Кава як новий початок: історія пораненого ветерана, який заснував власний бізнес після ампутації.

Сергій Головач, мешканець Чернівців, втратив одну ногу під час війни, але після реабілітації знову занурився в активне життя і започаткував свій бізнес — мобільну кав'ярню.

У 2022 році чоловік вирішив стати добровольцем і вирушив на фронт. Він служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді Закарпаття. Під час служби зазнав серйозного поранення, втратив ногу і тепер пересувається за допомогою протезу. Зараз він разом із дружиною займається розвитком мобільної кав'ярні в Чернівцях і мріє про відкриття власного кафе.

Ветеран розповів свою історію кореспондентці Укрінформу.

Я РОЗУМІВ, ЩО МАЮ БРАТИ УЧАСТЬ У ВІЙНІ.

"Як то кажуть, мрії збуваються. У дитинстві я жив біля військової частини, там ми познайомилися з одним майором. Він похвалився, що у 40 років вийде на пенсію. Я й собі так захотів. І от сьогодні я на військовій пенсії, хоч і не майор", - усміхається Сергій.

Втім, починав чоловік не з кар'єри військового, а з праці на будівництві. Влітку ремонтував фасади, взимку виконував внутрішні роботи. А потім почалася повномасштабна війна.

"Я є прихильником євангельського християнства. Однак усвідомлював, що мушу взяти участь у війні. Коли бачиш жахливі новини про вбивства та зґвалтування, розумієш, що неможливо залишатися байдужим. Я вирішив стати сапером, вірячи, що Бог мене захистить. Тому звернувся до ТЦК з проханням направити мене на навчання сапера," - ділиться Сергій Головач.

Чи було страшно? Ветеран відверто визнає: так. Але він мав потужну підтримку.

Всі відчувають страх. Але ніхто не може передбачити, коли і що станеться з ним. Щодня трапляються численні аварії. Моя дружина та церква дуже підтримували мене. Пастор навіть приїжджав до мене на бойові позиції. Пригадую, як він спілкувався по телефону з черговим, і той пропонує: "Можливо, зустрінемося десь у Слов'янську, вип'ємо кави, адже вам далеко їхати на бойові". На що пастор відповів: "Ми не хочемо поспішати. Хочемо сісти, поїсти пельменів і поговорити". Співрозмовник був вражений: "Ви справді через одну людину будете їхати?" Пастор заперечив: "Це не просто одна людина, це наш брат". Такі моменти не можуть залишити байдужими, вони надихають жити далі.

Сергія та його наречену підтримували навіть після отримання поранення.

"Казали: ми тобі купимо найкрутіший протез, усе буде добре!" В лікарню приїхало більше десятка людей, мені тоді влаштували найкрутіший день народження в житті!" - згадує чоловік.

ТИ ВОЇН

Сергій Головач зазнав травми у 2023 році.

"Ми завершили виконання завдання і вийшли з району, коли потрапили під мінометний обстріл. Поруч зі мною вибухнула міна. Хлопці миттєво зреагували, наклали турнікети, і нас евакуювали. Невдовзі я опинився в лікарні в Запоріжжі," - розповідає захисник.

Процес відновлення виявився складним, і військовий провів більше року в медичних закладах. Тепер він пересувається за допомогою протеза. Сергій ділиться, що відчував, ніби щось погане має статися з ним.

"В день перед тим, як я отримав поранення, Бог подав мені знак, що я втрачу ногу. Ми з дружиною щойно стали подружжям, і незабаром планували весільну церемонію. Вечорами я любив виходити на вулицю, молитися, роздумувати про життя, мріяти. Того вечора, сидячи на лавці, я подумав про те, як чудово, що Бог обдарував мене сім'єю, і що попереду новий етап мого життя. Раптом я глянув на свою праву ногу і зрозумів, що вона мені не належатиме. І в той момент я вирішив: якщо так, то так і буде." – розповідає мій співрозмовник.

Коли ж прийшов до тями у лікарні, почув голос дружини та її доньки.

"Вони по черзі казали: "Ми тебе любимо". Неможливо передати ці відчуття", - зізнається.

А ще на Сергія дуже вплинули слова побратима, який перебував біля нього відразу після поранення, очікуючи на евакуацію:

Він звернувся до мене зі словами: "Усе налагодиться". Я заперечив: "Яке налагодиться, якщо я тепер без обох ніг?" Адже другу ногу теж відрізали, і спочатку я думав, що втратив і ту, і іншу. На це мій товариш відповів: "Ти залишаєшся воїном!"

Відтоді я не відчуваю недосконалості. Так, іноді буває незручно, відчуваю біль і потребую підтримки. Але я - щаслива людина. Не впевнений, чи була б я такою щасливою, як зараз, якби мав обидві ноги, - говорить ветеран.

Ми всі пройдемо цей шлях разом.

У період війни Сергій Головач встановив близькі стосунки зі своєю майбутньою дружиною Аллою Поповою.

Моя зустріч з коханою відбулася в церкві. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми одразу почали волонтерити, збираючи та надсилаючи пакунки з продуктами на схід. Пам'ятаю, як я складав торбину, а Алла підійшла до мене і почала допомагати. Тоді в мене виникла думка: яка ж вона господарна, - усміхаюся.

"А потім, коли я вже пішов служити, у нас був дуже важкий вихід, ми потрапили під мінометний обстріл. Лежу, гортаю стрічку в телефоні, бачу - повідомлення від Алли. Тоді собі подумав: "Слухай, що тобі треба для життя? Треба ж створювати сім'ю. От, є чудова людина, створюй із нею". Запитав, чи можна їй писати. Алла відповіла: "Та чого писати? Давай дзвони". Так ми почали спілкуватися. Вже недовзі я зрозумів: це вона", - згадує Сергій. Пропозицію захисник зробив коханій під час її приїзду до нього в Запоріжжя. "Хоча ми вже одружені, але вона до сьогодні мені не сказала "так"", - сміється він.

