Чому немає офіційної інформації про кадрові ротації в Закарпатському батальйоні самооборони?

Якщо у офіцерських переміщеннях на командирському місточку БТО немає особливих військових таїн і надзвичайних секретів, і якщо це не шкодить загальній справі та не вадить національній безпеці, то про пертурбацію, коли у батальйоні міняють командира, варто сказати вголос усій крайовій громадськості.

Люди, і найперше ті, хто переживає та підтримує воїнів у цю скрутні миті, мають знати, чим викликані такі дії – це відповідально, демократично та в дусі вимог часу. Гласність, публічність принесе тільки позитив і користь, тим паче зараз, коли будь-яка утаємниченість, особливо там, де цього можна уникнути, «на руку», на користь нашим, так би мовити, ворогам і недругам, супостатам української незалежності…    

КИСЕЛЕЙЧУК ПОСТ ЗДАВ. ЗИМА ПРИЙНЯВ

Отже, 49-річний полковник Ігор Кисилейчук (він є уродженцем Коломиї, що на Прикарпатті, а мешкає з сім‘єю в Берегові) лише кілька місяців командував Закарпатським батальйоном територіальної оборони. Але, маючи командирські практику й досвід, навички та життєву школу, він так зумів покласти та вибудувати військову справу в окремо взятому підрозділі, що порядного, принципового та виконавського офіцера з першого дня признали та заповажали всі військовослужбовці. До речі, з української армії Кисилейчук пішов у чині підполковника, а полковника йому «дали» незадовго до формування цього новітнього підрозділу, бійці якого дислоковані на навчальному полігоні в селі Оріховиці (Ужгородщина). Між іншим, на минулому тижні облвійськком Іван Васильцюн відрекомендував особовому складу цієї військової частини нового командира – 43-річного підполковника Олександра Зиму та побажав йому плідної роботи. Між іншим, донедавна він був очільником Ужгородського гірськострілецького батальйону (це чи не єдиний такого типу військовий підрозділ ЗСУ, створений у колишній 128-ій Мукачівській механізованій дивізії у часи афганських подій – у 1982 році). До речі, тоді ж були споруджені та облаштовані Оріховецьке стрільбище, яке у тодішньому ПрикВО завдяки гірській місцевості вважалося унікальним (найбільшими вважалися полігони на Яворівщині (Львівська обл.) та у Рівненській обл., площа яких відповідно 36 та 42 тис. га.) і займало земельний шмат у понад 6 тис. га. Щоправда, військово-політична «тиша» останніх десятиліть, занепад військово-оборонної сфери дісталася й полігонів, тож у Оріховиці він також почав чахнути. Хто знав, що згодиться для конкретної справи – навчань бійців БТО, які зголосилися стати у стрій захисників Вітчизни. Слід сказати, що військовик О. Зима активно відгукнувся за заклик цьогорічного кандидата в Президенти України Ю. Тимошенко щодо створення Руху опору – на Закарпатті саме він, як істинний патріот, його й очолив. Щоправда, участі в бойових діях не брав, хоча підлеглі поїздили «зі зброєю» по світу, а ось І. Кисилейчук у молодості пройшов найгарячішу на той час точку планети – Афганістан. І навіть був замком полку у Берегові. Але щира подяка обом за любов до свого народу, до України, за відданість, звитягу, героїзм, терпіння і мужність…
       
ДАЙТЕ ІНФОРМАЦІЮ ПРО РОТАЦІЮ!

Наразі мотиви звільнення останнього з посади командира ІV Закарпатського БТО не оприлюднені – можливо, що у військових це не прийнято. Тут інший стиль роботи – є наказ і його треба виконувати! Зрештою, навіть самі військовослужбовці дивуються, мовляв, у чому ж причина переміщення? І чи не вплине це на бойовий дух, муштру вояків-закарпатців? Спершу йшлося, що І. Кисилейчук піде працювати у обласний військовий комісаріат заступником його очільника. Але потім від І. Васильцюна по телефону вдалося дізнатися, що екс-командир БТО таки залишиться у сформованій ним частині «замом» у того ж О. Зими – і це рішення, схоже, правильне. Певно, такі рухи військових викликають чимало зайвих запитань, пересудів, балачок, бо йдеться про дуже делікатну сферу, до того ж у такий непростий і буремний час, як війна, коли захист Батьківщини стає обов‘язком і честю кожного чоловіка незалежної держави. І нерідко від того, хто на очолює військовий підрозділ, залежить життя та здоров‘я наших синів, чоловіків, братів. Не знаю, не мені, зрештою, судити, у кого більша довіра в батальйоні, хто авторитетніший і притягує до себе підлеглих, за ким без вагань піднімуться вояки та підуть у бій. Була б змога, можна провести анкетне дослідження чи опитування. Але те, що однаково обидва, як і командири нижчого рангу, рядові бійці-побратими бажають захищати-боронити рідну землю – факт очевидний. А ще у обох, сподіваюся, існувало і зостається правило, аби солдат був ситий і одягнутий, аби повернувся додому якщо не героєм, то хоча б живий. Варто також сказати, що від часу кадрових змін у батальйоні минув майже тиждень, а інформації у ЗМІ з приводу ротації – ніякої. У таких випадках, якщо тут немає військової таємниці, краще все роз‘яснити, аби рідні, близькі воїнів (як і вони самі) не послуговувалися непевними відомостями. Приміром, коли посилилися слухи, що Закарпатський БТО 18 липня ц. р. їде на схід, в зону АТО, де військова заграва з боку Росії дужчає, облвійськком на сесії обласної ради прокоментував пов‘язані з цим чутки та домисли. За його словами, зараз такого підрозділу, який би відповідав усім вимогам – нема, хоча у батальйоні, де на полігоні триває бойове злагодження, доотримання техніки, є 63 добровольці, які хочуть, аби їх командирували в зону антитерористичної операції. Але механізму їх відправки на схід окремо від батальйону не існує. Як немає відповіді й на низку інших питань, зокрема, куди діватися воїнам батальйону після вище означеної дати? Бо поки літо, можна побути й полігоні – у палатці, а коли прийде осінь і захолодить – потрібні пристойніші атмосфера, кращі умови, а вони можуть бути тільки в казармах. І взагалі, чи готовий їхати на схід країни Закарпатський БТО? Мабуть, що ні. Можливо, що в цьому прихований секрет ротації…

