Що ж насправді трапилось у Дебальцевому

В управлінні військами Генеральний штаб не брав участі ніякої. Добре хоч, що не заважав командирам це робити. Але всеодно хлопці виходили по трупам своїх побратимів

Те, що Дебальцеве трималося два тижні, було не завдяки, а всупереч діям Генерального штабу, говорить "Зелений".

Його очі мені здавалися іронічними. Але зараз, коли він надів балаклаву, сховавшись обличчя і залишила тільки очі, я бачу в них злість і втому. Втома від нескінченного очікування появи адекватних полководців. Злість від того, що ті, які є, знали про слабкі місця оборони. І не зробили абсолютно нічого, щоб їх усунути.

- Сепари, як погані, ломилися в Новогригорівка, думали, що там наше слабке місце. За один день наступу вони втратили п'ять танків. І все одно продовжували пробивати нашу оборону з півночі. А потім зовсім випадково їх ДРГ зайшла з іншого боку, з південного заходу, в Логвинове. І вони зрозуміли, що наших там немає.

Я говорю з "Зеленим". Такий у мого товариша позивний. Колір, який вселяє надію. "Зелений" унікальна людина. Талановитий офіцер. Професіонал. Його група артилерійських розвідників корегувала вогонь зношених знарядь по колонах противника, не даючи остаточно перетворити Дебальцевську кишеню у смертельне кільце. Я раніше часто приїжджав в Дебальцеве і бачив, як працює група "Зеленого". Їх злагодженість і чіткість вселяли впевненість, що Дебальцеве ми утримаємо.

Восени, показуючи карту "кишені", він говорив: "Теоретично вони можуть взяти Дебальцеве, якщо у них буде раз на сім більше сил, ніж у нас. Але, повір, для цього їм потрібно стягнути все, що у них є на інших ділянках фронту, а на це вони навряд чи підуть. Військ у нас тут дуже багато. І, крім того, їм потрібно замінити місцевих "гопників" і козаків на регулярні війська".

Так сталося, що неможливе стало можливим. Кількість наших військ на плацдармі скоротилася. Значно погіршилася якість. І противник зміг створити необхідну семиразову перевагу. А про те, що на тій стороні росіяни збивають регулярну армію, підтягуючи найманців і знищуючи місцевих неугодних козаків, було відомо вже в листопаді. Я добре пам'ятаю, як один з офіцерів, "Скорпіон", доповідав про це і повідомляв, що ватажки угруповань, сьорбнувши для хоробрості і взявши гранати в руки, приходили на наші блокпости і пропонували разом "е..нуть по цим російським". Все сталося так, як говорив "Зелений". І ось, згадуючи свої слова, він важко визнає: "Не очікував, що я виявлюсь правим".

Бойовики пропонували бійцям 128 бригади разом воювати проти казаків (ВІДЕО)

- Розумієш, там, з південно-західного боку від Комуни і до Луганського практично не було військ. Можеш уявити? На майже двадцять кілометрів чистого поля всього три спостерігача. Більше нікого наших. Вони просто не могли повірити, що це так. А коли зайшли туди, то зрозуміли: "О, пощастило". І почали закріплюватися в селі. Підтягувати ротно-тактичну групу і формувати опорний пункт.

- Скажи мені, а чи можливо було їх звідти вибити? - запитую. Адже всього одна помилка у військовому плануванні, і, напевно, думаю я, її можна було б виправити.

А "Зелений" каже, що помилки потрібно не виправляти, їх потрібно уникати. Виявляється, напередодні воєнної катастрофи він примчав у штаб сектора "С" і розбудив командувача сектором полковника Тарана. Було три ночі. Розвідник змалював полковнику ситуацію і сказав, що якщо негайно не вирішити питання Логвинове і Калинівки, то мишоловка закриється. І в ній виявиться вся українська угруповання в Дебальцеве. До слова, Таран швидко зрозумів суть нічного доповіді і пообіцяв, що тут же буде дзвонити у ГШ, Віктору Муженко.

- Подзвонив? - питаю "Зеленого".

- Не знаю, - знизує плечима артразведчик, - не бачив. Але, думаю, що так. Я бачив його карту. У нього, до речі, були відзначені і Калинівка, і Логвинове, тобто ступінь ризику він і до цього розумів.

Але події розвивалися так, наче не було ніякого дзвінка. А, може, цей дзвінок просто нічого вже не вирішував.

Рано вранці дев'ятого лютого російський Т-72 обстріляв машину з офіцерами 128-й гірничо-піхотної бригади. Виїхав в районі автобусної зупинки з написом "Логвінова" і відкрив вогонь. Замполіт бригади отримав важкі поранення. Здавалося б, все це разом з доповіддю "Зеленого" повинно було змусити штаб сектора прийняти швидке рішення. Але ще майже добу після цього ніяких активних дій з боку українських військ не спостерігалося.

