного досвіду не було...

"Бажаю, щоб в Україні виросло покоління, сповнене сили і стійкості."

Юрій Сарваді волонтерить як виховник на пластових таборах уже добрий десяток років. У Пласті виросли його власні діти, а разом із ними - десятки інших у Хусті, колись - столиці Карпатської України, а зараз - місті-оплоті московського патріархату в регіоні. Юрій навчає хлопців табірництву й картографії, лучництву, готує з ними на кухні човлент (традиційна багатокомпонентна страва закарпатської кухні) і допомагає в 37-градусну спеку добудувати браму тим, хто спочатку процесом захопився, а потім робота "підвисла".

Мене цікавить, що спонукає його щороку інвестувати в розвиток дітей.

Я керуюсь принципами, які колись висловлював лорд Байден Пауел, англійський офіцер і засновник світового скаутського руху, а також основоположників Пласту – доктора Олександра Тисовського, Петра Франка та Івана Чмоли. Моя мета – виховати в Україні сильне покоління молоді, хлопців і дівчат, які будуть не тільки фізично і морально сильними, але й матимуть міцні духовні основи, а також будуть готові до викликів, аби будувати та захищати свою країну в майбутньому. Таке покоління не з'явиться саме по собі – для цього необхідно вкладати в нього свої знання, зусилля, час та ресурси. Я розумію, наскільки це важливо, і тому готовий працювати з дітьми, ділячись власним досвідом. Мені надзвичайно приємно спостерігати, як діти, які звикли до комфорту і легких рішень, починають розвивати навички адаптації до складних ситуацій, ефективно діяти, приймати рішення та організовувати роботу. Саме так формуються майбутні лідери та провідники суспільства, - зазначає Сарваді.

"ТУТ ЗНАХОДИТЬСЯ СТО ЛЮДЕЙ, І ВСІ ВОНИ МАЮТЬ СПІЛЬНІ ЦІННОСТІ"

Ці майбутні лідери вже зараз помітні - зазвичай це ті підлітки, які під час табору отримують найбільше відзнак у вигляді "стрічок". Укрінформ, отримавши згоду батьків, поспілкувався з кількома з них.

Про пластунку Марічку Крічфалуші, яка нещодавно стала частиною Пласту, знають усі дорослі на таборі. Вона отримала нагороду від генерала Залужного за своє постійне волонтерство. Проте дівчина зовсім не вважає за потрібне хизуватися цим досягненням серед своїх ровесників.

- Я не можу не волонтерити, бо і тато, і мама постійно цим зайняті. Приходжу зі школи - і помагаю плести мамі сітки, або татові на складі. Звісно, приємно, що мою роботу помітили, але я і без цього б її робила, і продовжуватиму. Ви, до речі, знаєте, що моя мама придумала для військових таку маскувальну сітку, що їх під нею не бачать російські дрони? Приїду з табору - плестиму з нею, - каже Марічка.

Вона зазначає, що найбільш привабливим аспектом пластового табору є його атмосфера.

Тут усе інакше. Всі свої, на одній хвилі. Це справжня рідкість — коли серед сотні людей у всіх однакові цінності, адже в школі чи місті серед однолітків це не так. Мені надзвичайно сподобалося готувати їжу на відкритому вогні — раніше я ніколи цього не робила. Також я насолоджувалася купанням у калабані та подорожами горами. Найяскравіше враження, безперечно, залишила ніч у лісі під час виконання завдання "Два пера" (пластова вмілість, що передбачає життя на природі та ночівлю в самостійно збудованому укритті - ред.). Спочатку я боялася і думала, що не зможу заснути, але врешті-решт закрила очі і спала, як немовля. Тепер я дуже пишаюсь тим, що наважилась на це, - ділиться враженнями дівчина.

Позитивний досвід у спілкуванні.

Пластун розвідувач Павло Плиска бере участь у таборі не зовсім як учасник: він виконує свої завдання в підстаршині, є інструктором із певних ділянок для дітей. 16-річний Павло навчає 12-річних хлопців і дівчат табірництву та картографії, готує з ними їжу, ночує в лісі, а ще - проводить ватри.

Цей табір - мій п'ятий за рахунком, а вдруге я виконую роль підстаршини. Кожного літа з нетерпінням чекаю на цей період, адже люблю пластові табори, адже вони завжди виводять мене за межі звичного. Це стосується не лише побутових умов, а й психологічного аспекту, оскільки я опиняюся в тісному спілкуванні з людьми, з якими проводжу багато часу. Я вражаюсь деякими, а в інших розчаровуюсь - так відбувається кожного разу. Наші стосунки з тими, кого знав раніше, отримують нове осмислення: коли ти ділиш простір із людиною протягом 10 днів, починаєш бачити її по-іншому, як і вона тебе. Тут люди відкриваються, демонструючи свої унікальні риси. Це чудовий досвід комунікації, який допомагає мені в повсякденному житті. Я навчився знаходити підходи до різних людей у різних ситуаціях. Крім того, табори стали джерелом багатьох знань і навичок, які б я навряд чи здобув деінде. Я не боюся викликів: будь-яка перешкода сприймається не як проблема, а як завдання, яке потрібно вирішити. Це також важливі навички в сучасному швидко мінливому світі, адже вони вчать мене швидко адаптуватися до нових умов, - ділиться Павло.

"ЧАСОМ ПОРІВНЮВАЛА ЦЕ З УМОВАМИ НА ФРОНТІ"

Пластунка прихильниця Аліса Прищепова на таборі складає свою пластову присягу: особливий церемоніал для кожного пластуна, коли на українському прапорі підліток дає обітниці робити все, що в його силах, аби любити Бога й Україну. Аліса разом із сім'єю у 2014 році виїхали з Дебальцевого, у 2022-му евакуйовувалися з Києва, а у 2025-му повернулися до України після кількох років проживання в Польщі. Саме там дівчина долучилася до Пласту, бо потрібне було українське середовище.

- Я вперше опинилася на таборі, де ночують у наметах посеред лісу. Мені не було важко, адже я в цілому витривала, до того ж, раніше часто проводила літо у бабусі в селі, - ділиться дівчина. - Тут я прагнула зустріти закарпатських пластунів та стати частиною їхньої спільноти.

Загалом, додає, на таборі весело і цікаво: "Тут - круті люди, ти готуєш із ними їжу на вогні, живеш у наметах, п'єш із однієї пляшки та їси з однієї миски. Це класний досвід. Навіть та ж фізична робота зближує людей".

Аліса розповідає, що під час купальської ватри мала відчуття причетності до чогось надзвичайного, а найбільше зайшла смуга перешкод, де потрібно було повзти по болоту.

- Ми з друзями настільки вийшли із зони комфорту, що пройшли ту смугу кілька разів. Хоча чула від багатьох дівчат, що їм важко дається цей вихід - без своєї бульбашки, благ цивілізації, гаджетів, коли треба збирати дрова та самим готувати їжу. Це виснажує і фізично, і морально. Я сприймаю це як зростання над собою. Наприклад, я - вегетаріанка, але тут їла м'ясо, бо розуміла, що перебуваю в постійному русі, треба сили. В якийсь момент порівнювала це з фронтом: у тебе нема нічого крім того, що дають. Тож бери й використовуй з максимальною користю і рухайся далі. Вважаю, що зараз ми живемо в такий час, що слід бути готовим до всього. Нам треба мати такі навички, в житті знадобляться, - переконана Аліса.

З нею важко не згодитися.

Тетяна Когутич з міста Ужгород.