Повернення українських дітей-сиріт з Європи: боротьба за їхнє майбутнє триває.

Евеліна Деметер та її чотири матері.

16-річна Евеліна Деметер має чотирьох мам. Перша -- біологічна, якої вона не пам'ятає, оскільки українські соціальні служби взяли її під опіку ще дитиною. Друга -- американська, Кетрін, яка приймала її під час літніх поїздок, організованих дитячим будинком протягом останніх п'яти років. Марія Кавалларо -- італійська мати, яка прихистила, коли дівчинку евакуювали з України після того, як російські танки оточили Київ у березні 2022 року. І нарешті Вікторія -- українська прийомна мати, яка разом зі своїм чоловіком Іваном прийняла її до свого дому, коли Евеліну репатріювали минулого року.

Знімок: Камілла Міноцці Марія Кавалларо демонструє зображення Евеліни.

Остання подорож виявилася для Евеліни неприємною, адже родина Кавалларо не бажала, щоб вона поверталася до країни, охопленої війною. Проте італійський суд задовольнив доводи українського уряду, який наполягав на її репатріації. "Коли ми прощалися в аеропорту Катанії, моя прийомна мама Марія плакала, і я не могла стримати своїх сліз", -- розповідає Евеліна, що наразі живе зі своєю новою прийомною родиною в Чинадійові, що на Закарпатті.

Сотні прийомних сімей в Італії та тисячі по всій Європі перебувають у подібній ситуації. Загалом майже 5000 українських дітей виїхали за кордон у перші тижні після початку повномасштабного вторгнення. Український уряд вимагає їхньої репатріації, і приблизно в половині випадків це вдалося зробити. Сотні сімей по всій Європі були змушені розлучитися з дітьми. Інші продовжують боротьбу -- не підкоряючись судовим рішенням і звертаючись до апеляційних судів. Тож тисячі українських дітей опинилися в центрі міжнародного спору, в якому беруть участь сім'ї, що їх прийняли, український уряд і судові органи тринадцяти європейських країн.

Фото: Камілла Міноцці Марія Кавалларо показує прийомну доньку Евеліну Деметер Дипломатичний випадок?

У початкові місяці конфлікту італійські родини взяли під опіку понад 400 українських дітей з притулків, здебільшого в областях Ломбардія, Сицилія та Калабрія.

Серед тих, хто залишив Україну після вторгнення в березні 2022 року, опинилася й Евеліна. Італійсько-українська асоціація I Nuovi Confini, що знаходиться в Катанії і протягом багатьох років організовує оздоровчі поїздки до Італії, евакуювала її разом з багатьма іншими дітьми зі школи в Чинадійові.

"Це традиція, яка почалася після Чорнобильської катастрофи, -- пояснює Юлія Донніченко, засновниця асоціації в Катанії. -- Потім ми продовжили її під час вторгнення на Донбас у 2014 році з метою вивезти дітей без батьків або з сімей, що перебували у скрутному становищі, щоб вони могли провести спокійне літо в далекій країні".

У часи хаосу, що настали після вторгнення, численні асоціації з Італії та Іспанії активізували свої зусилля, щоб евакуювати дітей за межі країни. Переважна більшість цих ініціатив виникла спонтанно, як реакція на ситуацію, і часто відбувалася без належної координації з українською владою та урядами держав, які приймали дітей. Це, у свою чергу, призвело до виникнення нових проблем.

Зображення: EPA/UPG Діти-сироти з притулку в окупованому місті Пологи відправляються в евакуаційному потязі на захід України, 26 березня 2022 року.

Після перших тижнів надзвичайного становища українська влада оперативно вжила необхідних заходів. У середині березня було видано ряд указів, які заборонили міжнародні усиновлення та призупинили виїзд дітей за межі країни. З ростом кількості жертв конфлікту та занепокоєнням щодо можливого повернення мільйонів сімей, які втекли за кордон, зросли побоювання щодо демографічного майбутнього України. Влітку 2022 року уряд почав наполягати на поверненні дітей, які перебували за кордоном, на рідну землю, незважаючи на умови війни.