Через добу біля Луганського ми наткнулися на три вантажівки з бійцями "Донбасу". Виявилося, вони з Логвинове. Зайшли за підтримки двох танків. І танки ці були спалені бойовиками. Судячи з того, що розповіли учасники невдалої операції, їх відправили на зачистку. Хоча через добу, коли рашисти підтягнули сили, потрібна була не зачистка, а штурм. Навіть з такого невеликого села, як Логвинове, - тридцять дворів, не більше, - вибити злагоджену групу за допомогою "поліцейської" зачистки неможливо. Досить згадати, скільки часу трималася перша рота, "таргани" з 25-го батальйону, в Рідкодубі. Це наш військовий досвід. І не варто сподіватися, що досвід противника поступається нашому, в усякому разі, в районі Дебальцевого.

Вантажівки з "Донбасом" стояли не дуже довго. Під'їхав офіцер і, не виходячи зі свого "УАЗика", скомандував машинам їхати на Артемівськ. І знову потягнувся час бездіяльності, кожна хвилина, кожна секунда якого, як виявилося, коштувала життя бійцям в котлі, кришка над яким майже закрилася.

- "Зелений", скажи, будь ласка, а операція з виведення воїнів з Дебальцевого була спланованою?

Він подумав і сказав:

- Ну, звичайно, спланованою. Інша справа, що плануванням операції займалися не ті люди, яким це доручила Батьківщина. Плануванням операції займалися офіцери середньої ланки. Вищим командиром був комбриг 128-ї бригади. Те, що Дебальцеве трималося два тижні, було не завдяки, а всупереч діям Генерального штабу. Штаб сектора грав лише одну роль: був пріоритетною метою для артилерії противника. В управлінні військами він не брав участі ніякої. Добре хоч, що не заважав командирам це робити.

У цю групу офіцерів входив і він. Я вже знав і про багатьох десятках загиблих при виході бійців і про те, що з "Поляни", з розташування 128-ї бригади, люди йшли по трупах своїх товаришів. Перед тим, як зустрітися з "Зеленим", в Луганському ми знайшли групу бійців з 128-ї бригади, яким довелося прориватися, залишивши по дорозі вантажівки з "200-ими". Мені довелося навіть віддати свою аптечку солдатам - у хлопців не було медикаментів.

"Цілий "Урал", ціла машина "двохсотих" там стоїть, і її звідті ніхто не забере, тому що там вже сепари. Ми потрапляли в кільце.", - говорили вони, не соромлячись сліз, які залишали світлі сліди на їх покритих кіптявою бою обличчях. - "Там, в" Уралах "лежали" двохсоті", наші хлопці, і їх вивезти ніхто НЕ хоче".

Але я хотів зрозуміти, що ж відбувалося всередині тієї групи офіцерів, які виводили людей. І хто повинен нести відповідальність за Дебальцеве. Більш відверто, ніж "Зелений", мені про це навряд чи хто-небудь інший зміг би розповісти.

Коли стало ясно, що з Дебальцевого треба йти, але Генштаб при цьому не дає ніяких вказівок, командири бригад і батальйонів стали розробляти план відступу. В авральному порядку. Ключовим місцем збору була "Поляна". Але до неї ще треба було непомітно для противника підтягнути людей з розкиданих по периметру Дебальцевого позицій. Були визначені проміжні точки збору. Але робилося це в режимі найсуворішої секретності. Якби командири батальйонів і дивізіонів зв'язувалися один з одним через штаб сектора і Генштаб, то операція провалилася б, і сумний список жертв був би незрівнянно довший. Так вважає "Зелений":

- Між нами, командирами, повинно було бути два штаби. Але, слава Богу, їх не було, ми їх виключили зі схеми, тому операція пройшла успішно. Ми розробили способи зв'язку, комунікації, знищували резерви, які збиралися відрізати угруповання противника. Операція змогла бути успішною, тому що розроблялася на горизонтальному рівні, без участі вищих штабів.

Всі частоти слухалися противником. Всі позивні і топоніми були рашистам відомі. Але офіцери змогли придумати таку схему зв'язку, яка дозволяла тримати в секреті переміщення українців і вводити противника в оману. Люди "Зеленого" до останнього залишалися на своїх місцях, прикриваючи відхід колон. Один з його артрозвідників Андрій Кравченко, коригував вогонь по колонах противника з осколком у грудях. Він не залишав позицію. Бачив, що від нього залежать сотні людей, і готовий був віддати своє життя за інших.

Про те, що котел буде, говорили після втрати Вуглегірська. Одним з останніх в безпечне місце вийшов "Скорпіон", командир позиції в цьому районі.

