Признание судом прав на наследство: средство защиты наследников или инструмент для манипуляций?

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри цивільного права та процесу

Харківського національного університету правоохоронних органів

інструктор Національної академії суддів України,

член Науково-консультативної ради при Верховному Суді,

Викладач Академії адвокатури при Національній асоціації адвокатів України.

У судовій практиці часто зустрічається випадок, коли спадкоємець подає до суду позов із метою визнання своїх прав на спадкове майно. Водночас, у шостій книзі Цивільного кодексу України, що стосується "Спадкового права", визнання права власності на спадщину не розглядається як окремий механізм захисту прав спадкоємців.

У пункті 1 частині 2 статті 16 ЦК передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права. Додатково серед способів захисту саме права власності виокремлено захист права власності (стаття 392 ЦК). Так, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Спадкоємці, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, опираються на положення статті 392 Цивільного кодексу.

Важливо підкреслити, що законодавством визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину (глава 89 ЦК). Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 р. № 7 (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08#Text) за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Однак, позовні вимоги щодо визнання права власності на спадкове майно часто маскують інші запити, такі як прохання про встановлення додаткового терміну для прийняття спадщини, зміну порядку спадкування, або підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. У деяких випадках суди без достатніх підстав задовольняють такі позови, не уточнюючи, в чому саме полягає порушення прав позивача. Це призводить до формування судового механізму оформлення спадкових прав, що фактично перетворює судові органи на виконавців функцій нотаріату, що, серед іншого, призводить до перевантаження судової системи.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року було висловлено правову позицію, що питання щодо прав спадкоємців на успадковане майно підлягає розгляду в судовому порядку в ситуаціях, коли їхнє право не визнається або нотаріус відмовляється видати свідоцтво про спадщину (справа № 175/654/22, провадження № 61-11126св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116890947).

Дослідження судової практики показує, що спадкоємці зазвичай подають до суду позови з метою підтвердження своїх прав на спадкове майно, зокрема через:

- відсутність реєстрації прав власності на нерухомість за спадкодавцем (постановлення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 червня 2016 року, справа № 676/2566/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58672684; рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2015 року, справа № 496/2394/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/45637359);

- присутність у спадковій масі активів, які підпадають під правовий режим колгоспного двору (рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 квітня 2024 року, справа № 599/754/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118372930);

втрату правовстановлюючих документів на спадкову нерухомість спадкоємцем (рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року, справа № 599/727/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118438887; рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року, справа № 559/519/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66484775);

- відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області в складі від 25 березня 2024 р., судова справа № 299/954/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118135048;

- наявність у складі спадкового майна самочинно збудованих об'єктів, зокрема, гаражів, сараїв (рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 03 квітня 2017 р., судова справа № 419/507/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65728053).

Відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно і, як наслідок, звернення до суду характерні передусім для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Додатково Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що відповідно до статті 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для використання статті 392 Цивільного кодексу є неможливість відновлення порушеного права іншим способом, окрім як через суд (див. пункти 106, 107 постанови від 18 грудня 2019 року, справа № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144996).

Проте, у деяких ситуаціях відсутність документів, що підтверджують право власності, не є підставою для судового визнання спадкових прав.

Дочка спадкодавця подала заяву до нотаріальної контори з проханням прийняти спадщину, а згодом – ще одну заяву про видачу свідоцтва на спадщину відповідно до закону, що виникла після смерті її батька. Проте їй відмовили у цій нотаріальній дії, оскільки вона не надала оригінали документів, які підтверджують право власності на успадковану квартиру. У зв'язку з цим спадкоємець вирішила звернутися до суду з позовом проти своєї тітки, сестри спадкодавця, яка мала у своєму розпорядженні ці документи. Вказані обставини, коли документи на спадкове майно перебувають у інших осіб, є досить поширеними підставами для подачі позовів до суду про визнання права власності на спадщину.

