Індикатори рівня життя чітко показують — стає все гірше…

Уже традиційно, на жаль, але з приходом холодної пори року що не роби, та якийсь вірус таки підхопиш. Звісно, нічого страшного, але… До чого веду?

Медицина та міський транспорт є галузями, які умовно можна назвати індикаторами рівня життя. Як до лікарів, так і до послуг транспортників намагаюся звертатися якнайменше, але коли таки доводиться, похід до міської поліклініки в Ужгороді здебільшого викликає сумні враження. Цей рік не став винятком, а навіть змусив переконатися, що зміни як у медицині, так і в сфері міських перевезень, відбулися. Але в гірший бік.
Добратися до поліклініки, виявляється, не стало легше, хоча маршрутка вже коштує три гривні. Та й комфортнішої їзди через здорожчання послуг я не отримав. Протягом тижня спостерігав, що всі бусики, які йдуть на ужгородський «БАМ», переповнені, а водії ще й виказують невдоволення, говорячи «посуньтеся ще, най люди зайдуть». І це при тому, що фізично «посунутися» вже немає куди. Заспокоює водіїв лишень «міцне слівце» – на жаль.
У поліклініці ж, здається, з кожним роком справи йдуть усе гірше й гірше. Першим одкровенням стала відсутність прийому спеціалістів після першої години дня. Таку відповідь отримав, телефонуючи в реєстратуру, хоча згодом, передивляючись графіки безпосередньо перед кабінетами лікарів, побачив: приймають і пізніше. Але й із цим ще можна миритися – за потреби реально розпланувати день так, щоби потрапити до необхідного спеціаліста вчасно. А от повна відсутність найпростіших медикаментів та засобів для огляду викликає відверте здивування.
Хоча нас уже привчили до того, що коштовні ліки мусимо купувати самі, зрозуміти прохання лікаря дати певну суму за прийом, бо йому, мовляв, треба купувати рукавички для огляду, – це вже перебір. Тим більше, що сума, названа лікарем, у кілька разів перевищує ціну рукавичок. Моя пропозиція, що сам готовий купити їх, бо вийде дешевше, викликала нездорове обурення на обличчі лікаря... Хоча, як запевняють самі медики, все залежить від людини, і далеко не кожен із них буде вимагати гроші за ті ж рукавички чи бинт. У той же час вони запевняють, що реально на це гроші з бюджету не виділяються, принаймні до лікарів вони не доходять точно.
Розумію: читаючи ці рядки, багато хто скаже, що нічого нового я не повідомив, і ця інформація не варта особливої уваги, мовляв, усі так живуть. Але саме на тому й хочеться наголосити, що в боротьбі за свої права далі розмов справа не йде. А шкода. Ці дві галузі є індикаторами, які чітко вказують зміни в міському господарстві. Мусимо констатувати: зміни відбуваються на гірше, і ні збільшення тарифів, ні боротьба з корупцією, ні різноманітні соціально-політичні процеси не впливають на наш транспорт та медицину.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"