Кадрові рокіровки в міліції Берегівщини

#Кримінал

Нові люди очолять карний розшук, слідство, міліцейський штаб тощо.

Підполковник Микола Куриця рівно за двадцять років «виріс» від сержанта-пепеесника до начальника РВВС – він «пережив» вихідця з Бадалова Юлія Ороса, який після полковника-легенди Василя Матея райвідділом внутрішніх справ керував чи не найдовше, працював з мукачівцем Олександром Работинським (останній у чині полковника двічі очолював підрозділ внутрішньої безпеки УМВС – у часи генералів-регіоналів Русина та Варцаби), учився роботи від Василя Довгомелі з Ужгорода, який по завершенні берегівського «відрядження» керував навіть ДАІ Закарпаття, підковувався у інтелігентного Юрія Пеци, теж ужгородця, фахового хіміка, якого також доля перекидала по багатьох міліцейських райвідділах – Міжгірському в тому числі. Звідси полковником він і пішов на заслужений відпочинок.

Окрема сторінка в службовій біографії нового берегівського керманича-правоохоронця – робота із полковником Ладиславом Бобичем (у часи, коли Юрій Луценко був міністром МВС, він стояв на чолі найбільшого сільського райвідділу міліції України – Тячівського). Щоправда, ставши заступником Л. Бобича, 37-річний М. Куриця після певної співпраці не зніс стилю роботи останнього й насмілився протидіяти деяким його командам. У міліції цього дозволяють собі сильні, мужні, небоязкі й сміливі особистості, бездоганно чесні офіцери та із доброю репутацією тощо. У підсумку – кадрова ротація: начальника (Л. Бобича) перемістили в УБОЗ, а заступника (М. Курицю) відправили в один із підрозділів УМВС. Виявилося, що їхні шляхи розійшлися надовго, якщо не назавжди.

Відтак двічі берегівських правоохоронців учив «працювати та жити» депутат облради, заслужений юрист України Олександр Яцканич – полковник, екс-очільник цілої низки райвідділів нашої області (Свалявщина, Воловеччина, Ужгородщина) та закарпатського ДАІ, який залишив «найяскравіший» слід у житті багатьох міліціонерів. Саме від нього у ранзі першого заступника М. Куриця був відкомандирований у Іршаву – на осібну начальницьку посаду. За рік і три місяці «вкусив» самостійного міліцейського хліба, де зумів спрацюватися з громадою, місцевою владою, завоював повагу, шану, авторитет серед колег. І вже у сорок три роки – чергове незалежне «плавання» на Берегівщині, до того ж тутешню міліцію очолив у вельми складний для України час: пост-майданна ситуація, війна на Сході, інші непрості стани в органах внутрішніх справ тощо. З перших тижнів своєї роботи спочатку у статусі «т. в. о.» начальника, а відтак і без цієї приставки по серйозному взявся за перебудову у дусі сьогодення ввіреного йому міліцейського колективу – позбувся підполковників-заступників В. Продана (слідство), А. Бібена (карний розшук), інших одіозних міліціянтів.

Далі діяльний, кипучий, завзятий, активний і бойовий підполковник М. Куриця й собі попризначав нових «замів», щоправда, отримавши добро-благословення «зверху» – від головного закарпатського міліціонера О. Шаранича в тому числі. Приміром, карний розшук «курируватиме» Петро Дрозденко, знаний у місті та районі ще й як здібний футболіст, який часто виступає «на зеленому газоні» за РВВС та УМВС. Дотепер він був начальником міліцейського штабу, залишивши своє «крісло» Володимиру Пуканичу (старшому брату депутата міськради, юристу-правознавцю Едуарду, якого в місцеву політику привів Володимир Маргітич, директор ТК «Імідж»; до слова, їх батько, Володимир Пуканич, також свого часу очолював кадровий підрозділ берегівської міліції, відтак працював у ОБХССі у Сваляві, був начальником Хустського РВВС і навіть кілька місяців значився заступником керівника УМВС сусідньої Івано-Франківщини). З роду міліцейського також майор Руслан Попович (його та брата-майора Олександра батько, Іван Попович, помер у досить молодому віці й був родом із с. Павлове на Свалявщині, також після навчання працював у райвідділі), який тимчасово виконуватиме обов‘язки першого заступника Куриці й очолить слідство. Про нього кажуть: мислячий, розумний, надійний і вірний товариш, перевірений у різних міліцейських, життєвих і людських взаємостосунках. Така певна та виразна права рука – знахідка для будь-якого начальника. Отже, можна твердити, що М. Куриці повезло. Невдовзі вирішиться й доля «зама» із громадської безпеки, де нині урядує Е. Сіладі, якому скоро на пенсію, а також на дещо нижчих рівнях тощо.

Отже, кадри розставлені, можна, як мовиться, сміливо йти у бій! На цей раз як у прямому, так і в переносному значені цього слова. У бій зі злочинністю та іншими «негативізмами» й недоліками у нашому повсякденні, у бій на Сході, де триває кривава війна за незалежність неньки-України, за майбутнє нашого народу, де кується мир завтрашнього дня.

НЕСТОР АДАМЧУК, м. Берегово