Повені на Закарпатті: чи оминуть нас цьогоріч?

Експерти прогнозують, чого чекати регіону з огляду на кліматичні зміни та хронічну відсутність коштів на протипаводковий захист

Попри те, що лютий – зимовий місяць, саме в ньому відмічаються перші весняні повені. Так стверджують синоптики. До великої води призводять дощі й танення снігу внаслідок різких потеплінь. Останній  небезпечний паводок у лютому на Закарпатті зафіксували в 1989 році. Зараз теж маємо багато опадів. Тож чи варто чекати повені цьогоріч у нашому краї й чи готова область до неї – розповідав у студії 21 каналу начальник Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса Володимир Чіпак.  

Зміни клімату – як фактор, що сприяє частішим повеням

– Володимире Петровичу, в останні тижні випало чимало дощу, зазвичай взимку ми рідко таке спостерігаємо. Лежить і сніг. Тож із огляду на всі ці фактори – чи варто чекати на повені?

– Наш край гірський, за класифікацією в системі водного господарства регіон відноситься до паводконебезпечних, тож на повінь слід чекати будь-коли. Весняно-зимовий період у цьому контексті особливо несприятливий, бо крім дощу, зазвичай лежить і сніг, який збільшує кількість запасів вологи.

Що нас чекає цієї весни? За даними гідрометцентру, снігу в горах  мало, всього 10% від багаторічних показників. Для туристичної галузі це, звісно, погано, але з точки зору протипаводкового захисту – нормально і дає, в принципі, спокійні прогнози на весну. Та й загалом я би додав, що лютий не такий багатий на паводки.

– Науковці кажуть про те, що впродовж останніх 30 років тільки в Карпатському регіоні температура повітря в середньому підвищилася на 1 градус. Чим таке потепління може загрожувати нашій області? Чи є ризик зростання кількості паводків?

– Експерти давно говорять про зміни клімату. Але я хотів би говорити про це в аспекті не лише паводків, а глобальних величин. Що ми маємо сьогодні? Потужні паводки чергуються з рекордними засухами. Якщо аналізувати рік – кількість стоку приблизно дорівнює середньостатистичному, але його розподіл упродовж 12 місяців дуже нерівномірний. Наприклад, у 2014-му ми спостерігали маловодність, улітку зріс дефіцит води, люди це відчували, особливо через те, що зникла вода в колодязях, – цьому сприяють, насамперед, кліматичні зміни, але причиною є й людська діяльність! А з іншого боку, через зміни клімату виникає ризик зимових паводків. Ось ми днями бачили величезні підтоплення на Балканах – прогнози невтішні, наслідки катастрофічні. Те ж саме відбувалося в 2013-му році в Угорщині та Німеччині. Так, дякувати Богу, Тиса, інші наші річки весь цей час спокійні, але ніхто не дасть гарантій від повеней. Ми мусимо розуміти, що все це результат глобальних кліматичних змін, і нам не залишається нічого іншого, окрім як готуватися до них, намагатися мінімізувати шкоду.

Альтернативи протипаводковому захисту немає

– Щодо готовності регіону до проходження повеней, яка ситуація по області з виконанням протипаводкової програми «Тиса»? Чогось ми давно про неї нічого не чуємо…

– Не чуємо, бо нічого не робиться! За весь період, що я працюю в системі облводгоспу, ще не було такого, аби 3 роки поспіль нічого не будували! Але повернуся до протипаводкової програми. Дозволю собі нагадати, що історія її реалізації вкрай сумна: три роки тому тільки за виконані роботи ми боргували будівельникам 37 млн грн, нині цей борг сягає ще 15 млн грн. Можете собі уявити вартість гривні три роки тому й що сьогодні отримають будівельники? На жаль, така ситуація з Державним бюджетом. На сході війна, тож розраховувати на щось важко. Разом із тим, за попередні роки зроблено чимало. Вдалося звести близько 130 км дамб, понад 50 км берегоукріплень, 70 на­селених пунктів нині захищені від паводків – ті, які постраждали і в 1998-му, і в 2001 роках.

– А звернення до влади щось дають?

– Наразі з чинною владою ми звернулися до КМУ, Президента з таким проханням: розуміємо ситуацію в країні й великих надій на масштабне будівництво не покладаємо, але просимо бодай погасити борги, бо це людські гроші, за ними стоять трудові колективи, і забезпечити можливість працювати над проектами. Бо водогосподарське будівництво – це не типові проекти, кожна річ має свою специфіку, свої особливості…

– І багато, напевно, об’єктів незавершених, які «горять»...

– Є, особливо по рівнинах: Виноградівщина, Берегівщина…

– Не лякаючи людей, але готуючи їх до можливого ризику, – назвіть, де найпроблемніші в області місця?

– Проблемні у нас рівнини, де при прориві дамби страждають не один, а кілька населених пунктів. Загалом на сьогодні близько 50 міст і сіл у зоні ризику, й усі люди в них повідом­лені про це.