"Ми щиро вдячні Італії за надану допомогу", – зазначає Петро Добромільський, керівник Державної служби України у справах дітей, урядової установи, що займається питаннями опіки та усиновлення. Проте він підкреслює, що Італія могла б активніше сприяти цій справі. Його відомство втратило зв’язок з багатьма українськими дітьми, які перебувають в Італії. "Навіть наші консульські працівники не можуть встановити з ними контакт", – додає він. І це ще не враховуючи основну проблему: "Згідно з українським законодавством, діти все ще під юрисдикцією українського уряду і мають право виїжджати на термін до 30 днів".

Італія, яка наразі приймає близько 300 українських дітей, є однією з найбільш проблематичних країн для українського уряду. У грудні минулого року Верховна Рада України підтримала звернення прем'єр-міністра Дениса Шмигаля до прем'єрки Джорджії Мелоні з проханням сприяти у їхній репатріації. Проте відповідь з Палаццо Кіджі так і не надійшла.

Знімок: Макс Требухов Петро Добромільський, керівник Державної служби України з питань дітей.

"Дітей не повернуть до установ або небезпечних районів країни. Попит на внутрішнє усиновлення зріс на 30 відсотків, у нас понад 2300 осіб у списку очікування", -- запевняє Добромільський.

Відстань між нами.

Незважаючи на запевнення українського уряду, у Флері -- містечку в провінції Катанія, де Евеліна мала провести лише кілька тижнів, а залишилася на 16 місяців -- її сицилійська мати все ще чекає на неї. "Я досі пам'ятаю ніч перед її від'їздом: вона сховалася під ліжком і плакала, не хотіла повертатися в країну, яку бомблять, -- розповідає 62-річна Кавалларо з гостьової кімнати, де Евеліна прожила понад рік і на ліжку якої досі лежать усі її ляльки. -- З її розповідей українські дитячі будинки здавалися непридатним місцем для дорослішання через погані санітарні умови, недоїдання та низький рівень освіти. І я сумніваюся, що війна поліпшила ці умови".

Багато прийомних батьків висловлюють незадоволення рішеннями українських органів влади та судів, які ігнорують бажання дітей. Хоча деякі з них справді прагнули повернутися на батьківщину, щоб бути ближче до братів і сестер, які залишилися там, багато молодих людей, особливо ті, хто наближається до повноліття і може бути призваним до армії, надають перевагу залишитися в Європі. "Це було дещо жорстоко – дати їм відчути свободу в країні, що живе в мирі і має безліч можливостей для їхнього майбутнього, а потім раптово забрати це все", – зазначає Кавалларо. Однак, з огляду на можливі юридичні наслідки, їй довелося відпустити Евеліну. "Більше року я не отримувала жодних новин про неї – мені здавалося, що вона зникла в системі", – ділиться вона своїми переживаннями.

Зображення: Камілла Міноцці та Марія Кавалларо у кімнаті Евеліни.

Одного дня Марія отримала несподіване повідомлення в Telegram. "Привіт, мамо, це я, Евеліна, я в порядку", -- йшлося в тексті. З того моменту, на щастя Марії, щоденне спілкування знову стало можливим. Під час перерв у роботі на пасіці, розташованій на схилах Етни, Марія згадує про ті моменти, які вона провела з Евеліною, і сподівається, що незабаром вони знову зустрінуться. Евеліна розповідає, що як тільки досягне повноліття, планує вирушити до Америки, де її мати Кетрін обіцяла прийняти її. В Україні вона не бачить майбутнього і хотіла б не повертатися назад.

Інші родини з групи сиріт, якою опікувалася Евеліна, змогли продовжити термін перебування прийомних дітей після тривалих і витратних судових процесів. У цих спорах брали участь українські громадяни, які супроводжували неповнолітніх до Італії. Донніченко, що відповідала за розміщення сиріт у Катанії, стала об'єктом розслідування через звинувачення у домашньому насильстві та погрозах на адресу неповнолітніх, а також у зловживанні своїми повноваженнями як опікуна. Це сталося після того, як вона подала скаргу про викрадення проти двох родин з Катанії, які виступали проти повернення своїх прийомних дітей. Донніченко, яка заперечує всі звинувачення, зазначила, що "тимчасовий характер цих програм був зрозумілий з самого початку. Їхнє перебування вже тривало довше, ніж планувалося, але тепер настав час повернутися". Ці події підкреслюють, як з обох сторін конфлікту за справедливе розміщення дітей порушувалися права неповнолітніх.

Зображення: Камілла Міноцці. Марія Кавалларо гордо демонструє своє фото разом з Евеліною в непередбачуваній ситуації.