БАТАЛЬЙОН ХОЧЕ НА СХІД…

Як уже йшлося вище, військове з‘єднання у нашому краї було створено у відповідь на агресивні та завойовницькі дії з боку сусідки-Росії, яка не дає спокійного життя миролюбним українцям, влаштувавши на Луганщині та Донеччині (Крим – це окрема тема) справжній Східний фронт із бойовими феєрверками та «градопадом». Цілоденні, складні та нелегкі тренування із вогневою зброєю у руках проходять кілька сотень військовослужбовців, серед яких і краяни-добровольці, – вони «стріляють» з автоматів, рушниць, кулеметів, гранатометів, тобто «б‘ють» і гамселять по ймовірному сепаратисту та недругу тощо. А ще «йдуть» у атаки, кидають у «ворога» гранати, ножі, мінують об‘єкти, вчаться «брати» заручників», паралельно відточуючи бойову та колективну співпрацю, зладнаність із бронетехнікою й одночасно зміцнюючи фронтове братство (це, між іншим, немаловажний фактор, коли мовиться про життя й смерть, коли далеко від рідного порога захищаєш землю, друзів, оселю, близьких). І, звісно, опісля за участю командирів низових ланок триває розбір навчальних «польотів». До речі, ІV батальйон тероборони призначений також для охорони важливих стратегічних об‘єктів, насамперед мостів, у горах насамперед, шляхопереходів, кордону, органів влади тощо. Не секрет, що формування та матеріально-технічне забезпечення батальйону лягло на плечі самих вояків, місцевої та обласної влади, підприємців і простих громадян. Усього навіть не перерахувати, як за ці кілька місяців удалося підняти на вищий щабель військову частину, які зусилля довелося докласти, аби бути готовими захищати державу й край від «колорадів», які посунули на нашу згорьовану українську землю – без запрошення, без просьби, без прохання нам прислужитися. Батальйон у краї фактично з‘явився на порожньому місці, але до переможного кінця, коли можна їхати воювати на схід, ще далеко. Пригадується, як воякам куплялися обмундирування, берци, рації, постільна білизна, дезінфікуючі та засоби гігієни, аптечки (400 комплектів), не кажучи про спальні мішки, намети і різного роду побутові прилади тощо. І найголовніше – солдат тільки тоді піде воювати, тільки тоді підніметься в атаку, коли ситий, коли шлунку не голодно та тілу не холодно. Тож і продукти харчування (консерви, макарони, картопля, овочі, фрукти) завжди є неоціненим дарунком від людей доброї волі, чесних, порядних і сердечних. Звісно, були також готівкові гроші, перекази від благодійників, тут також своє слово сказали сотні й тисячі краян, які робили це щиро, до скриньок вкидали стільки, хто скільки міг – від десятки і аж до тисячки. Благо, що сердечність, доброта, благородство не мають ані меж, ані граней, ані рамок, ані порога. Хтось дорікне, мовляв, і тут зловживали. Можливо, адже люди є різні – чесні й нечесні, совісні й безсовісні, добрі та недобрі, щедрі й загребущі…  

МЕДІА – АРМІЇ НЕ ВОРОГ
    
Можливо, що такій малозначимій на перший погляд події, як ротація командирського складу в одному окремо взятому батальйоні, ми приділили занадто багато місця. Але саме преса, інтернет-видання, телебачення, інші ЗМІ мають «визначати» больові точки армії, нашого війська, що ми й робимо. Хотілося б наголосити, що медіа – не ворог, а помічник кожному вояку, сержанту й капітану, полковнику та генералу, міністру й депутату, армії загалом і всім, хто зацікавлений, аби якнайшвидше закінчилося кровопролиття, що призвело до біди, до людських трагедій, потоку біженців, полонених, поранених і смертей.
МИХАЙЛО СИНЬООКИЙ