А загалом відзначу, що за останні три роки працівники облводгоспу не сиділи в очікуванні повернення боргів, а працювали, залучали гран­ти, опрацьовували, вивчали сучасні методи, аби бодай оцінити, що нас чекає. Так, за нашими підра­хунками, особливо небезпечні й потребують реконструкції ділянки (в основному, дамби), в яких загроза підтоплення велика, – лівобережна Виноградівщина (тут стоїть дамба протяжністю 9 км), територія від с. Варієво до Бадалова на Берегівщині плюс точка дотику до угорського кордону; значною є загроза підтоплення вздовж Боржави в Іршавському, Виноградівському районах. Є невеличкі ділянки в гірських районах, де потрібні берего­укріплення. Проблема є, і ми мусимо розуміти, що десь потрібно буде поступитися, доведеться захистити себе. А може, навіть на період повені відійти з небезпечної зони. Власне, розуміючи все це, ми й говоримо про те, що альтернативи попередженню, захисту на сьогодні просто немає!

– Нагадайте, наскільки ефективною є протидія паводкам…

– Наведу тільки статистику. Паводок 1998 року завдав Закарпатській області шкоди на суму 835 мільйонів гривень. 2001-й приніс на півметра вищі, порівняно з 1998-м, рівні води в річках, але збитки сягнули всього 350 мільйонів. Навіть те, що вдалося зробити за 2 роки й 4 місяці, дало величезний ефект! Наприклад, у цей період  Швейцарія профінансувала будівництво дамби в с. Вишково. У підсумку, якщо в 1998 році все це село стояло під водою, то в 2001-му люди її навіть не бачили! І розмови про те, що не варто вкладати в протипаводковий захист, які негласно тривали на ту мить навіть на рівні держави, вщухли. Сьогодні ми доводимо, що можна захищатися. Це засвідчує і європейська практика. Так, дуже ефективно в цьому напрямі працює Угорщина, яка має потужний Дунай. Сусідня держава за останні три історичні паводки не мала переливу ні по одній захисній споруді! А це означає, що витрачені з національного та з бюджету ЄС кошти мають ефект.

Моніторинг – щоп’ять хвилин, прогноз – щогодини

– Володимире Петровичу, а як ідея з польдерами та акумулюючими ємностями? Сам принцип цих споруд у тім, що на час паводку він дозволяє забирати зайву воду, опісля – поволі спускати. Якщо не помиляюся, так і не побудовано жодного такого об’єкта на Закарпатті?

– Давайте почну з того, де ми знаходимося в межах згаданої протипаводкової програми «Тиса». Вона була розрахована до 2015 року, потім термін виконання перенесли на 2021-й, такими темпами, напевно, дійде й до 2030-го. Я веду до того, що наразі ми все ще ліквідовуємо наслідки паводка 2001 року! А польдери та ємності – це захист на перспективу, тож коли ми за нинішнього фінансування почнемо їх будувати – питання, радше, риторичне. З іншого боку, яка в них потреба? Коли ми в 2001 році розробляли схему протипаводкового захисту, то передбачили будівництво 22-х польдерів на рівнині та 42-х акумулюючих ємностей у гірських районах. Так, їх не вдалося побудувати за цей час, але це не означає, що сиділи на місці. Так, ми вивчали цю схему й дійшли дуже цікавих висновків. Почну з того, що обл­водгосп закупив великі програмні продукти, виконав значну частину аерофотозйомки області й усе те, що в теорії було зроблено в 2001 році, ми наклали на модель регіону. Для чого? Для того, щоб перевірити ефективність такого будівництва, бо воно дуже дороговартісне. Простіше кажучи, ми хотіли впевнитися, чи не помилилися. І результат: із 22-х польдерів на рівнині, які ми вважали за необхідне побудувати, лише 6 будуть ефективними, решта – дають результат, але він мізерний і не вартуватиме затрат. У горах із 42-х ефективними будуть лише 39 акумулюючих ємностей.

– Чи дуже дороге таке будівництво? Наприклад, по тих же Варах?

– Будівництво надзвичайно дороге, один проект, приміром, у Варах, за нинішніми цінами вартуватиме до 10 мільйонів євро. А попри це ще потрібно обладнати інфраструктуру – відвідні канали, вирішити проблеми втручання в довкілля (ліс, тварини). Таке будівництво потребує серйозної наукової роботи і громадського узгодження. Останнє взагалі принципове – без згоди територіальної громади не обійтися.

– Якось рік-два тому я писала статтю про те, що наша область єдина на пострадянському просторі, яка має унікальну систему попередження про повені (АІВС «Тиса»). Як вона працює?

– Система працює, ми її розви­ваємо. До прикладу, наразі збільшено кількість пунктів спостереження з 44 до 50-ти. Певна річ, усе відбувається у співробітницві з ЄС. Нині ми пішли далі: вдалося практично повністю атоматизувати 32 насос­ні станції по області. Тобто тепер можемо дистанційно керувати ними, не телефонуючи й питаючи, увімк­нені вони чи ні тощо, – ми бачимо в режимі реального часу роботу, стан шлюзів. Так само розвиваємо систему відеоспостереження: нині не треба їхати в Тячів для аналізу річки, адже спостерігаємо її звідси, з Ужгорода. І все це в сукупності дає великі перспективи: ця система є тим вихідним матеріалом, базою тієї моделі, яку ми наразі використовуємо. У підсумку – невдовзі матимемо прогноз на кожну годину  на кілька днів наперед. Усе це гарно звучить, але насправді це неймовірно копітка робота, на яку витрачені зусилля великого колективу впродовж де­сятка років! Сьогодні ми готуємо спеціалістів, рухаємося таким шляхом, щоб бачити реальний стан на річках першими. 

– Володимире Петровичу, дякую за цікаву розмову. Сподіваюся, весна буде цьогоріч спокійною та сухою!

Наталія ПЕТЕРВАРІ