Після поранення дружина казала чоловікові важливі й потрібні слова, які підтримали його у важкий момент.

На той час ми вже офіційно стали чоловіком і дружиною, але ще не святкували весільної церемонії і не почали спільне життя. Я зателефонував їй і поділився новиною про втрату ноги. Сказав: "Я все зрозумію, якщо ти хочеш, можемо залишитися друзями, я не хочу на тобі нічого нав'язувати". Вона відповіла: "Що Бог з'єднав, те люди не повинні розривати. Ми все витримаємо разом", - згадує військовослужбовець.

Досліджуйте ринок разом з фахівцями.

Після повернення додому, подружжя прийняло рішення започаткувати власний бізнес. Проте, їм знадобилося чимало часу, щоб досягти успіху.

Ми розпочали виробництво одноразових склянок та інвестували в нове обладнання. Закупили якісні сировини, щоб забезпечити високий стандарт продукції. Проте, як виявилося, якість не завжди є головним критерієм. Кожен ресторан прагне мати свій власний бренд на склянках, для чого необхідно купувати додаткове обладнання. Це вимагає значних фінансових витрат. Крім того, в Чернівцях вже існують компанії, які займаються виробництвом подібної продукції і мають своїх постійних клієнтів. В результаті, мені не вдалося увійти на ринок. Ми змушені були закрити цей бізнес і понесли суттєві збитки. Як каже моя дружина, я купив досвід, хоча, на мою думку, вибрав для цього досить дорогий "університет", - з усмішкою додає мій співрозмовник.

Пізніше подружжя відкрило дві кав'ярні самообслуговування. Але також не все вдалося так, як хотілося.

"Треба бути мобільним, постійно шукати локації, бігати. Дружині ніколи цим займатися, а я ж не такий спритний для цього. Щоби встановити такий апарат на прибутковій точці, треба виграти тендер, а це непросто. Ми брали участь в одному з аукціонів і не виграли. Торги починалися з 1900 гривень, а закінчилися на 10 тисячах. Ми не були готові стільки запропонувати, бо ж це потім треба з чогось сплачувати ту оренду. Врешті продали ці кав'ярні, не повернувши навіть того, що вклали: придбали за 9 тисяч доларів, а продали за 4 тисячі", - розповідає ветеран.

Пів року тому прийшла ідея з мобільною кав'ярнею. Волонтери подарували Сергію електроскутер. До нього він прикріпив барну стійку. Вклав у справу сто тисяч гривень. Пересуваючись на електроскутері, ветеран готує клієнтам каву. Людям така послуга "зайшла". Вони охоче замовляють напій, а Сергій заварює його з усмішкою та добрими словами. Хоча сам чоловік ніколи досі не готував професійно кави, але навчився це робити так, що до нього постійно підходять і дякують за смачний напій.

Тепер подружжя планує запустити стаціонарне кафе. Це не лише зручніше, але й відкриває нові горизонти. У цьому закладі Сергій зможе пропонувати різноманітні тістечка та організовувати для гостей чайні церемонії.

"Існує безліч можливостей, наразі ми займаємось пошуком необхідних ресурсів. Нам потрібно приблизно 700 тисяч гривень. Наше прагнення — створити таку атмосферу, де гості зможуть насолодитись смачними стравами і комфортом," — зазначає співрозмовник.

Сергій Головач рекомендує ветеранам, які мають намір заснувати власну справу, не квапитися з інвестиціями. Спершу важливо провести детальний аналіз ринку та звернутися за порадою до професіоналів.

"Є експерти, які аналізують ринок і можуть визначити, які бізнеси мають потенціал, а які - ні. Не ігноруйте їхні рекомендації. Особливо, для ветеранів ці послуги надаються безкоштовно", - зазначає він.

ВСЕ ОКУТАЄ ЛЮБОВ'Ю

Дружина Сергія, Алла Попова, вражає своєю глибиною думки та розважливістю. Вона усвідомлює випробування, які довелося пережити її чоловікові, і завжди готова його підтримати.

"У стосунках необхідно працювати обом партнерам. Це нагадує гру в настільний теніс: якщо пропустиш м'яч, він впаде. Так і тут: якщо не звернути увагу на важливі миті та емоції, можна втратити щось цінне. Як кажуть, від любові до ненависті – один крок, але чи варто його робити? Я також усвідомлюю, через який біль і тривоги щоденно проходить мій чоловік. Тому ми намагаємося оточити себе любов'ю, адже світ і так сповнений жорстокості. Після війни сприйняття життя Сергія змінилося: він розуміє, що воно може закінчитися в будь-який момент. Тому, коли є можливість, завжди пропонує відволіктися, насолодитися смачненьким або просто прогулятися. Час летить дуже швидко. Коли втрачаєш близьких, починаєш шкодувати: була людина – і раптом її вже нема, а ти не встиг сказати багато чого. Або не встиг кудись поїхати, чи щось зробити. Тому важливо реалізовувати свої бажання, поки є така можливість. Часто запитують: "Якщо б у тебе залишилося 24 години життя, що б ти зробив?". І люди починають розмірковувати. А я їм кажу: "Почніть діяти вже зараз!" - ділиться думками жінка."

Галина Олійник з Чернівців.

Фото авторки та надано Сергієм Головачем