Король виноградної лози Срібної Землі (ФОТО)

Ним заслужено вважається один із кращих закарпатських приватних виноградарів і виноробів Іван Іванович Урста з Берегівщини (с. Нодь Берег), який у ці дні й сам пив (хоча дуже скромно) за свої чудові літа, й інших спокушав келишками ароматних винних напоїв…

Вино пийте в міру!

Життєрадісний і енергійний майстер винних справ із села Нодь (Великі) Береги, істинний лицар сонячної лози, справжній король хмільних напоїв своє славне сімдесятиріччя зустрічає у розквіті фізичних і духовних сил. Тож і підносимо тост за міцне здоров‘я ювіляра й мовимо його ж вустами: вип‘ємо чарочку файного вина до самого дна! Віриться, що спожитий келих п‘янкого трунку настрою гарного добавить, розуму не позбавить і голову не задурманить. Але оптимізму, звісно, тільки додасть! Як відомо, добре вино не тільки спалює холестерин у людському організмі, боронить від інфаркту, але з‘їдає затяжну депресію, яка через війну на Сході заполонила душі українців. Натуральні вина п‘ють з метою профілактики інсультів, серцево-судинних та онкозахворювань. П‘янкий напій у карафці чи пляшці на столі – це передчуття злитих воєдино радості, втіхи, задоволення, чудового настрою, і, звісно, відчуття свободи й духовного привілля. Коли п‘ється вино, не можна проявляти злість, агресію, ненависть, і якщо воно дароване Богом, то призначене тільки для добрих людей.

 Дума про «винні» звитяги

 Підводячи у ці святкові дні етапний підсумок свого прекрасного життя та сімейного бізнесу (Урсти  газдують на 10-гектарній виноградній плантації в урочищі Мала гора, що неподалік села Квасове, де у райській місцині на висоті 200 метрів обробляють 30 тисяч плодоносних кущів сонячних грон), Іван Іванович і не думає здавати трудові позиції. Радше навпаки – разом із родиною, друзями та однодумцями міркує про подальші виробничі звитяги. Словом, він у полоні нових планів, ідей, новацій, задумів, намірів, накреслень. Аби все збулося – підмога поруч: один із синів (другий живе у Шопроні, що в Угорщині), онучка, яка навчається в УжНУ та проявляє певний інтерес до цієї вельми тонкої та делікатної справи. У подальшому сподівається на дружнє партнерське плече Федіра Шандора, проректора цього вишу, з яким розробляли «Закарпатський винний шлях» і якого щиро жде у гості до своїх винарень. У принципі, тут, у винних погребах Іван та Марія (дружина) Урсти завжди радо стрінуть усіх, хто віддає перевагу закарпатському натуральному винному напою. Запропонують таке розмаїття, що аж очі розбігатимуться… Наголошують: перед дегустацією бажано не користуватися парфумами, не курити та не малювати губи, аби побічні запахи не псували духм‘яність, оригінальність, тобто автентичність напоїв. А коли на столі горіхи, сухарики, солені палички, риба чи м‘ясо – це і насправді дегустація на рівні королів чи богів! Недарма твердять, що вино – божественний витвір! Щоправда, зважаючи смак і побажання гостей, враховується при цьому вміст їхніх гаманців.

 Хто «одягне» на бочку дугу?

 А ще іменинник уголос міркує, як покращити діяльність цього традиційного для краян «п‘янкого» заняття, наповнити його новим змістом, тобто надати «другого дихання» винному ремеслу. Дивується, як це на фестивалях у «винні» лицарі приймають осіб, що до вирощування винограду не мають ніякого відношення.  Та навіть не знають, яка різниця між технічними й столовими ми сортами. Каже, що не хоче бути у таких лавах! Як відомо, цей трудомісткий промисел на благодатній закарпатській землі зародився давним-давно – люди, насамперед у низинних районах, споконвіку плекали і нині продовжують «кохати» виноградну лозу. Зрештою, цей труд наших пращурів був життєвим укладом багатьох поколінь, вони з цього нелегкого промислу жили-виживали. І так тривало цілими століттями! Прикро, що поокремі види цього унікального ремесла почали незаслужено зникати та забуватися, у Н. Берегах, приміром, немає майстра, який міг натягнути на бочку залізну дугу. До речі, соки та вино, які є реально існуючим та збереженим фруктом,  дають життєдайну силу людському тілу, вони для нього є живильним нектаром. І, зрозуміло, такою собі віагрою, адже з 13 амінокислот більше половини містяться у цьому натуральному продукті. До речі, сонячний напій «із бочки» презентує ледь чи не всю таблицю Менделєєва…

