Мобілізація або репресії: де ж знаходиться ця тонка межа?

Мобілізація потрібна -- це аксіома. Але вона точно не має перетворюватися на інструмент покарання та зведення рахунків, коли громадян України затримують наряди ТЦК без належного процесуального оформлення й дотримання прав затриманих; коли їх утримують за колючим дротом без права на побачення або хоча б телефонні розмови з рідними; коли все це відбувається "за дзвінком". На жаль, є яскраві приклади цього.

Нагадуємо, що процес мобілізації контролюється рекрутерами та територіальними центрами комплектування (ТЦК). Перші орієнтуються на якість мобілізованих, тоді як другі зосереджені на досягненні встановлених цифр. Їхня мета виконати план, навіть без чітко визначеного порядку дій, часто призводить до примусової мобілізації за неактивної участі представників поліції.

Цікава історія: колишнього дільничного офіцера поліції Закарпатського ГУНП, ветерана та учасника АТО Івана Білецького мобілізували після того, як відеоматеріали з бодікамери поліцейської, які зафіксували неправомірні дії працівників Ужгородського РТЦК щодо ветерана, були передані потерпілому і стали доступними в інтернеті.

Після конфлікту з керівництвом, яке, за словами Білецького, мало намір знищити записані на бодікамеру докази неправомірних дій наряду РТЦК, його з поліції звільнили. А потім поспіхом мобілізували (при тому, що він був у процесі добровільної, за рекрутингом, мобілізації до бригади "Птахи Мадяра"). Настільки поспіхом, що не взяли до уваги факт проходження Білецьким реабілітації після операції -- пошкодив сухожилля на руці під час затримання правопорушника.

"Я ветеран. Брав участь у бойових діях у 2014-2016 роках у складі 128-ї бригади ЗСУ, -- каже Іван Білецький. -- 2022 року добровільно виїхав до зони бойових дій у складі зібраного з поліціянтів добровольчого батальйону. Брав участь у бойових діях у Харківській області, де на лінії зіткнення допомагав ЗСУ.

Мене затримали в Ужгороді без належного протоколу, незважаючи на те, що там були присутні чотири військових з РТЦК, а також двоє поліцейських у формі і кілька людей у цивільному. Мене перепровадили на ВЛК під охороною. Голова комісії оглянув мене і заявив, що я в порядку, оскільки помітив рух пальців на прооперованій руці. Проте в документах чітко зазначалося, що ще 60 днів після операції я не повинен піддавати сухожилля навантаженню.

Доставили до військової частини, де протягом трьох годин дзвінками зверху "переконували" лікарів взяти мене на обслуговування. Поряд колючий дріт, зустріч із рідними заборонена. Участь у заняттях на полігоні неможлива через оперовану руку.

Для того, щоб з’ясувати, чи є випадок Івана Білецького унікальним, чи подібні ситуації трапляються часто, редакція ZN.UA звернулася до уповноваженого з прав людини Дмитра Лубинця з проханням прокоментувати не лише цей конкретний випадок, але й надати інформацію про найпоширеніші скарги на порушення, пов'язані з мобілізацією, які надходять до його офісу.

У відповіді, отриманій редакцією, офіс омбудсмена з прав людини повідомив, що "для відновлення прав, які були порушені у випадку громадянина, згаданого у вашому запиті, в межах визначених законом повноважень Уповноваженого, було направлено відповідні звернення до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку Збройних сил України".

І далі: "Проведений аналіз звернень громадян свідчить, що найпоширенішими випадками порушення їхніх прав є:

Ми також відзначаємо випадки порушення права на захист та правових гарантій. Працівники ТЦК та СП заважають адвокатам зустрічатися із затриманими, що ускладнює реалізацію їхніх законних прав.

Приховування інформації про затриманих громадян. Родичі та правозахисники не можуть отримати інформації про місцезнаходження затриманих, що є прямим порушенням прав людини.

Недопущення представників Уповноваженого ВРУ з прав людини. Через недопуск вони не можуть здійснювати контроль над дотриманням прав затриманих, що перешкоджає ефективному захисту громадян.

Примусове підписання документів викликає тривогу. Існують свідчення, що людей змушують ставити свої підписи на повістках та інших документах без належного роз’яснення їх змісту та можливих правових наслідків.

Наразі екстрено мобілізований колишній поліцейський Іван Білецький вже повернувся додому. Він зазначив, що командири його підрозділу, куди його направили, а також військові медики, швидко зрозуміли, що він не спроможний виконувати свої обов'язки, тому вирішили надати йому 30-денну відпустку для реабілітації після операції. Це означає, що офіцери частини не взяли на себе роль наглядачів для репресованого екс-поліцейського.

Цілком вірно: армія не є місцем позбавлення волі і не повинна виконувати роль репресивного органу.

Однак примусова "бусифікація" залишається актуальною проблемою. Якщо за Білецького виступила громадськість, то тих, хто залишився без підтримки, ймовірно, значно більше. Про них не повідомляють ЗМІ, вони не мають можливості звернутися до офісу омбудсмена чи військового омбудсмена, а їхні скарги та рапорти залишаться невідомими, як і їхні голоси в лісі, де розміщена навчальна частина.

На жаль, лише невелика частина українців готова стати на захист своєї батьківщини від військової агресії з боку Росії. Від цього залежить не лише майбутнє нашої нації, але й життя мільйонів громадян. Проте важливо, щоб основою взаємодії з людьми не були примус, репресії і покарання, а принципи справедливості, про які вже не раз згадувалося.

Мобілізація є необхідною, і це безперечний факт. Але якщо вас затримали представники ТЦК на вулиці і, незважаючи на документи про відстрочку, відправили на навчання, або якщо ви вважаєте, що ваші права були порушені, варто знайти спосіб подати скаргу до секретаріату омбудсмена України. Розпізнати, чи ви в армії, чи в катівні, досить просто. У військових частинах огорожі та колючий дріт призначені для того, щоб запобігти доступу сторонніх. Якщо ж ці бар'єри створено для того, щоб утримувати військовослужбовців від втечі, то це вже не військова частина, а місце позбавлення волі.