Мешканці Срібної Землі гинуть на неоголошеній війні на Донбасі

Україна несе непоправні втрати — гинуть наші військові: строковики, мобілізовані, добровольці, спецпризначенці... Молоді чоловіки, на яких вдома чекають батьки, наречені, дружини, діти... Наші втрати у війні на сході України — це не статистика, це окремі долі, життя, всесвіти. І кожен має ім’я та власну історію. 

 Газета "День" у рубриці «Вони загинули за нас» публікує історію про нашого Героя, військового за покликанням, капітана Дмитра Георгієва, удова якого тепер сама ставитиме на ноги двох синів...

Ужгородська тележурналістка Галина Ярцева, котра впродовж останніх місяців виконує місію своєрідного громадського «інформбюро» про ситуацію в частинах, де служать призвані із Закарпаття бійці, у ніч на 26 липня сповістила трагічну новину — неподалік луганського аеропорту героїчно загинув 37-річний офіцер з Ужгорода Дмитро Георгієв.

Упродовж кількох місяців перебування в зоні АТО капітан не раз телефонував і надсилав пані Галині SMS зі щирими словами подяки закарпатцям за їхню невпинну моральну й матеріальну підтримку українських військовиків, які нині воюють за Україну. І раптом — ця звістка про загибель...

До передислокації його підрозділу в зону бойових дій Дмитро Георгієв служив в ужгородській військовій частині А1778 гірсько-піхотного батальйону заступником начальника штабу.

Народився Дмитро В’ячеславович 17 серпня 1977 року в Миколаєві, а дитинство його минуло на Черкащині. Звідси 1994 року, як солдат строкової служби, був призваний до лав Збройних сил України. Дуже скоро він зрозумів, що армія — це справа його життя. Відслуживши строкову, вступив до Одеського інституту Сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування мотострілецьких підрозділів». Ставши офіцером, отримав призначення до розквартированої в Ужгороді військової частини, де молодий лейтенант командував спочатку механізованим взводом, ротою, а відтак був призначений заступником начальника штабу батальйону.

Завдяки своїм здібностям за відносно короткий період він не лише впевнено просувався по службі, а й здобув визнання і повагу серед солдатів та офіцерів. Колеги згадують його як фахівця високого класу, відмінного керівника й водночас добру і чуйну людину. Заступник командира частини по роботі з особовим складом майор Олександр Бовкуненко каже, що Дмитро був військовим за покликанням, до своїх обов’язків завжди ставився відповідально й добросовісно, володів неабиякою витримкою і з величезною повагою ставився до рядового складу, цінував кожну ввірену йому людину.

У зоні бойових дій капітан Георгієв перебував практично з перших днів проведення АТО. Тієї страшної ночі, десь за півтори години до трагедії, він приїхав на блокпост неподалік села Весела Тарасівка під Луганськом. Його товариш по службі, на очах якого сталася трагедія, розповів, що капітан мав намір заночувати тут з бійцями, а вранці відвідати бійців на іншій території. Відносний спокій, який може бути на війні, раптом порушив натужний гул легковика, який на шаленій швидкості мчав до блокпоста. За кілька десятків метрів терористи почали стріляти з автоматичної зброї, і одна з випущених ними куль наскрізь прошила бойового офіцера.

Героїчна смерть капітана Георгієва зробила вдовою його молоду дружину Марину, без батьківської підтримки зростатимуть його двоє синів — 2001 та 2007 років народження. Піклуватися про них — відтепер є справою честі міської громади Ужгорода, яка разом з бойовими побратимами капітана 29 липня віддала йому останні почесті та провела на вічний спочинок на міський Пагорб Слави. Капітана Д. Георгієва поховали на Алеї Героїв, поруч із бійцями С. Мартином та О. Попадинцем, які полягли поблизу луганського Щастя...

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