 Де вулиця Виноградна?

 Спеціальна література навіть пише, вина лікують чимало болячок і недугів. Сповіщається також, що коли під час війни не вистачало ліків, то військові медики рани його захисникам обробляли червоним вином, яке вважається не тільки антибактеріальним і протизапальним засобом, але й вгамовує жагу. Пригадується, як наші батьки та діди у літню днину, тамуючи спрагу на косовиці, замість води споживали вино. Предків це аніскільки не п‘янило, а додавало їм сили, енергії, завзяття, вони азартніше клали валки червневими чи липневими ранками. Звісно, у всьому має бути міра. Хіба не показово, що колись у кожному закарпатському населеному пункті була вулиця із назвою Виноградна. На обійстях восени можна було побачити бочкотару, у якій зберігалося, бродило та дозрівало вино. І слугувало це також своєрідною пропагандою винного ремесла. На жаль, усе геть поперейменовували, тож нині таких вулиць чомусь немає. Хоча з іменем Леніна та Колгоспні подекуди позоставалися. І сміх, і гріх! Добре, що існують музеї нашої минувшини, де можна ознайомитися з раритетними знаряддями праці, у тому числі й з винними пресами для чавлення ягід тощо. Кілька таких пристроїв у себе вдома та у Бене зберігає також Іван Урста, наголошуючи, що всі вони – вироби фабрикантів Австро-Угорщини. На кожному є тавро, де повідомляється, хто його автор і де знаходилася фірма тощо. Хоч таким чином й тримається зв‘язок з історією цього ремесла…    

 Пам‘ятний урок Героя Соцпраці

 Півстоліття тому учнів 9-10 класів учили виноградарської справи (одні вивчали автосправу, другі діставали посвідчення механізаторів, треті ставали майстрами машинного доїння та йшли у тваринництво). Тож, маючи після середньої школи агрономічні посвідчення, юнаки та дівчата нерідко подавалися на роботу у рослинницькі колективи. Найперше це було добре та вигідно для тих, хто не мав бажання трудитися на виробництві або здобувати вищу освіту. Отже, навчаючись у ЗОШ № 1, шістнадцятирічний Іван Урста також відвідував уроки просто неба, на яких перші трудові ази у цій галузі отримав від знаного бригадира-виноградаря, Героя Соціалістичної праці Юрія Бенедека. Каже, що Дюрі-бачі стояв на схилі, де рядкувалися кущі, й розказував-учив, чому треба обрізати виноградну лозу, як слід орудувати секатором, тобто наставляв, коли і як формувати винний кущ, де й скільки залишати бруньок, аби він був компактним, гарно ріс і восени щедро заврожаїв. Для школярів кожне його слово мало неабияку вагу, тим паче, що виноградні плантації Дюрі-бачія завжди були зразковими. Звісно, ті уроки учителя-легенди запам‘яталися на все життя. Як і його одна із сотень порад, мовляв, смак вина залежить від місця, де розміщена виноградна площа. Знаємо, що найкраще лозу вирощувати на сонячних схилах. Урочище Мала гора – це те, що треба газді та винним ягодам! А напуття славетного бригадира-виноградаря корисні ще й зараз!

