Закарпатцю, аби потрапити на Луганщину, знадобилася ледь не спецоперація!

...Розуміючи, що українська армія зараз переживає не найкращі часи, він вирішив відвезти солдатам допомогу, яку зібрали напередодні в гірському краї..

Сьогодні, 2 липня, в Ужгороді громадський діяч та правозахисник Богдан Хаустов розповів громадськості про свою поїздку на Схід.

“Після того, як я повернувся з Криму, майже одразу відправився на Схід. Розуміючи, що українська армія, зараз переживає не найкращі часи, я вирішив відвести солдатам допомогу, збір якої, ми організовували напередодні. Для того, щоб потрапити в Луганську область, пройшлося здійснювати ледь не спецоперацію, – розповідає Богдан. – Я віз у сумках форму, як допомогу військовим. Мені довелося пройти три блок-пости, однак документи у мене ніхто не перевіряв. Тобто, чим далі від бойових дій, тим халатніше перевіряють хто заїжджає на певну територію. Я говорю про те, що при бажанні я би міг перевезти і кілограм тротилу…”

За словами правозахисника, він подолав чималу відстань. Був і в Щасті, де загинули наші хлопці, а також їв з одного казанка з військовими батальйону “Айдар”. Проблем з їжею у них немає, зазначив під час розмови Богдан, скоріше військові потребують амуніцію та форму. Бракує також рацій. Між солдатами, навіть побутує такий жарт, що телефон – це кращий приціл для сепаратиста. Ще одна проблема – це уніформа. Через те що всі солдати різношерстні, не завжди розумієш з ким маєш справу. Однак найголовнішою на полі бою залишається проблема засобів захисту. Бракує бронижилетів, приладів нічного бачення. Одні бронижелети – заважкі, інші – не надто надійні. Що стосується іжі, то її передавати не потрібно: місцеві жителі повністю забезпечують військових харчами. Однак є проблема з питною водою, особливо на блок-постах.

“Військові часто скаржаться, що дійсно відбувається “зливання” інформації. Хлопці розповіли, як потрапила під обстріл наша колона. Втрати тоді, були значні… На рахунок полонених, на разі, домовляються, – розповів Богдан. – Існує безліч міфів про “бандерівців”, які нам здаються абсурдними, але місцеве населення сприймає їх всерйоз. Отож, в мене неодноразово виникало бажання запросити когось із авторитетних східняків до Ужгорода на пошуки “бандерівців”.

Як розповідає активіст, значна частина допомоги просто не доходить до наших військових і причин цьому безліч. По-перше, аби забрати маштабний вантаж з “Нової Пошти” потрібно заплатити щонайменше 350 грн., яких у військових часто просто немає. По-друге, не зовсім чесні військові керівники, які на власний розсуд розпоряджаються передачами. Отож, аби виправити становище, просто необхідно провести певні кадрові ротації, а також пильно контролювати пожертвування.

“Оскільки, ми привезли хлопцям сало, то я обмінявся з ними. Собі взяв декілька сухпайків, американських та українських, в якості сувеніру. Звісно американські значно кращі: вони всі різні і наїдаєшся ними доволі. Що стосується закарпатських службовців, то вони втомлені, але духом незламні. Мріють про ротацію…”, – підсумував Богдан.

На разі він організовує фонд допомоги військовим Закарпаття і першій роті батальйону “Айдар”. Планує також створити інтернет-спільноту для координації дій волонтерів.

 

Христина БІКЛЯН

«Карпатський Об’єктив»