Що трапилося з існуючою в минулому профілактично спрямованою безкоштовною медициною?

#«Закарпатcька правда»

Систему охорони здоров’я України, в яку входять діагностично-лікувальні заклади всіх рівнів, а також існуючий у нас приватний сектор медицини, схематично можна порівняти з віртуальним трикутником, в одному куті якого хвора людина, в другому — лікар, надає медичну допомогу, а в третьому — аптека, що забезпечує лікування медикаментами. Саме в такому структурному зв’язку працює медицина в усьому світі, незалежно від економічного розвитку держав і умов соціального забезпечення населення.

Не підлягає сумніву, що система охорони здоров’я будь-якого суспільства може синхронно, без внутрішніх протиріч працювати тільки в тому випадку, якщо основна частина населення буде забезпечена гідними умовами життя, лікарі і медичні заклади зможуть надавати безкоштовну для хворих допомогу, а аптеки за економічно обґрунтованими цінами відпускатимуть медикаменти і лікарські засоби.

На жаль, у нашому суспільстві поки що не вдалось створити відповідні умови для того, щоб цей віртуальний гострокутовий трикутник: «хворий — лікар — аптека» перетворився в коло зі сприйнятливих і зрозумілих взаємин у рамках збереження здоров’я і якісного життя громадян.

Що трапилось з існуючою в минулому профілактично спрямованою безкоштовною медициною? Відповідь на це запитання неоднозначна.

Розпочата в 90-х роках минулого століття бурхлива демократизація суспільства з характерними для того періоду здобутками і недоліками привела до зміни існуючих у медицині пріоритетів на ідеологію вільного ринку, згідно з якою визначальним у житті стали бізнес і гроші. Частина лікарів стала комерсантами, аптекарі — бізнесменами, а хворі — пересічні громадяни залишились на старих позиціях, нездатні вписатись у цю гонку. Так непомітно крок за кроком медицину втягнули в бізнес. Результатом бізнесових тенденцій стала приватизація окремих медичних закладів, відкриття платних поліклінік, діагностичних центрів, лабораторій і численних лікарських прийомів. Тривала економічна криза в Україні знизила і без того невисокий життєвий рівень частини населення, особливо пенсіонерів, які стали неспроможними фінансово забезпечити своє лікування. Це теж є причиною масового самолікування хворих у домашніх умовах. У результаті пізнього звернення за медичною допомогою знизилась ефективність лікування, що сприяло загальному розчаруванню в існуючій системі охороні здоров’я і зневіри до лікарів. Нормальним відносинам медицини з суспільством перешкоджає також перетворення фармацевтичної сфери разом з виробниками і аптеками у торговельні установи з надмірно високими цінами на ліки, обумовленими ринковими стосунками. У минулому аптекарі самі готували порошки, мікстури і мазі за лікарськими рецептами. Зараз цього практично немає. Працівники аптек просто торгують готовими препаратами фірм під різними назвами, в складі яких одна і та ж діюча речовина. Жвавій аптекарській торгівлі сприяє і широко поставлена телевізійна реклама медикаментів. Станом на цей час наш гострокутовий трикутник за певними рисами можна порівняти з Бермудським трикутником, а саме: як у нього ввійшов, так і пропав (фізично або матеріально).

Всім стало зрозумілим, що наша охорона здоров’я важко хвора — її треба рятувати і хірургічно лікувати тому, що від її благополуччя залежить здоров’я всієї нації. Тільки радикальні, але розумні реформи можуть зберегти те, що маємо, вдосконалювати і піднімати збережене до європейського рівня. Спроби в цьому напрямку вже були, але вони виявились невдалими і неприйнятними для суспільства.

На мою думку, навіть у нинішній ситуації реформування необхідно продовжувати заходами, що не потребують державних коштів, а саме:

Припинити розпочату минулим режимом так звану оптимізацію медицини, яка передбачала закриття частини медичних закладів і надмірне скорочення кадрів спеціалістів, у тому числі досвідчених пенсіонерів;

Роз’єднання стаціонару з поліклінікою, окрім хаосу, ні до чого доброго не привело, тому бажано заново об’єднати ці медичні установи, залишивши за поліклінікою тісну співпрацю з амбулаторіями сімейної медицини, і відновити безпосередні контакти сімейних лікарів зі стаціонарними відділеннями;

Для покращення організаційної діяльності, роботи з кадрами і упорядкування фінансового забезпечення медичних закладів перевести міські й районні лікарні в підпорядкування управлінню охорони здоров’я області;

Покласти керування медичними закладами міста на головного лікаря міської лікарні (міста), в штаті якої працює відділ статистики і методичний кабінет з кваліфікованими кадрами, які в змозі забезпечити аналітично-методичну і документальну роботу;

З метою повернення довіри людей до медицини змінити ринковий напрям ставлення лікарів до хворих на нормальний гуманний шлях. Лікування проводити із врахуванням матеріальних можливостей пацієнтів, обмежити призначення дорогих імпортних препаратів, які без шкоди здоров’ю можна замінити вітчизняними аналогами;

Для покращення медикаментозного забезпечення стаціонарних хворих скористатись досвідом часткового медичного страхування окремих лікарень у вигляді кас взаємодопомоги з певним статутом і поширити його на більш широкі верстви населення.

За розрахунками спеціалістів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ніяка медицина не може існувати без вкладання на її утримання і розвиток не менше 6% ВВП держави. Для порівняння, Німеччина і Франція виділяють на охорону здоров’я 12% ВВП, США — 14%. Особливістю української медицини є те, що вона виживає навіть при 3% ВВП тільки тому, що знайшла неузаконений спосіб заробляти на себе за рахунок хворих пацієнтів, які обурюються надто стримано.

У минулому Україна славилась своїми меценатами. Заможні люди є і в наш нелегкий час, тільки в Ужгороді, за офіційними даними, понад 50 громадян задекларували річний дохід більше мільйона гривень. Було б доцільно заснувати доброчинний фонд, в який бажаючі допомогти вносили б певний відсоток свого доходу на лікування незабезпечених співвітчизників. Цей благородний почин був би розцінений широким загалом як найгуманніший вчинок.

Вважаю, що підтримка викладених позицій з певними корекціями сприяла б зниженню гостроти протиріч у нашому трикутнику і полегшила б проведення майбутніх обґрунтованих реформ у медицині.

Дезидерій ПЕТНЕГАЗІ,
хірург, кандидат медичних наук,
заслужений лікар України.
м.Ужгород