У Берегові в лікарні помер колишній вуличний «король» Юрій Кроо (Пузир)

Свого часу уродженець донецького Єнакієва міг автостопом поїхати до будь-якого міста, Москви в тому числі, без копійки, а повернутися звідти з повними кишенями грошви.

Теперішня молодь міста та сільської місцевості майже нічого не знає про цього своєрідного та оригінального чоловіка, життєва свічка якого догоріла у суботу – 9 серпня. А поховали його у понеділок – відспівували 61-річного Юрія Шимоновича у ритуальному будинку кілька місцевих священиків. Віддати останній пошанівок своєму приятелю та другу зійшлися нечисленні берегівчани, які знали цього чоловіка ще із 70-80 років минулого століття. Єврей за національністю, він чомусь присвоїв собі оригінальне та специфічне прізвисько Пузир. Історія його виникнення загубилася в часі – можливо, через «бульбашко видну» колишню його статуру. У молодості накачав біцепси й мав неабияку фізичну силу, що додавало йому авторитету, подвоювало життєві плюси та вагу в тодішньому середовищі – перевесників насамперед. Мав природний розум, відзначався кмітливістю. Приміром, очевидці згадують, що у Москву міг поїхати з пустими кишенями, а звідти повернутися у Берегове з тисячами…

Із дитинства заявив про себе як вуличний лідер, якого з часом почали боятися, а невдовзі взялися поважати та вшановувати всі ровесники. Уклонялися його авторитетові й інші берегівчани (до слова, Ю. Кроо народився у м. Єнакієве та протягом певного часу мешкав на Донбасі, куди після війни тодішнім (сталінським) режимом було вислано його батьків, а в Берегове звідтіля прибув із ними та з багажем неабиякої велемовності й риторики вже у часи хрущовської відлиги). Не маючи ніякої освіти та працюючи водієм, він завдяки своєму просторіччю багатьом громадянам подобався, а ще міг збирати довкола себе компанії та наївним навішати на вуха локшину. Запросто вдавалося виманити цінності, позичити гроші (навічно), «розкрутити» слабших на ресторанну вечірку, гульбу на природі тощо. Без розбору будь-кому «набивав» пику, тож і почала за ним ходити слава як про короля міста. Познайомився із найкрасивішою на той час у Берегові молодичкою, 17-річною Славкою  Попович із вулиці Танкістів. Відтак одружився на ній і завдяки протеже рідного батька (той згодом завідував тарним складом у міськторзі й опісля через Угорщину емігрував до Ізраїлю) виїхав до США. Як зізнавалися його близькі друзі, грошей мав назичених, як кішка бліх – з боргами й полетів за океан. Звісно, запросив на нове місце дружину і тещу. Тут жив 20 років.

Кажуть, що й там спершу вів звичний спосіб життя, але капіталісти не вельми шанують прибульців, схожих на Юрія Кроо, тож паралельно йому прийшлося створити власний бізнес – автопарк із кількох великовагових машин (фур). Про це також розказував він особисто у компанії друзів. Однак мало хто вірив, що такий чоловік-лоботряс може організувати свою справу: максимум, чого він міг досягти у Америці – стати водієм камійона. Довідавшись, що позичальники на колишній малій батьківщині повіддавали Богові душу, повернувся в рідне місто. Прибув без сім‘ї, але розповнілий та із купою болячок – гіпертонія, сердечні недуги, цукровий діабет, задуха, підшлункова, печінка, болі у суглобах тощо. Кілька років тому його підкосив інсульт – останні місяці провів у лікарні. Не мав навіть машини, близькі дружки «колеса» давали йому напрокат. Жив у будинку сестри Алли на одній із вулиць біля стадіону, яка виїхала на заробітки до Італії. До речі, вона також була на похороні рідного брата й у ресторані «Ф. Кока» влаштувала поминки.

Сюжет із натури. Пригадується, мав намір обдурити колишнього керівника Берегівщини Юрія Г., але той учасно розкусив його нечесний задум і не позичив ані грошей, ані машину «Мерседес» для поїздки в Угорщину не дав. Словом, «король» зберіг ті ж манери, які колись сприяли йому «розводити» дурників і недотеп. За його ж словами, він не винний, що такі живуть на білому світі. Але на календарі уже були інші часи – на Україні «парадом» командував Віктор Янукович, на батьківщині якого він зробив перші кроки. Тож Юрій Кроо почав пускати плітки, що буцімто-то у Єнакієвому був знайомий із нинішнім президентом-утікачем, із яким зривали з перехожих уночі шапки, а також його приятелем і сірим кардиналом колишньої партії влади (ПР) Юрієм Іванющенком (Єнакієвським). Твердив, що нібито з ними сидів у в‘язниці. А за що був позбавлений волі – не розказував. Однак міліцейські джерела свідчать, що берегівський Остан Бендер із прізвищем Юрій Кроо не мав судимості. Ось такою була чергова «лапша» з його вуст.

Цьогорічний серпень став останнім у житті знаного у певному середовищі міського короля Юрія Кроо (Пузиря).

Ось таке життя – у  кожного воно своє.  

ЛАСЛО КРИКУНОВ, м. Берегово