Закарпаття у роки Другої світової війни

Численні втрати з малочисленними пострілами

 Залишки лінії Арпада

Хоча на теренах нашого краю у період 1939 – 1945 років масштабних військових зіткнень не було, Друга світова принесла чимало потрясінь та суттєво змінила етнічний склад населення. З нагоди Дня пам’яті та примирення й Дня Перемоги в програмі «На часі» 21 каналу історик Юрій Славік докладно розповів про всі тогочасні перипетії на Закарпатті. 

Карпатська Україна як передвісник Другої світової війни

1939-й став переломним для всієї Європи. І хоча офіційною датою податку Другої світової війни є 1 вересня 1939-го, для Закарпаття все почалося значно раніше, вважає Юрій Славік.

– Фактично, ще за півроку до того, у березні, навколо Чехословацької Республіки, до якої тоді входив наш край, точилися геополітичні процеси, і спричинені ними зміни відчуло саме Закарпаття. Події в краї навесні 1939-го стали своєрідною «прелюдією» до початку війни. 

Повертаючись до подій Карпатської України, варто зазначити, що на той час вони були ключовими на континенті, за ними слідкували всі. Але лідери Західної Європи, зокрема Великобританія та Франція, практично не відреагували на розчленування Чехословаччини. На той момент їм це було вигідно: вони вважали, що Німеччина, отримавши панівне становище в Центральній Європі, подальшу експансію продовжить на схід. Це влаштовувало країни Західної Європи, оскільки тогочасною проблемою вважався більшовизм, а нацизм розглядали як «менше зло», і стратегією цих держав було зіштовхнути між собою дві тоталітарні системи. 

У цьому контексті Закарпаття відігравало важливу роль, оскільки «українська карта» тактично розігрувалася в той час Німеччиною. Йшлося про те, що Карпатська Україна стане плацдармом для подальшої експансії на схід, проте стратегічно це питання було вирішено на користь СРСР. Позиція Німеччини, фактично, сприяла зближенню Берліна та Москви й згодом призвела до підписання пакту Рібентропа-Молотова та окупації Польщі. 

– Скільки загалом закарпатців взяли участь у бойових діях під час Другої світової і в яких військових підрозділах їх було найбільше?

– Закарпаття після березня 1939 року входить до Угорського королівства. Перші три місяці після окупації тут діяла військова адміністрація, з липня 1939-го по квітень 1944-го – цивільна. Мешканці краю мали всі права й обов’язки громадян Угорщини, зокрема їх мобілізовували до лав армії. Коли в 1941-му Угорщина вступила у війну проти СРСР, у складі 200-тисячного угорського корпусу було чимало мобілізованих закарпатців. За різними підрахунками, третину його складали представники нацменшин, серед яких більшість – українці Закарпаття.  

Під Сталінградом угорський корпус зазнав нищівної поразки. Одна з причин, до речі, полягала в тому, що дуже багато представників нацменшин просто дизертирували з угорської армії, у тому числі й закарпатці, які не хотіли воювати, бо їх мобілізували примусово.

А з 1944 року, після вступу радянських військ до нашого краю, розпочинається вже активний набір до лав радянської армії – переважно на добровільно-примусовій основі. Водночас паралельно можна було записатися до чехословацької армії, адже станом на 1944-й Закарпаття офіційно вважалося терито­­рією Чехословацької Республіки. Остаточно наш край став частиною СРСР лише в червні 1945-го, тому казати про участь закарпатців у військових діях і визначати кількісні показники вкрай складно. Приміром, старожили самі з певною іронією розповідали, що «до 1942 року ми гнали руських до Сталінграда, а потім німців до Берліна». Після 1942-го багато закарпатців здалися в полон радянській армії, а згодом уже брали участь у війні в її лавах. 

Окремо слід відзначити участь краян у чехословацьких збройних формуваннях. У 1943 році біля міста Бузулук починається формування чехословацького корпусу, який згодом дістав назву Людвіга Слободи. В ньому нараховувалося близько 17 тисяч громадян Чехословаччини, із яких 7 тисяч, майже 42%, були закарпатцями. 

Замість війни – трудові табори

– Чим відзначався період окупації Закарпаття? 

