Вони не зупиняться?

Мінські угоди-2 не діють

Минулотижневі надії на мир, на жаль, не справдилися. Події останніх діб під Дебальцевом ніяк не можна назвати навіть натяком на припинення вогню. В Україну за цей час увійшов черговий «гуманітарний» конвой із Росії та готується ще один. А заяви представників самопроголошених республік Донбасу свідчать про їхній намір і надалі продовжувати військові дії.

Домовитися неможливо?

Складається таке враження, що всі зусилля дипломатії практично зведені до нуля. Формально, Росія вже долучилася до вирішення конфлікту, однак «гібридна» війна триває не лише на арені бойових дій, а й на дипломатичному полі. Бо як інакше пояснити узгодження Мінських угод-2 усіма сторонами переговорів у «норманському форматі», у тому числі й Володимиром Путіним, і одночасно захоплення Дебальцева, нові «гумконвої» й передислокацію сил у напрямку Маріуполя?

Росія не збирається зупинятися і, мабуть, таки має на меті продовження збройного протистояння. Яка її кінцева мета? Відповісти на це питання вкрай складно, оскільки воно має низку аспектів. Однак певну завісу цього тижня відкрило видання «Новая газета», яке посилається на документи, що є таким собі сценарієм захоплення Росією південного сходу України. За даними газети, операцію розробляло оточення російського олігарха Костянтина Малофеєва, і відбувалося це ще під час розпалу подій на Майдані минулого року.

Звісно, поява такого повідомлення, а точніше, потрапляння документа до рук журналістів, навряд чи є випадковістю. Про те, що Росія вже давно «розхитувала» південний схід України, говорили не раз, однак здебільшого ставлення до тез такого роду було скептичним. Із іншого боку, враховуючи, що близько 30 російських олігархів входять до сотні найбагатших людей світу, а неформально найбагатшим серед них є Володимир Путін, не можна відкидати думки: людина, яка має практично все в матеріальному плані, хоче таки увійти в історію.

Поява терміну «русский мир» і цілої геополітичної концепції, заснованої навколо цього, ще кілька років тому сприймалася як якась казка та спроба підвищити свій формальний статус. Однак нині ми бачимо, радше, реалізацію цього «проекту», в якому Україні відводилася роль однієї з ключових складових на шляху створення того-таки «русского мира». З іншого боку, ідеологія є лише інструментом для широких мас, а справжні наміри завжди приховані, отже, тепер вони стали лише частково зрозумілими: відновити панівну роль Росії у світі нині хочуть саме за рахунок України.

Відтак про що взагалі можна домовлятися? Навряд чи Меркель чи Олланд не поінформовані щодо справжніх можливостей і намірів Путіна…

Територіальне мірило

У контексті геополітичної складової нинішнього конфлікту й бажання Росії відновити свій вплив у світі, події в Криму та на Донбасі виглядають цілком логічно і, що найстрашніше, російські війська таки не зупиняться.

Наразі Крим, фактично, відрізаний від Росії, хоча формально територію півострова контролюють російські військові. Однак для того, щоб півострів дійсно таки став частиною Росії, нагнати туди війська замало. Необхідно розвинути сухопутну інфраструктуру й логістику з материковою Росією, а зробити це можливо лише за рахунок українського Приазов’я та Причорномор’я.

Так уже історично склалося, що Росія за різних часів намагалася контролювати ці території, а відтак і Кримський півострів. Це дійсно надавало їй особливого статусу, адже тоді вона контролювала, фактично, увесь шлях від Балтії до Чорного моря, будучи, за великим рахунком, монополістом. Це, у свою чергу, давало можливість контролювати переважну частину сухопутної логістики між Європою та Азією. Це був дійсно вагомий інструмент у світовій політиці.

Однак у ХХІ столітті система логістики, торгівлі вже змінена й, здавалося б, роль території України в контексті поновлення міці Росії зменшується в рази й витрачати мільярди доларів на війну просто безглуздо. При потребі можна домовитися з українською владою, підприємцями, олігархами й шляхом цілком нормальних ринкових відносин вирішувати всі проблеми. Відповідно, проблема знаходиться в іншій площині. Можливо, Володимир Путін таки хоче стати таким собі новітнім «збирачем земель» для самих росіян і, водночас, показати свою міць усьому світу, щоб із ним рахувалися в усіх питаннях світового порядку? Скоріш за все, так воно і є, бо казати, що нинішні події в Україні дадуть Росії великі економічні дивіденди, не варто. Навіть більше, це може з часом посилити кризу в самій Росії, адже і її запаси не настільки великі, щоб довго фінансувати війну. Тим часом імовірне подальше посилення економічних санкцій може просто призвести до суттєвого падіння рівня життя в цій країні. Поки росіяни цього не відчули, але, за різними прогнозами, вже до кінця 2015 року в разі продовження навіть існуючих санкцій економіка РФ впаде чи не на п’яту частину від торішнього показника.

Мир можливий, але…

Те, що відбулося в Казахстані та Білорусі, чітко вказує нам на причини сьогоднішніх українських негараздів. Ці країни, фактично, підкорилися волі Кремля й нині знаходяться повністю в орбіті його впливу. З Україною так не вийшло. Ба більше, ми спробували остаточно відірватися від «русского мира» в інтеграції до євроатлантичних структур. Це й стало одним із каталізаторів, що спричинив події на Майдані, тиск на колишнє керівництво країни, небажання повноцінно визнавати нинішню владу з боку РФ. Ніхто наразі не дасть відповіді на питання, чим може завершитися нинішня війна й куди хоче дійти Росія. Однак зрозумілим стає те, що в бажанні посилити власний статус та змінити співвідношення сил у світі РФ вибрала саме Україну як поле бою. В історії це вже було не раз, а тому українцям не варто дивуватися. Москва зуміла зіграти на слабкостях Києва, повернувши всі наші негаразди на свою користь і, фактично, змусивши нас до війни. І від нинішнього керівництва держави чекають дій, які б призвели до миру. Відтак нам варто позбутися «слабкостей» на кшталт корупції, беззаконня, кумівства… Бо боронити свою землю ми вміємо, як показують події останніх місяців.

Віктор ЛАЗОРИК