Рішення суду першої інстанції, яке частково задовольняє позов про визнання права власності на спадкове майно, обґрунтовано тим, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом. Вона вчасно прийняла спадщину, проте наразі не має можливості скористатися своїми спадковими правами та отримати свідоцтво на право спадкування. В даній ситуації єдиним дієвим шляхом для реалізації її прав є визнання її власності на зазначене спадкове майно.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Причини, викладені в постанові апеляційного суду, полягають у тому, що позивач обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права. У випадку, коли відповідач не надає необхідні правовстановлюючі документи, правильним способом захисту є вимога про їх надання, а не визнання права власності на спадкове майно. Позивач має право подати до суду новий позов, в якому вимагатиме зобов’язати відповідача передати правовстановлюючі документи.

Постанова апеляційного суду залишена без змін Верховним Судом (постанова від 30 березня 2020 р., судова справа № 204/1444/17, провадження № 61-14830св19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88522768).

Позивач зобов'язаний надати суду докази, які свідчать про неможливість оформлення спадщини через нотаріуса. У судовій практиці існують два різних підходи до вирішення справ, коли особа подає позов про визнання права власності на спадщину, не звертаючись раніше до нотаріальної установи для отримання свідоцтва про право на спадщину.

Подібна колізійна ситуація мала місце протягом тривалого часу, поки свого часу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 вирішив це спірне питання. Так, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text).

Щоб вважати, що спадкоємець вичерпав усі можливості для нотаріального оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач має довести, що з об'єктивних причин він не може виконати всі вимоги нотаріуса, зазначені у письмовій довідці з переліком документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд підтвердив позицію судів нижчих інстанцій, що позивач не спромігся довести наявність перешкод для нотаріального оформлення спадщини. У матеріалах спадкової справи бракує письмового звернення нотаріуса, яке б містило перелік документів, необхідних для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на неї (постанова від 25 липня 2023 року, справа № 128/3465/21, провадження № 61-4750св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112433973).

Нотаріуси часто оформлюють відмову у виконанні нотаріальної дії не через відповідну постанову, а у вигляді іншого документа, наприклад, у формі відповіді на запит. Це призводить до виникнення питань у судовій практиці, пов'язаних із правовою оцінкою таких документів, виданих нотаріусами. Зокрема, чи може вважатися належним доказом у справі лист нотаріуса, у якому спадкоємцеві рекомендується звернутися до суду. Однак, якщо відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину оформлена у вигляді відповіді на заяву, а не як постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, це не змінює сутності документа нотаріуса і все одно свідчить про відмову у видачі свідоцтва (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року, справа № 201/1883/21, провадження № 61-10304св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955458).

Право власності на спадкове майно може бути визнане лише для тих спадкоємців, які в межах визначеного законодавством терміну та відповідним чином оформили прийняття спадщини. У випадку, якщо спадкоємець не виконав процедуру прийняття спадщини, суд не має підстав для задоволення його вимог про визнання прав власності на спадкове майно.

У зв'язку з цим Верховний Суд підкреслив, що момент відкриття спадщини є визначальним для виникнення прав у потенційних спадкоємців на її прийняття або відмову від неї. Таким чином, саме відкриття спадщини не є підставою для автоматичного виникнення прав спадкоємців на спадкове майно, а лише створює можливість вибору — прийняти спадщину або відмовитися від неї. Для захисту своїх прав, спадкоємець, який вважає, що прийняв спадщину, може подати вимогу до інших спадкоємців про визнання своїх прав на спадкове майно (постанова Верховного Суду від 3 квітня 2024 року, справа № 689/572/23, провадження № 61-13552св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118688707).

Прийняття спадщини спадкоємцем, який подає заяву на визнання свого права на спадкове майно, повинно підтверджуватися відповідними доказами. Це можуть бути копії документів з спадкової справи, якщо вона була оформлена нотаріусом, а також довідки з організацій, що займаються житловою експлуатацією, або з місцевих рад за місцем проживання померлого.

У справах, що стосуються визнання права власності внаслідок спадкування, належним відповідачем є спадкоємець або спадкоємці, які прийняли спадок. Якщо ж таких спадкоємців немає, або ж вони були усунуті від права на спадкування, не прийняли спадщину або відмовились від її прийняття, то в такому разі належним відповідачем виступає відповідний орган місцевої влади.

