Сестра ордену святого Йосифа: «Бог привів мене на Закарпаття!»

Бог дав місце для служіння, дав людей, які б допомагали та дав потрібні дари. Піклувався, і досі піклується. Зараз сестра Лідія живе у Павшино, куди приїздять численні паломники. В перспективі там має бути реколекційний дім...

Здавалося, що сьогодні буде звичайний суботній день. Як завжди, на вихідні плануєш багато роботи вдома. Бо за тиждень її достатньо накопичується. На тижні чула від знайомих, що в суботу у храмі св. Олександра буде с. Лідія з Закарпаття. Дещо чула про неї та читала. Не думала, що матиму нагоду побачити її в Києві. А вдалося!

Прийшла до храму на третю. Людей не так багато. Напевно, було замало реклами, промайнула іронічна думка. Але храм поступово наповнювався бажаючими послухати сестру і, напевно, отримати «шматочок» здоров’я. Відомо, що багато хто після візиту до цієї монахині засвідчує про чудо зцілення.

На початку сестра Лідія (Ліджі Паяпілі, належить до ордену святого Йосифа) розповіла історію свого життя. Приїхавши в Україну у 2000 році, вона довго тут не затрималась. Їй важко було тут адаптуватись: не знала мови, мала іншу ментальність та була вихідцем із зовсім іншої культури. «Я не любіла Кієв. Мнє тут нічєго нє понравилось» (Мова с. Лідії – суміш української та російської, ще відчувається також присмак Закарпаття, я вважала за необхідне в цитатах подати оригінальний «звук», без виправлень). Сестра з посмішкою розповідала, як її приймали то за циганку, то за мусульманку. До різних труднощів ще додалися проблеми зі здоров’ям. Сестра Лідія на очах згасала. Відчувала слабкість, у неї боліли голова і спина, постійно турбував кашель. Ніхто з лікарів не міг поставити точного діагнозу, а тим більше вилікувати монахиню з Індії. Врешті виявилося, що сестра має туберкульоз кісток. Вона вже була готова помирати. Згідно останнього побажання сестри Лідії, похорон мав бути в Індії. Вже будучи на батьківщині, монахиня багато молилася і питала Господа про Його волю. І зрозуміла, що Бог її хоче бачити в Україні. Сестра Лідія була зцілена, не зважаючи на невтішні прогнози лікарів.

Добре, сестра мала повернутись в Україну. Тепер вже зовсім «інша» сестра і зовсім інший настрій. Але що далі? Яке її служіння? Поступово, Господь через різні ситуації давав зрозуміти конкретні факти. Сестра Лідія відчула, що Бог хоче, щоб вона через заступницьку молитву служила хворим, подружжям, проголошувала конференції. Він привів її на Закарпаття, дав місце для служіння, дав людей, які б допомагали та дав потрібні дари. Піклувався, і досі піклується. Зараз сестри живуть у Павшино, куди приїздять численні паломники. В перспективі там має бути реколекційний дім. Сестра неодноразово досвідчувала, як Господь сам вирішує всі її проблеми. «Ми часто вєрім, но нє доверяєм Богу». Але якщо насправді довірятимемо Господу, то побачимо що, Він дає нам те, що нам потрібно.

Зараз сестра Лідія служить людям через заступницьку молитву. І переконана, що часом краще бути хворим, якщо це буде корисним для нашої душі. Бог найкраще знає, що для нас буде добрим.

Мене вразила віра сестри, а навіть більше – довіра Богу, а також її готовність ризикувати. У позитивному значенні цього слова. Ризикувати, щоб можна було досвідчити дію Божого Провидіння. На завершення свідчення сестра зазначила: «Я не сцеляю. Я только молюсь». Потім розпочалась заступницька молитва перед виставленими Пресвятими Дарами. Кожен мав змогу підійти ближче, і разом з сестрою відкрити Господу своє серце, всі ті прагнення, які в ньому є.

Мені вдалося поспілкуватися з сестрою після молитви.

Сестро, зараз наша країна переживає нелегкий час. Люди постійно моляться, просять Бога про мир в державі. Як ви думаєте, чому війна досі триває? І навіщо це потрібно?

Точної відповіді я не знаю. Я только думаю так: нє могу сказать, что Бог допускаєт ету войну. Потому что злий дух тоже сільний. Бог нє хочєт це. Но в етой сітуациї Бог может робити добро. Люді всє молятся, молятся. Но о чем они реально молятся, не знаю. Я думаю всєгда есть такая проблема: воні всє хотят навернення кого-то другого. Самоє главноє то, что нам каждому треба навертатись до Бога. Нє можна сказать: «Слава Богу за ету войну!». Но через нее много людей началі моліться. І може вони думали, что самі можут щось зробити. А тепер вони просять допомоги в Бога. Тоді люди більше відкривають серце для Бога. Бог має шанс.

Ви щодня маєте напружений графік. Чи правда, що чим більше ви служите людям, тим більше потрібно приватної молитви?

Нє. Я не виділяю час на молитву. Нє могу сказать, что я 2 часа молюсь, а 22 – нєт. У мєня нєт індівідуальной молітви. Я только стараюсь 24 часа бути с Ісусом. У мєня нєту отдєльно молітви, і отдєльно служенія. Я завжди стараюсь відчувати Його Присутність.

Як відчувати Його Присутність?

Наприклад, все що я роблю, я роблю з большой любов’ю. Дуже мало я молюся для сєбя. Можна сказать: взагалі я не молюсь для сєбя. Я довіряю Богу і знаю, что Он мнє даст все, що треба.

Зараз багато хто говорить, що зменшилась кількість покликань до священства, богопосвяченого життя. Чи це правда? В чому причина?

Я не думаю, що покликань стало менше. Як раньше Господь кликав, так і зараз кличе. Просто молодь покликання не чує, не відповідає. Бо люди думають, что єслі іде в священство ілі богопосвячене життя, то что-то сталося у житті, і что-то нє получілося. Ето нє так. Да, отказаться надо от многого в служенії Господу. Многіє хотят служить Богу, но оставатися в мірє. Редко хотят отвєтіть і оставить все. Но поклікань ніколи не стає менше. Тільки – відповідей.

Що б ви могли сказати тим, хто вагається у виборі життєвої дороги?

Всє думают, что монастирскоє життя – сумноє. Ето нє так. Каждая людина робить своє життя сумноє або вєсьолоє. Я нікогда нє жалєла, что стала монашкой. Потому, что я люблю… І я могу багатьом допомогти. Я тепер в Україні для багатьох – мама, для багатьох – дочка, для багатьох – сестра. Єслі би я вишла замуж, то я б мала двох-трьох дітей. Тепер у мєня єсть багато дітей. Тоже прічіна в самом свідченні монастирського життя. Думают, что не всє могут улибатися, сміятися, купатися і отдихать. Что ето всьо только для свєтских людєй. Ето нє правда. Бог когда все творіл, то Он не сдєлал ето – для свєтских, ето – для монашек. Бог сотворіл всьо для всєх…

Після спілкування з сестрою, після конференції та молитви у мене в голові промайнула одна думка. Як важливо вміти бути «олівцем в Божих руках»…

КМЦ