Ситуація настільки хаотична, що різні судді в різних країнах доходять протилежних висновків.

Іспанія стала ще однією країною, яка прийняла велику кількість українських сиріт після початку російського вторгнення. Зокрема, в Каталонії, що є частиною регіону Барселони, місцеві родини надали притулок 391 неповнолітньому з лютого 2022 року, згідно з інформацією від Каталонського департаменту соціальних прав. Більш ніж дві третини з цих дітей вже повернулися в Україну, тоді як понад 100, які залишилися в регіоні, перебувають тут через складні юридичні процедури.

Коли в січні 2024 року асоціація, яка виступала посередником у перевезенні українських хлопців і дівчат до Тарраси, що за двадцять кілометрів від Барселони, оголосила, що вони повинні повернутися якомога швидше, дві прийомні сім'ї заперечили.

Адвокат сімей пояснює, що двоє підлітків -- Діана й Олег -- наполягали на тому, що не хочуть повертатися в Україну, оскільки, крім війни, зазнали жорстокого поводження в родині, в якій жили. Але Каталонська агенція із захисту неповнолітніх, яка мала батьківські права над підлітками під час їхнього перебування в Іспанії, усе ж була готова повернути їх до України, каже адвокатка Клаудія Морато.

Тільки рішення судді змогло зупинити репатріацію Діани. Під час судового розгляду адвокати стверджували, що Україна не дотрималася чинних міжнародних конвенцій щодо захисту неповнолітніх під час своїх запитів про репатріацію. Насправді повідомлення з України надійшли до суду без офіційних державних печаток, що, на думку Морато, могло поставити під сумнів їхню автентичність.

"Як зазначає адвокат, рішення, прийняті між країнами, не відзначалися прозорістю та підзвітністю."

Школа в Чинадійові, звідки родом Евеліна, знаходиться на березі маленького струмка, оточена лісами біля підніжжя Карпатських гір. Це новий комплекс, що включає невеликий басейн, кухні та кімнати для п'яти-шести дітей у кожній. Хоча заклад має спортзал і спільні навчальні приміщення, діти, які там перебувають – сироти або ті, що під опікою соціальних служб, зазвичай навчаються в місцевих школах.

Коли ми приїжджаємо, окрім директорки Вікторії Сенковець, нас також зустрічають юрист закладу та представник регіонального уряду -- це свідчить про те, наскільки делікатним є це питання в Україні. Директорка пояснює, що 25 дітей, довірених школі, перебувають в Італії. За її словами, родини не дозволяють жодного спілкування з ними. Навіть український консул в Італії не зміг зустрітися з ними. На думку директорки, якби уряди України й Італії домовилися, можна було б легко знайти найкраще рішення для всіх.

Зображення: zakarpattya.net.ua Колишня керівниця Чинадіївського дитячого будинку Світлана Софілканич.

74-річна Світлана Софілканич працювала з дітьми 43 роки, останні двадцять -- директоркою школи в Чинадійові, перш ніж рік тому піти на пенсію. Саме вона підписала документи, які дозволили Евеліні й іншим дітям дістатися Європи. З багатьма вона залишилася на зв'язку, з іншими це виявилося неможливо. "Калабрія повністю закрита, -- каже вона. -- Ми більше не маємо контакту з дітьми, які поїхали туди".

Софілканич залишилася дуже близькою з Евеліною, яка вважає її майже п'ятою матір'ю. Сьогодні вона каже, що Евеліні, ймовірно, було б краще в Італії. Але уряд непохитний. "Служба захисту дітей наказала мені повернути їх усіх в Україну, -- згадує вона. -- Але немає ресурсів, щоб вести цю справу, і тому зараз уряд шукає офірних цапів".

Для ведення судових процесів по всій Європі потрібні ресурси й персонал, яких українські консульства позбавлені. Тому ця справа тягнеться роками, а працівники дитячих будинків зазнають нападок, їх звинувачують у тому, що дозволяють європейцям "красти" українських дітей. Софілканич каже, що ці звинувачення дуже образили її, адже вона все життя присвятила догляду за дітьми. Та найсерйознішою проблемою, на її думку, є ситуація, в якій опинилися діти. Дати раду їй можна, лише якщо уряди двох країн, суди та сім'ї домовляться в кожному випадку оцінити, яке рішення буде найкращим для самих дітей.