Голос, що звучав душею всього народу.

У п'ятницю, 12 грудня, на 66-му році життя у Львові, після тривалої хвороби, пішов з життя народний артист України Степан Гіга.

Переживши тяжку хворобу та складні операції, Степан Гіга пішов із життя 12 грудня 2025 року у львівській лікарні, де з 19 листопада перебував у тяжкому стані. Кілька днів тому стало відомо, що співакові ампутували ногу...

Ця втрата стала глибоким ударом для українців -- не тільки для тих, хто виріс на його піснях, а йдля молоді, яка відкрила в його творчості щирість, непідробну емоцію й українську глибинну мелодику.

Степан Гіга подарував нам не лише музику, а й надихаючий приклад безмежної відданості своїй справі. Його талант проявлявся не тільки в нотах, а й у щирій любові до рідної землі. Його творчість стала невід’ємною частиною української душі, яку ми збережемо в пам’яті назавжди.

Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року в селі Білки Закарпатської області, де вперше почув музику і де почали формуватися ті нотки душевності, щирості та тепла, які згодом зробили його унікальним голосом української естради.

Його шлях до величезної сцени виявився сповнений труднощів: юнак з маленького села, який працював слюсарем та водієм, тривалий час прагнув отримати музичну освіту, намагаючись вступити до музичного училища чотири рази. Проте, талант врешті-решт взяв гору — і невдовзі Степан Гіга став солістом Закарпатської обласної філармонії, а згодом заснував власний гурт "Друзі мої".

У 1990-х і 2000-х роках Гіга випустив низку хітів, які стали частиною культурного коду України -- пісні "Вулиця Наталі", "Цей сон", "Яворина", "Золото Карпат" та інші звучали на радіохвилях, на концертах, і відгукувалися у серцях слухачів різних поколінь. Його альбом "Вулиця Наталі"став першим у незалежній Україні з тиражем у мільйон продажів та приніс артисту "Золотий диск" -- унікальне досягнення для української сцени.

У 1998 році Степан Гіга отримав почесне звання заслуженого артиста України, а в 2002 році його відзначили як народного артиста України. Це визнання стало яскравим свідченням його значного внеску в розвиток української культури.

Але його історія -- це не лише про музичні нагороди. Це історія про сліпучий оптимізм і щиру любов до рідної пісні, про те, як артист із глибоким українським корінням своїм голосом навчив слухачів шанувати рідну мову і культуру, залишаючись щирим і вірним самому собі. У роки, коли музична сцена змінювалася, він не змінював свого стилю, своєї манери, свогообразу -- і саме завдяки цьому його пісні стали тим мостом між поколіннями, який сьогодні так важливо берегти.

Спадщина Степана Гіги залишиться в кожному рядку його творів, в кожній мелодії, яка проникає в серце. Його голос не зникає – він живе в душах тих, хто чув його пісні на родинних святах, у миттєвостях, пов'язаних з першим коханням, а також у композиціях, які звучали на концертах і фестивалях далеко за межами України.