 Як корчували аличу…

 Ще промовистий приклад на виноградарсько-виноробну тему. На землях одного тільки колишнього колгоспу у с. Нодь Берег (за площею саду, ріллі, пасовищ він уважався одним із найбільших у всій області), де нині в ошатній оселі приймає гостей із далеких і близьких країв і регіонів славний фахівець винної справи, свого часу обробляли 275 гектарів виноградників. А потім, коли почали бездарно боротися з алкоголізмом (при Горбачові), невміло розпаювали колгоспи, галузь і собі взялася занепадати. Плантації сонячних ягід позаростали чагарями, плюндрувалися, як і занехаялося усе винне мистецтво. А таке, на жаль, спостерігалося не тільки на Закарпатті, але й у інших регіонах. Хоча там, де керували «з розумом», вдалося обійти закони та безглузді поради-вказівки зверху. І коли б не зусилля приватних ентузіастів, то хто знає, що мали б на сьогодні, чи зуміли б зберегти звичаї цієї чудової справи для своїх нащадків, чи пили б, зрештою, смаковиті сухі та десертні винні напої. Любо дивитися на виноградні плантації І. І. Урсти, які нині у відмінному стані. Якось один високий посадовець, який випадково опинився на цій території, довго не вірив, що так доладно можна газдувати. Але ж пам‘ятається, що на їх місці колись буяли терпка алича, терен та інші дикоростучі корчі. Довелося їх вирубувати, коріння викорчовувати та спалювати. Подібним чином газди робили на більшості нині засаджених виноградною лозою площ.   

 Улюблене вино мукачівського мера

 Зрештою, заслуга ювіляра у дальшому піднесенні закарпатського приватного виноградарства та виноробства є неабиякою, адже за 25 років служінню цій воістину божественній справі, він зробив чудову, небачену дотепер рекламу нашому краю, закарпатським хмільно-духм‘яним напоям.

А його унікальні вина (на стіл туристам, на фестивалях виносить-викладає та наливає найвишуканіші «градусні» напої власного, як мовиться, гатунку) на різноманітних першостях не тільки козирно перемагають й дістають шикарні нагороди, але й розкуповуються у кліп ока. На одному з конкурсів «Червоне вино» у Мукачеві за ексклюзивний напій  (найбільше гостям смакували такі марочні вина, як «Чорний доктор», «Унікум», «Нектар», червоні та класичні білі сухі «Трамінер», «Сапераві» тощо, які мають витримку від 1,5 до 6 років і власними руками Івана Урсти виготовляються з 80 сортів сонячних грон, тож і мають токайський букет) отримав відзнаку від міського голови Золтана Лендєла. Останній, до слова, як і кожен закарпатець (він – уродженець Сваляви, а мешкає у Мукачеві), також є палким шанувальником винних і п‘янких нектарів зі своїми неповторними рецептами. Знає, як доглядати сонячну лозу, як давити доспілі грозна та із соку робити запашне вино, як його наливати, як закорковувати і як споживати…

 І екс-Президента також!

 А вже наступного року І. Урста постарався ще більше та привіз для дегустації ще унікальніші вина. Старався, як виявилося, недарма – на цей раз його трунки куштував і вихваляв навіть сам екс-президент України В. Ющенко. Безцінні витвори винного короля з Берегівщини залюбки смакувала та купляла інша поважна челядь, що на старий Новий рік (14 січня – день Василя) тисячами прибуває на традиційні мукачівські винні фестини. Не тільки велелюдно, але й весело-застільно в такі часи у цьому закарпатському місті над Латорицею, коли тут кілька днів поспіль панує справжній культ вина, на кожному квадратному метрі царює його п‘янкий дух. Воістину це святково, коли холодний фестивальний січень дарує кожному гарячі душевні миттєвості, коли чарчина перша, як і наступні ковтки вина, наділяють кожному блиск у очах і благородство душі. Нодьберезький газда пишається і «живою» нагородою від екс-міністра МНС, двічі закарпатського губернатора, народного депутата ВРУ Віктора Балоги, який за рідкісні та вишукані вина подарував п‘ятирічного коня-велетня на ім‘я Хасан. Тепер йому вісім літ, разом із кобилкою вони «подарували» виноробу двох лошат. А тяглова сила у сільському господарстві нині на вагу золота! Як і дефіцитний гній, який щорічно вивозять та удобрюють ним виноградні схили. Продовжуючи цю думку, винороб щиро зізнався, що саме завдяки В. Балозі, колишньому голові обласної ради Івану Іванчу вдалося вдихнути друге життя у крайове виноробство, але…

