День Незалежності: чи переоцінимо його?

«Поки не втратиш – не оціниш», – так кажуть люди. Певна, кожен із нас бодай раз переконувався в правдивості цієї народної мудрості. Багато хто по-новому осмислює її сьогодні – в час, коли справді є що втрачати. Кожному окремо й усім разом.

Ще рік тому для кожного з нас День Незалежності був звичайним вихідним, вірніше, черговим державним (навіть не релігійним, що на Закарпатті важливіше!) святом, завдяки якому можна відпочити вдома, щось зробити, кудись поїхати. Якесь ефемерне й певною мірою знівельоване в минулому, нині це свято буквально на очах наповнюється змістом. Ось вона, незалежність, – у розпачі кримських татар через втрачену Батьківщину, в очах і в клунках переселенців зі сходу України, у бронежилетах шостого класу та цинкових гробах, які зі страшною регулярністю повертаються з облитого кров’ю й ненавистю Донбасу...

Ми роками боролися за незалежність: від часів князя Володимира й до періоду січових козаків відвойовували клапоть за клаптем багаті чорноземи й високогір’я. Очищали їх від монголів, поляків, німецьких окупантів. Виборювали вільний дух та можливість дихати на повні груди на своїй землі, не вклонятися нікому й не працювати ні на кого, крім себе та своїх дітей. Але це для нас завжди досі було радше історією, ніж реальним усвідомленням подій. І чи думали ми, нинішнє покоління, яке не знало болю від кривавих ран, голоду та розрухи, що незалежність дається не просто розчерком пера якогось можновладця, а справді неприпустимо високою ціною – ціною кожного втраченого сина й батька, кожного втраченого житла й спокою, ціною зрізаного бойовими літаками неба!

Я не розумію в нинішній ситуації багато чого: чому знаходяться мародери й бажаючі заробити на війні, чому зі сходу тікають дужі чоловіки, чому політики навіть на чужій крові заробляють бонуси? Але я розумію розповідь ужгородки, яка посивіла через переживання за сина, котрий десь там, на сході, але мати просто світиться гордістю за нього: «На мої прохання приїхати бодай трішки перепочити, він злиться й каже, що не повернеться, поки всю наволоч із рідної землі не вижене!»

На жаль, лише в бідах та війні кується відчуття справді життєво необхідної – як ковток повітря – свободи. І для згаданої мною жінки, її сина, близьких, для всіх рідних тих, хто нині вмивається потом і кров’ю на Донбасі, День Незалежності більше ніколи не буде порожнім звуком. Певна, як і для кожного з нас, хто справді носить часточку жовто-блакиті в серці.

З Днем Незалежності, закарпатці! Мужності нам і віри!

Наталія ПЕТЕРВАРІ, головний редактор газети "Закарпатська правда"