У випадку, якщо між спадкоємцями немає реального конфлікту щодо прав на володіння, користування та розпорядження майном, справа про визнання права власності на нерухомість, що є частиною спадщини і не має свідоцтва про її прийняття, не підлягає судовому розгляду. Оскільки в такій ситуації суд не може просто визнати право власності, він фактично має його встановити, тобто створити.

Водночас у деяких випадках суди безпідставно задовольняють позовні вимоги щодо визнання права власності на спадкове майно. Наприклад, у одній цивільній справі суд надав спадкоємцеві право власності на спадщину, оскільки відповідач визнав позов, а між спадкоємцями не виникло жодного спору (рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 року, справа № 710/2554/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/55365593).

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що стаття 392 Цивільного кодексу, яка стосується визнання права власності, не створює нового права, а лише підтверджує вже існуюче право власності позивача, яке було здобуто раніше на законних підставах. Це відбувається в ситуаціях, коли відповідач заперечує або оспорює доводи позивача щодо його права на власність, а також у випадках, коли позивач втрачає документ, що підтверджує його право. Це підтверджується постановами від 22 листопада 2023 року (справа № 591/2393/18, провадження № 61-12829св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115237619) та від 10 січня 2023 року (справа № 199/6456/21, провадження № 61-9230св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108414686).

Оформлення права власності на спадкове майно через суд є особливим методом захисту, який варто використовувати, якщо спадкоємець не має змоги отримати свідоцтво про спадщину у нотаріуса.

Важливо зазначити, що вимога про визнання права власності на спадкове майно повинна розглядатися виключно в рамках позовного провадження. Верховний Суд підкреслив, що встановлення факту приватної власності на нерухомість в окремому провадженні є недопустимим, оскільки така вимога завжди свідчить про наявність правового спору. Отже, її можна розглядати тільки в позовному порядку (постанова Верховного Суду від 21 березня 2024 року, справа № 2о-30/2009, провадження № 61-444св24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118071286).

При встановленні додаткового терміну для подання заяви про прийняття спадщини, суд не має права розглядати питання визнання спадкоємцем прав на цю спадщину. Після надання такого додаткового терміну спадкоємець може приймати спадщину відповідно до процедури, прописаної в статті 1269 Цивільного кодексу, звернувшись до нотаріуса. Від моменту цього звернення він вважається таким, що прийняв спадщину.

У правовій теорії та судовій практиці неодноразово піднімалося питання щодо можливості визнання права власності на спадкове майно за спадкодавцем після його смерті. При цьому, процесуальний статус спадкодавця у подібних справах варіювався. Зокрема, мова йде про визнання права власності за спадкодавцем на об'єкти, зведені без дозволу.

Відповідно до законодавства Української РСР та чинного цивільного права, немає жодних норм, які дозволяли б померлій особі отримувати майно у власність. Правоздатність фізичної особи виникає в момент народження і закінчується із смертю. Таким чином, після смерті особи її правоздатність припиняється, що виключає можливість її участі у цивільних відносинах та визнає її неспроможною бути суб'єктом цивільних прав.

Верховний Суд України врешті-решт поставив крапку в цьому питанні, розглядаючи цивільну справу в умовах виняткових обставин. Суд зазначив, що його висновки щодо необхідності визнання права власності на майно осіб, які померли, у цій справі, з посиланням на статтю 9 Цивільного кодексу УРСР та статтю 25 Цивільного кодексу, не відповідають практиці застосування цих норм у інших справах і є такими, що суперечать законодавчим вимогам (ухвала від 1 лютого 2012 року, судова справа № 6-15932св09. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21438519).

Верховний Суд обґрунтовано дотримується позиції про неможливість визнання права власності за особою, яка померла, оскільки це призвело б до розгляду правових питань стосовно особи, що не має цивільної процесуальної дієздатності. Це підтверджується рішеннями Суду, зокрема постановою від 19 грудня 2023 року (справа № 161/4904/21, провадження № 61-13057св22, доступно за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115821768) та постановою від 13 вересня 2021 року (справа № 760/3300/17, провадження № 61-16683св20, доступно за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99575149).

Отже, визнання спадкового права на майно, що належало покійній особі, суперечить діючому цивільному законодавству України.