 Винороб хоче закон

 Тобто є питання, які слід вирішувати не вдома, а на столичному рівні. Зокрема, нині приватні винороби так і не мають права вільно продавати виготовлений власноруч хмільний натурпродукт. У цій справі держава повинна змінити підходи, а справжнім виноробом узаконити тільки того, хто продукує напій з урожаю, вирощеного на власних плантаціях. За такими правилами, зрештою, живе цивілізована Європа, навіть сусідня Угорщина вже давно урадила цю одвічну для наших виноградарів і виноробів складну проблему. З цього приводу ювіляр розказав, як вирішувати це питання бралися народні депутати від Закарпаття чи не всіх попередніх скликань, однак віз і нині там. У Берегові було навіть організовано публічні виноградарські семінари та «круглі столи»,  але дотепер нічого так і не зроблено. Були сподівання на успіх, коли свого часу до розробки проекту закону про підтримку та розвиток вітчизняного приватного виноградарства долучилися великобактянські учені. Вони серйозно попрацювали у цьому напрямку, прагнули врахувати кращий досвід європейських країн, місцеві традиції, колорит тощо. Документ уже ніби був майже готовий, але раптово помер один із його авторів-розробників і вкотре справа загальмувалася. Навіть телефонували з приймальні першого віце-президента ААНУ А. Балян й казали, що небавом «винний» проект передадуть у ВР. Але події на Майдані, дострокові вибори Президента у травні та українського парламенту у жовтні, як і війна, не сприяли активному просуванню накресленням виноградарів. Невже їм і надалі бути в підпіллі, у вічній ролі принизливих прохачів? Слід сподіватися, що новобрані закарпатські депутати таки зможуть прискорити цей процес і наблизити прийняття закону, легалізувавши домашнє виноробство. Отже, будемо сподіватися на завершення цієї «винної» епопеї…

 Про вино він знає багато…

 Із І. І. Урстою спілкуватися про вино, сонячні ягоди, які цьогоріч і дозріли вчасно, і цукристості набралися максимально, інші аспекти цього прадавнього ремесла не тільки цікаво, але й корисно. Зрештою, погомоніти з ним у ошатному винному домі на плантації чи у домашньому підвальчику, та ще й за келишком смаковитого винного напою – втіха, радість, задоволення. Бо про вино він знає якщо не все, то майже все! Приказки, прислів‘я, притчі, факти, епізоди, історії… Пригадує, як лозу, у тому числі ексклюзивні сорти, привозив із різних куточків України (купляв від приятелів і друзів із сіл Бене, В. Бакта, на Виноградівщині, а також отримував із Херсонщини, Криму, Одеси), в тому числі із-за кордону – Грузії, Франції, Угорщини, Молдови та інших винних регіонів Європи. За деякими їздив особисто, окремі передавали через знайомих і колег. Траплялися й інші варіанти. Звісно, яка б лоза не пішла гінко в ріст, за нею потрібен ретельний догляд. Як мати опікується маленькою дитиною, так господар має вболівати за кожен виноградний кущ. Тільки за такої умови можна чекати віддачу – щедрі, ваговиті урожаї сонячних кетягів. Іменинник зізнається: це – золоте правило кожного виноградаря та винороба.