- Мені приховувати нічого, - зізнався він відразу ж після виходу з котла. - От уяви. Я спостерігав протягом тижня шість колон противника по десять-дванадцять машин. Танки, БТРи, БМП. Коли я давав точку, щоб завдати удару по колонах або зруйнувати міст, мені говорили: "Ми не можемо туди стріляти". Це командування сектора говорило. Так що, те, що ми опинилися в оточенні, в цьому винне командування сектора, яке не ставилося серйозно до нашої інформації. Вони навіть не володіли поточною інформацією. Наприклад, я "замовляю" артилерію по певній точці, а командування сектора каже, що там стоять наші. А наших там немає вже тиждень. Тобто командування сектора не знає, що наші кинули цю позицію тиждень тому. В оточенні не Порошенко винен і не Збройні Сили винні. Винне командування сектора, яке приїхало собі зірку заробити.

Пару годин потому, трохи остудивши свій гнів бойового командира, який не розуміє бездіяльності штабістів, "Скорпіон" бере в руки гітару. Співає. У нього хороший голос. І майже мирний репертуар. "Ми ще сюди повернемося», - він підморгує в паузах між піснями. Але "Зелений" так не думає. Його слова залишають після себе важке мовчання, як залишають сліди в пилу берци відступаючих солдатів:

- Ми не скоро відіб'ємо Дебальцеве. Якщо це взагалі в планах. Неможливо, не маючи резервів, планувати наступальні операції. Неможливо силами офіцерів середньої ланки малювати зміцнення на карті, які більш ефективні з точки зору оборони. І вибудовувати між ними комунікації. Наступальні дії неможливо планувати, не маючи ефективних штабів. Генштаб не працює. Тому на сьогодні Україна не здатна вести наступальні дії взагалі! Структура, яка в змозі планувати успішні бойові операції, у нас відсутня.

Мене як відром крижаної води облили. І в мене вирвалось питання. Наївне, просте і єдино можливе:

- Що ж робити тоді, "Зелений"?

- Робити?! - ледь не вибухнув він. - Я скажу, що робити. Треба міняти Муженко негайно, тому що не тільки він біда, але біда всі ті, кого він призначає. Абсолютно некомпетентних, непатріотичних, паркетних генералів і полковників, які сидять у бліндажах, грають у свої карти і роблять вигляд, що вони беруть участь в бойових діях. Я всерйоз думаю про те, щоб перейти в добровольчі підрозділи. "Правий сектор", "Азов" або які-небудь інші. Під керівництвом цих нездар з Генштабу воювати не хочу і людей на смерть не поведу.

І ми починаємо говорити про те, хто б, хоча б теоретично, міг очолити Генштаб і зробити успішною його роботу. Обговорюємо якості Воробйова та інших генералів. Згадуємо командирів бригад. Адже є ж серед них ті, хто з самого початку на цій війні і має досвід успішних операцій.

- А, знаєш, - каже "Зелений", - парадокс полягає в тому, що, коли від військових залежить майбутнє всієї країни, то на ключові посади потрібно ставити не п'ятидесятирічних, а тридцятирічних. Так було в Ізраїлі в сорок восьмому, так було в Туреччині за тридцять років до того. І там, і там все було на грані важкої поразки. І саме тридцятирічні командири на чолі армій перемагали противника, у якого був багаторазовий перевагу. Тому що мислили нестандартно. Могли відмовитися від шаблонів. І повністю ігнорували поради політиків.

Я тисну плечима. Не знаю, де ж шукати таких тридцятирічних. Але песиміст "Зелений" виявляється оптимістом:

- Я їх теж не знаю. Особисто. Але це поки що. Такі люди у нас є. На фронті сорок тисяч чоловік. Достатньо, щоб знайти таланти серед командирів, у яких в підрозділах дисципліна, немає пияцтва, невеликі втрати, а на рахунку успішні, може бути, зухвалі операції. Наше спасіння не в "Джавелін", САУ і "Ф-16", вірніше, не тільки в них. Нам потрібні справжні полководці. І чим раніше вони прийдуть, тим швидше закінчиться війна.

Я мовчу. Сектор "D", Луганський аеропорт, Іловайськ, Новоазовськ, Донецький аеропорт, два блокпоста на Бахмутськой трасі, тепер Дебальцеве. Здавалося б, у цієї невеселої топоніміці війни вже мало б з'явитися ім'я. Чи не месії. Чи не лідера. А просто командира. Командувача. Полководця.

- "Зелений", чи не занадто довго ми чекаємо? Країна чекає?

Але "Зелений" лише підморгує у відповідь. В його очах пропадає злість і втома, він знову стає іронічним, яким і був до Дебальцевського відступу.

До речі, артрозвідник залишився на фронті. Значить, "Зелений", ти все ж чекаєш змін!

Андрій Цаплієнко