В українсько-російському конфлікті у Мінську спробують шукати консенсус

Погляд із найзахіднішого регіону України — Закарпаття.

Діалог із ворогом

Найближчі кілька днів, цілком імовірно, можуть стати переломними для України. У суботу нашу країну має відвідати канцлер Німеччини Ангела Меркель, а вже 26 серпня Президент Петро Порошенко відправиться в Мінськ, де візьме участь у саміті голів держав Митного союзу й, цілком прогнозовано, зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним.

Меркель схилятиме до поступок Путіну?

Так чи інакше, а діалог між Москвою та Києвом ніколи не припинявся, хоча нині він більше схожий на два монологи. Однак змінити такий стан справ є одним із завдань нинішнього Президента.
Приїзд А. Меркель мав би стати дійсно позитивним моментом для України, в першу чергу, іміджевим. На жаль, інформація про події в Україні в світових ЗМІ далеко не завжди подається правдиво й вичерпно. Візит керівника однієї з провідних держав світу та ЄС має забезпечити додаткову увагу до нас із боку світової спільноти. У той же час німецький канцлер буде переконувати українського Президента шукати максимум можливостей для компромісу з В. Путіним.
Хоча Німеччина й більшість країн ЄС нині активно впроваджують санкції проти РФ і готові до більш радикальних кроків, насправді чимало компаній у Європі переживають суттєвий спад і навіть опинилися на межі банкрутства. Попри те, що для більшості провідних країн Євросоюзу була цілком зрозумілою політика Кремля, спрямована на домінування на теренах колишнього СРСР, у тому числі з застосуванням не лише політичних та економічних важелів (чого тільки варті події в Грузії шість років тому), вони все одно вкладали в економіку цієї країни величезні кошти. Саме це й стримувало їх кілька місяців від введення санкцій проти РФ, і фактично вони розпочали реально їх застосовувати лише після збитого бойовиками «Боїнга». Відтак очікувати, що нині Меркель запропонує військову чи хоча б технічну допомогу з боку Німеччини, не варто. Навпаки, вона таки схилятиме Порошенка до миру «за прийнятну ціну».
Для нас вона вже є непомірною, бо налічує більше двох тисяч жертв як серед військових, так і серед цивільного населення. Однак тривалий конфлікт, нехай і на обмеженій території, нинішня Україна також не витримає в довгостроковій перспективі. Водночас здавати свою позицію, точніше свою територію, в Україні ніхто не погодиться. Ситуація з Кримом стала показовою: виявляється, нам ніхто реально допомогти не може, крім нас самих. Хоча ціна завелика, однак надалі, можливо, ми таки будемо розуміти, що безкоштовно нічого не буває, а з сусідами варто дружити, однак і «високий паркан» не завадить. Європа ж із нами товаришує й усіляко допомагає, однак «паркан» у вигляді віз та різного роду обмежень знімати відразу не збирається, а робить це дуже повільно й вибірково.

Ані метра

В України немає часу для зволікання, тому логічно, що спроба домовитися про деескалацію конфлікту на сході буде здійснена. Однак, правду кажучи, очікувати позитивного вирішення нашого питання в Мінську не варто. Але позитивним цей саміт стане безперечно.
Вести переговори з фактичним ворогом досить складно, тим більше, коли він тебе не надто прагнув досі слухати. Вперта позиція Кремля, що базується на міфі про Російську імперію та зазіхання НАТО на прилеглі території не корелюється з активною співпрацею із західними компаніями й корпораціями, що фактично, забезпечують збагачення російських олігархів та, подейкують, і самого Володимира Путіна. Якщо РФ і надалі втручатиметься в справи сусідніх країн, підтримуючи в них збройні протистояння, то економічна співпраця буде зведена до нуля, а це вже за кілька років може суттєво вплинути на російську економіку, призвести до системних конфліктів у самій Росії.
Відтак із великим відсотком вірогідності можемо казати про те, що у В. Путіна є межа втручання в Україну. Поки ця межа ще не пройдена, однак, мабуть, до неї вже недалеко, адже уряд РФ погодив зустріч у Мінську, а російські ЗМІ навіть не намагаються згадувати про цю подію в негативному світлі, хоча останнім часом усе, що стосується України, в них виходить лише в негативному руслі.
Днями на зустрічі з заступником генерального секретаря ООН із політичних питань Джеффрі Фелтманом Петро Порошенко зазначив, що «ситуацію не можна вирішувати лише військовими методами», говорячи про перспективу владнання конфлікту на Донбасі. Тому можемо бути упевнені, що пошук компромісу відбувається й триватиме надалі. Головне питання: яка ціна цього компромісу?
Для України питанням №1 є цілісність її території. Після анексії Криму «здача» навіть кількох метрів української землі вважатиметься зрадою національних інтересів, не говорячи вже про частину тієї чи іншої області. Водночас заяви про необхідність повернення Криму дають підставу російським посадовцям казати про агресивність української зовнішньої політики. Так чи інакше, але питання півострова нам доведеться на певний період відкласти в бік, якщо ми хочемо найближчим часом повернути мир в Україну.
Росія не розпочне офіційної війни, адже вона може для неї самої стати фатальною. «Підігріваючи» конфлікт на сході України, Путін забезпечує безпеку саме півострову (увага як світової спільноти. так і нашої держави до Криму переведена на конфлікт на сході) й формує власне позитивне реноме в своїй країні. Однак уже незабаром бюджет РФ та й прибутки олігархів можуть упасти в рази, а відтак призвести до ситуації, що виникла в Росії в 1998 році, коли країна фактично стала банкрутом. Умілі військові дії та захоплення нових територій не допоможуть втриматися при владі в разі настання економічного колапсу в РФ.
Думаю, в Мінську розпочнеться дещо новий за змістом діалог, який зможе з часом перерости в реальні домовленості, що принесуть мир в Україну. Однак, мабуть, жодні перемовини не допоможуть нам повернути довіру між двома країнами, і цей конфлікт ще довго «тлітиме».

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"