 Злеліяв прутик і виріс кущ

 А траплялося, щоб виростити рідкісний і смачний сорт винограду, довелося піти на деякі хитрощі. Про цю історію Іван Іванович розповідає з гумором. Якось, гостюючи в одного газди в сусідньому селі, запримітив на ділянці унікальний сорт. Просив – не давав, ані прутика! Тоді непомітно відламав гілочку, поклав її у кишеню та привіз додому. Злеліяв віть у тепличці, відтак пересадив на плантацію й нині цей кущ також рясно плодоносить. Ювіляр ці ароматні, апетитні та соковиті грона презентує, як правило, онукам, сусідським і діткам, з якими прибувають туристи. Останні нерідко на власних джипах і автобусах добираються аж до Малої гори – їм цікаво на власні очі побачити, як землероби опікуються лозою, як вона росте, і взагалі, що таке виноградний пагорб? Плантації І. Урсти – немов у кіно: ряди рівненькі, уся лоза підв‘язана, влітку ваговиті грона так і звисають-вгинаються до матінки-землі, яка дає силу та поживу. Особливу увагу звертає та проріджування, адже інколи і занадто рясні грона можуть зіпсувати настрій виноградарю. Так було із сортом «Голубок», коли лоза мало не тріскала від надмірної ваги ягід…

 Хай буде фестиваль екологічного вина!

 Приїжджі захоплено слухають, коли неперевершений маестро вина розповідає про такі обов‘язкові види польових робіт, як обрізка, підв‘язування, мульчування, коли під кожною лозою вручну настилають тюковану солому. Вона взимку коріння гріє, влітку вологу затримує, а ще бур‘яни знищує і т. д. Приміром, на схили уже вивезено 1200 в‘язанок – а це не тільки кілька тракторних причепів, але й запорука гарного урожаю на наступний рік. Відтак їх треба розв‘язати й акуратно розкласти під кожен виноградний кущ. А їх тут аж 30 тисяч! Робиться це вручну – золоті руки має працелюбний Василь Магурський із товаришами, без завзяття яких було б сутужно! Більшість гостей знає, що вся виноробна продукція лицаря виноградної лози екологічно чиста, бо майстер винного ремесла не обробляє ягоди хімікатами, аби не потруїти людей. Навіть міркує зініціювати проведення фестивалю екологічно чистого вина. Для втілення оригінального задуму шукає однодумців. Приміром, колишній берегівчанин Іван Васильович Іванчо двома руками за таку чудову ідею, готовий бути натхненником і порадником. Тим паче, що з Іваном Урстою колись працювали у Берегівському райвиконкомі: один Іван – головував, а другий (тезка) – завідував відділом. Пригадують, як славно працювалося та із вогником. До речі, щоденних клопотів у виноградаря з Н. Берегів хоч відбавляй! То дорогу на узгірки трохи відремонтував, то завіз туди десятки машин каменю, то ще до чогось руки свої докладе. Думає й надалі вирівнювати шлях, але хотів би, аби за цю роботу дружно взялися й інші винороби-сусіди. Силою не заставиш нікого. А в якусь мить узяв і подався «Нивою» у Бене, де завершують спорудження Будинку вина. Тут окреслюються контури шикарного об‘єкту, де у видовбаних столітніх підвалах буде винниця з налитим у дубові бочки смаковитим напоєм. І не тільки… Хай це буде сюрпризом для «хмільних» поціновувачів.

 Газда «хмільної» хати

 Про винні зали з брендом «Урста» можна писати багато. Приїхавши у Нодь Береги, аж ніяк не проминеш його хату. До речі, намагається кожному про вино, культуру його споживання розказати цікаво, змістовно, дохідливо, популярно. Перепити – не зрозуміти аромат, пахощі винного букету. Тож вина п‘ють цивілізовано. З цією метою шанувальникам дає різні поради, навіть висловлює їх у віршованій формі. Довкола на столі та стінах – медалі, грамоти та інші відзнаки, різні посудини, куди наливає п‘янкий напій. Та й саме обійстя нагадує, що тут мешкає винороб: бочки, чани (пути), давильні преси та інші антикварні предмети, як і лугош, на гілках якого де-не-де звисали перезрілі кетяги – як декорацію, залишив їх для красоти. А відтак, зробивши фото біля дерев‘яної мапи села (на ній мала штрека і Чорний мочар, урочище Атак і церква та інші об‘єкти), яка установлена при вході на подвір‘я обабіч центральної траси. Щоби часом не проминути «винне царство», тут красується раритетний віз й інвентар до нього, інша супутня атрибутика. Відтак газда «хмільного» обійстя дав характеристику рідним В. Берегам, які, на його думку, пасуть задніх у бізнесі, зеленому туризмі в тому числі. Ось і приклад. Нещодавно на дегустацію у винну залу «Урста» прибула група з сусідньої Угорщини. По завершенні хмільної трапези на ночівлю змушені були їхати аж за 20 кілометрів – у Четфалву. Щоправда, останнім часом на околиці села таки виріс невеликий готель, власником якого є переселенець із Міжгірщини. Але цього для В. Берегів недостатньо!

