Закарпатці взяли участь у словацькому святі русинів-українців під знаком «60» (+ФОТО)

У сусідньому із Закарпаттям місті Свидник Пряшівського краю Словаччини відбулося ювілейне 60-те Свято культури русинів-українців.

Згадали Великого українця

Про ювілей цього фесту нагадувала величезна емблема з цифрою «60» над сценою. Першого з трьох його днів на базі Музею української культури пройшов ювілейний семінар. Серед учасників — Посол України в Словацькій Республіці Олег Гаваші, керівник Міжпарламентської групи дружби з Україною, депутат Народної Ради Словаччини Мікулаш Крайкович, Генеральний консул України в місті Пряшів Ольга Бенч, заступник голови Пряшівського самоврядного краю Петер Обрімчак, голова міста Свидник Ян Голодняк.

Посол Української держави в Словаччині Олег Гаваші подякував Союзові русинів-українців цієї країни за його постійну увагу до культурних потреб русинів-українців, сприяння розвиткові їхньої культури. Він зосередив уваги на спільних зусиллях двох країн, перспективах співпраці. З нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка драматичний колектив із села Ряшів Бардіївського району Пряшівщини здійснив постановку вистави «Назар Стодоля». Фрагменти вистави аматори сцени показали гостям фестивалю.

Культурна програма відбувалася в амфітеатрі Свидника — міста, яке приймає свято від середини 1950-их років. Поряд зі словацькими, у ній брали участь творчі колективи з України, Литви, Польщі та Хорватії.

Від Свидника до Рахова

Сюди з’їхалися гості з усього Карпатського регіону. Пряшівський край і Закарпаття тут поєднали два найвіддаленіші їхні міста — Свидник і Рахів. Попри те, що вартість квитків для дорослих дорівнювала 6 євро, велетенська чаша амфітеатру щодня збирала по кілька тисяч глядачів. Виступи, які починалися з обіду, продовжувалися допізна: навіть за північ довколишні гори сповнювалися запальними піснями і звучанням народних інструментів.

Душею і талом глядачі переносилися на сцену, коли на ній виступали Пряшівський танцювальний ансамбль «Карпатянин» і український народний хор «Карпати» з Кошиць, аматорські колективи з багатьох міст і сіл Східної Словаччини. Краще бачити сцену допомагали два велетенські екрани — один над нею, інший за межами амфітеатру — для тих, хто не потрапив до глядацьких рядів. Не обходилося без «перченого» гумору та фіглів, які перенесли на сцену «Руснацька маковиця»,

Виступивши з власною програмою, учасники самі ставали глядачами, гаряче підтримуючи гостей фесту. Пізно вночі другого дня розпочався концерт Закарпатського народного хору під керуванням Наталії Петій-Потапчук. Пісні й танці, мелодії Карпат захопили глядачів на добрих півтори години. «Діамантовим» назвав ведучий Стефан Гій голос соліста цього хору, народного артиста України Петра Матія.

Зранку наступного дня почесні гості й організатори спільно поклали квіти до меморіального комплексу, спорудженому на перевалі на честь полеглих у Карпатсько-Дукельській операції в 1944 році. Це — вже майже на словацько-польському кордоні. Участь у церемонії взяли й гості з міста-побратима — Рахова.

Юрій ГЛЕБА, начальник управління культури Закарпатської облдержадміністрації:

— Жоден із попередніх фестивалів не проходив без участі української сторони і, зокрема, колективів із Закарпаття. Наш заслужений академічний Закарпатський народний хор показав програму, якою підтвердив близькість фольклорних традицій русинів-українців Закарпаття й Пряшівщини. Адже спадщина і пісенна, і танцювальна, що перейшла нам від попередників у своїх регіонах, надзвичайно схожа одна до одної..

Ольга БЕНЧ, генеральний консул України в Пряшеві:

— Цей фестиваль є найстарішим серед тих, які проводяться на землях, де споконвіку проживають русини-українці. Спочатку у багатьох селах і містах Пряшівщини проходять регіональні відбірні тури. Відтак у фесті беруть участь кращі виконавці — люди старшого віку, молодь і діти. Велика кількість закордонних делегацій, сповнений глядачів амфітеатр і чудова організація свята свідчать про те, що фестиваль єднає не лише русинів-українців Словаччини, а й наших людей із усього світу. Він має добре майбутнє.

Петро СОКОЛ, голова Союзу русинів-українців Словацької Республіки:

— Незаперечною є заслуга тих ентузіастів-інтелектуалів, які дали початок цьому фестивалю, що народився в далекому 1954 році. Його появою ми завдячуємо колишній Чехословацькій державі, сьогодні зусилля докладають чимало зацікавлених людей, які живуть у довколишніх країнах. Ми стараємося в чомусь модернізувати це свято, але головним своїм завданням бачимо те, щоб він продовжував жити.

Нині порівняно з минулим роком представництво словацьких учасників зросло на третину. До нас із-за кордону приїхали 26 художніх колективів і окремих виконавців, представників громадських організацій русинів-українців.

Ви самі переконуєтеся, наскільки місцевий люди дотримується традицій, які перейшли від батьків і дідів, зберігає фольклор, віру. Завдяки цьому наш русько-український народ продовжує свій рід на землях, де є автохтонним. Не маємо права асимілюватися і злитися зі словаками, цього не дозволяє пам’ять предків.

У сучасності європейські держави для збереження ідентичності національних меншин, на жаль, мало що роблять. У Словаччині колись було 250 русько-українських шкіл, потім 180, а три роки тому залишилося 8; цьогоріч перестануть існувати ще дві школи, а з інших двох учнів 5-10-их класів переведуть до словацьких. Велике свято культури в Свиднику дає нам змогу зберігати свій рід, пам’ятати коріння.

Мирослав СОПОЛИГА, директор Музею української культури в м. Свидник:

—Музей української культури народився разом із фестивалем — у 50-ті роки, коли ситуація для збереження українства в тодішній Чехословаччині була дуже сприятливою. Вперше він відбувся у селі Меджилабірці, а вже наступного року — у Свиднику. Радий, що музей у Свята зміг познайомити багатьох гостей із тими надбаннями, які є гордістю русинів-українців Словаччини.

Ян ГОЛОДНЯК, голова міста Свидник:

— Мерія нарівні з Союзом русинів-українців СР є співорганізатором цього фестивалю. Всіляко допомагаємо проведенню свята, шукаємо спонсорів, бо вважаємо це своїм обов’язком. Для проведення свята місто виділило 210 тисяч крон (що в еквіваленті 7 тисяч євро) і, крім того, виділило для його проведення на безоплатній основі амфітеатр. Всі кошти, які збирають за вхід, використовуються організаторами. Нашим побратимом є закарпатське місто Рахів, з яким уклали угоду ще в 1970-му. Його посланці приїхали і на цей фест. Шануємо закарпатців за те, що вони ніколи не обходять наше свято своєю увагою.

Василь БЕДЗІР