– Після 1942-го процес мобілізації на території краю тривав, однак до війська місцевих уже не брали. А тому мобілізовували на трудові роботи, які виконувалися не лише на території краю, – закарпатців відправляли й до Угорщини та Німеччини. 

Треба згадати також про трудову мобілізацію євреїв, які на той час складали вагомий відсоток населення краю, понад 100 тисяч чоловік. Їх уже з 1939 року мобілізовували виключно в трудові батальйони, які до 1944-го використовувалися як на території Угорщини, так і Закарпаття. 

Крім того, після входження Угорщини у війну різко зросла потреба в робочих руках, відтак проводилося вербування серед місцевого населення, рівень життя якого був чи не найнижчим в Угорщині. Через це чимало місцевих охоче відгукувалися на пропозиції уряду йти, приміром, на сільськогосподарські роботи в Угорщину чи Німеччину. 

З 1940-го по 1944 рік на Закарпатті, зокрема в гірській місцевості, велося активне будівництво оборонної «лінії Арпада» завдовжки 600 км. Вона не була суцільною, але долини наших річок усіяли різноманітними оборонними спорудами. Для їх зведення треба було мобілізувати чималу кількість робочих рук, але закарпатців не допускали безпосередньо до будівництва лінії. 

Десятки тисяч репресованих

– Звільнення краю в 1944-му для багатьох закарпатців стало новим викликом. Що ми можемо казати про репресії вже з боку радянської влади?

– Угорське населення визнали неблагонадійним, оскільки Угорщина була союзником Німеччини. У листопаді 1944-го розпочинаються масові депортації з Закарпаття чоловіків-угорців, яким у перші ж дні приходу радянської армії наказали з’явитися у військові пункти. Нічого не підо­зрюючи, багато з них прийшли, і їх просто відправили у трудові табори на схід, у тому числі на відбудову Донбасу, що здійснювалася в перші повоєнні роки. За підрахунками, близько 30 тисяч угорців відразу депортували з Закарпаття – це кожен п’ятий етнічний угорець із тих, що проживали в краї. 

Етнічних німців звинуватили в колабораціонізмі й багатьох, майже 10 тисяч, також депортували в різні куточки СРСР. Почалися політичні зачистки. З 1945-го переслідували й духовенство, адже на Закарпатті досить впливовою була греко-католицька церква. Завершилися гоніння й утиски в серпні 1949-го, коли цю церкву в області заборонили. 

– Як змінилася етнічна структура краю за роки війни?

– Із 1939-го по 1945-й етнічний склад різко змінився, особливо  в містах. У першу чергу треба взяти до уваги події Голокосту. До 1944-го на Закарпатті активного вирішення «єврейського питання» не спостерігалося. Це було певною заслугою угорського керівництва, яке обмежу­вало євреїв у політичному та економічному плані, але не знищувало й не депортувало їх – як в Угорщині, так і в нашому краї. Це не подобалося Гітлеру, тож у березні 1944 року, коли Угорщина почала «коливатися», він наказує ввести німецькі війська на її територію й формує маріонетковий уряд, підконтрольний Берліну. Й уже в квітні-травні проходять масові депортації, жертвами яких стало близько 85 тисяч євреїв. Понад 10% мешканців краю відправили в різні табори, з яких мало хто повернувся. Євреї, які пережили Голокост, або прийняли громадянство Чехословаччини, або виїхали до Ізраїлю. Фактично, «єврейський елемент» із мапи Закарпаття зник, а це майже 20% усього населення. 

Загалом у 1944 – 1945 роках із нашого краю депортували від 30 до 50 тисяч угорців та німців. Крім того, чималу кількість місцевих українців мобілізували, багато хто загинув під час бойових дій, а тому можна вести мову про те, що під час Другої світової війни втрати населення області коливаються від ста до двохсот тисяч осіб. Приміром, у Мукачеві станом на 1941-й 43% мешканців становили євреї. До закінчення війни їх у місті вже не було. Також репресували чимало німців, які проживали там ще з часів Шенборнів. Відповідно, населення Мукачева скоротилося більш ніж наполовину. 

Віктор ЛАЗОРИК