Аптеки на передовій: держава демонструє позитивний настрій в ситуаціях, де необхідно вирішувати актуальні проблеми.

Українська влада сьогодні має надзвичайні повноваження. Однак, як відомо, "з великими можливостями приходить велика відповідальність, і тим, кому довірено більше, з тих більше й вимагатимуть".

Отже, як особа, що має відношення до медицини та волонтерської діяльності, я хотіла б звернутися до українських чиновників з відкритим запитанням: яка нині ситуація із забезпеченням медикаментами жителів прифронтових регіонів?

Сергій Кузьміних, який є членом Комітету з питань охорони здоров'я, медичного обслуговування та страхування, а також очолює підкомітет, що займається фармацевтикою і фармацевтичною діяльністю, поділився своєю думкою у публікації на Facebook, опублікованій наприкінці червня.

Народний депутат випромінював позитивний настрій: "У тих районах, де раніше не було аптек, тепер з'явився доступ до медикаментів", "держава активно працює над розширенням мережі мобільних аптек" і "більше 70 000 українців вже отримали потрібні їм ліки".

Така оцінка не має нічого спільного з реальністю. За фактом "доступні ліки" вже стали недоступними для цивільних з прифронтових територій.

18 січня 2024 року в Харківській області було запущено перший в Україні мобільний аптечний сервіс. Цей проєкт став результатом успішної співпраці небайдужих представників Міністерства охорони здоров'я, Харківської обласної державної адміністрації та приватного сектора, які об'єднали свої зусилля для забезпечення доступності медикаментів у сільських, прифронтових та деокупованих територіях. Один мікроавтобус надавав послуги приблизно 80 населеним пунктам області.

І тоді, і зараз робота мобільних аптек була пов'язана з величезними ризиками. Команда працювала у бронежилетах та касках навіть у 40-градусну спеку, зі "Старлінком" та генератором. Подеколи доводилося витягати автівку з вирв, що утворилися через прильоти КАБів.

Крім того, прифронтові мобільні аптеки - це дуже дорого. Адже їх запуск і експлуатація передбачають не тільки недешеву логістику, але й витрати на сам мікроавтобус, холодильники та обладнання для збереження препаратів. Не забуваймо про "Старлінк", генератор, витрати на пальне, а іноді - й РЕБ. Середня вартість такої автівки з обладнанням (наприклад, такої, що стоїть зараз у Херсоні та не працює), складає 1,45 млн грн.

Для того, щоб гарантувати наявність необхідних медикаментів (включаючи ті, що входять до державної програми "Доступні ліки"), необхідно підтримувати середній товарний запас на суму 1,5 млн грн. Витрати на чотири мобільні аптеки, які функціонують у Харківській, Херсонській та Сумській областях, з січня по квітень вже перевищили 1,58 млн грн!

Ситуація з мобільними аптечними пунктами настільки критична, що машини не виходять "з депо" навіть в умовно "благополучних" областях України.

Приміром, станом на початок липня робота 21 мобільної аптеки поставлена на паузу через вартісність цих операцій та відсутності системної підтримки з боку держави. І йдеться не про прифронтові території, а про Хмельницьку, Вінницьку, Івано-Франківську та Закарпатську області. До речі, у цих чотирьох регіонах є 905 населених пунктів, де немає жодної аптеки!

Як людина, яка власноруч сиділа за кермом швидкої, що використовувалася для доставлення ліків, та розвозила препарати жителям деокупованих територій, я вимушена констатувати: ані у парламенту, ані у Кабміну немає цілісного бачення, як забезпечити доступ до ліків у прифронтових регіонах. З огляду на вартість запуску, забезпечення та підтримку мобільних аптек, їх роботу бізнес самостійно не "витягне", адже з березня цього року, зокрема, позбавлений можливості укладати з фармзаводами так звані маркетингові угоди (це - окрема історія).

Отже, у порядку денному стоїть необхідність узгодження позицій, компетенцій та можливостей між державою та бізнес-сектором. Саме на парламент і Кабінет Міністрів український народ покладає - можливо, навіть не усвідомлюючи цього повністю - надзвичайно важливу місію: забезпечити медикаментами тих, хто знаходиться в безпосередній близькості до зони бойових дій. Йдеться про наших найбільш вразливих громадян, які виживають на мізерні пенсії, і кожен з яких заслуговує на окрему увагу.

Сьогодні аптечне співтовариство передає владі чіткий сигнал: стаціонарні аптеки, розташовані поблизу фронту, вже зазнають банкрутства та закриваються, а мобільні аптеки не виходять на маршрути. На жаль, цей SOS-заклик губиться у атмосфері штучного благополуччя.

То що обере українська влада - вірити у фентезі про "ліки скрізь і всюди" чи визнати, що ситуація ганебна і потребує на негайне скоординоване рішення?