 Після інфаркту – ані краплини алкоголю

 Відзначати 70-річний ювілей бучно та із помпою винороб із Н. Берегів не планував. І не в його це стилі – гонор, показуха, зарозумілість. Але гості пообіцяли зійтися та привітати свого товариша, «цоркнутися» чарками та «осушити» її за дужість і кріпость найвідомішого «винного» газду. За подальшу удачу на винному схилі та у підвалі! З одними, як уже згадувалося, працював у райвиконкомі, де в «уряді» завідував організаційним відділом, з іншими у Нодь Берегах, де очолював профком, у фірмі «Котнар», де також здобув немало приятелів. Та й сельчани – це добрі друзі! Де б не трудився, всюди намагався бути прикладом у ставленні до своїх обов‘язків. Його принциповість і людяність знають усі, з ким зводили життєві шляхи-дороги. Звісно, будуть тости, будуть розповіді про непростий вчорашній день, спогади, згадається й те, як його з роботи знімали (але це окрема «псевдокуркульська» історія), як тимчасово перебував на межі… Не хотілося залишити світ із ясним сонцем і лягти у сиру землю завчасно. Мав усього п‘ятдесят, коли після інфаркту опинився у кардіореанімаційному відділенні ЦРЛ. Сталася біда на грунку Малої гори, де нині очі милують-тішать його виноградні плантації. Якраз дали волю селянським рукам і активно, з азартом розчищали зарослі, коли всередині запекло, мовби залізний прут засадили у груди. Добре, що було з ким поїхати у лікарню. Бо інакше… Відтоді зав‘язав з усіма видами спиртного, щоправда, крім божественного напою – вина. І сам не п‘є горілку, коньяк, віскі, бренді, пиво, і другим не радить цього робити. Але вино – це такий продукт, що навіть лікує хвороби, недужого ставить на ноги. Вкотре наголошує: споживати вина слід у міру, перегнеш палицю – теж біда…   

 Сонце й тінь виноградної лози

 У цій статті багато нюансів на виноградно-виноробну тему не охоплено. Про філософ вина. Це настільки розлога тема, що кількома реченнями не обійтися. Як куштувати вина і чим найкраще закушувати, як найліпше сформувати гарний колорит гастрономічного свята? Варто окремо сказати про виноробство Закарпаття та в Україні загалом. Скільки на одну людину в середньому випиваємо ми і яка частка в цьому плані у Франції, адже вона щорічно експортує винної продукції на 6-7 млрд. євро? Як розшифровується прислів‘я на кшталт того, що виноград любить сонце й тінь, вустами лицаря лози І. Урсти? Які закарпатські вина і яким шляхом возили імператору Петру І Санкт-Петербург? Перелік неокреслених тем можна продовжувати, але на мить призупинимо свої епістолярні розповіді та потиснемо руку ювіляру, поздоровимо його. Зі славним 70-річчям! Нехай і надалі виготовлені ним ароматні напої ллються рікою, і не тільки щоби вустами текли, але і в рот попадали. І у свята, і у будні, і за гамірливим столом, і у винних підвалах… Повсюди! Хай живе «винний» король, трудовий співець виноградної лози!

МИХАЙЛО ПАПІШ, журналіст, м. Берегово