Ужгородський педіатр сьогодні лікує вже онуків своїх колишніх пацієнтів!

...В обласному центрі Закарпаття у Світлани в молодості була дуже велика дільниця – починаючи від площі Шандора Петефі й до кінця вул. Минайської, в тому числі й ромське населення на вул. Пирогова. Сьогодні на тій території нараховується вже десь 3-4 дільниці...

До Дня медика, який в Україні відзначають у третю неділю червня, хотілося зробити інтерв’ю не з кимось із галузевих високопосадовців, а з тим, хто знаходиться ближче до людей, – простим лікарем. Світлана Матяшевська в цьому плані ідеальна кандидатура – ось уже майже 40 років трудиться педіатром в Ужгороді, причому весь час – на одній дільниці. Зараз колишні пацієнти приводять до неї своїх чад і навіть онуків, а за період її трудової кар’єри встигли помінятися і діти, і хвороби. Про все це й розмовляємо зі Світланою Дмитрівною.  

«У дитинстві всі ведмедики в мене були помальовані зеленкою»

– Світлано Дмитрівно, чому ви вирішили вступати на медфак? Хтось із родичів був лікарем?

– Та ні, ніхто. Більше того, ні донька, ні син, ні старша онучка, яка вчиться в Києві (середній онук закінчив 10 клас, а менший – 4-й), не пішли моїми стопами. А от я з самого дитинства мріяла про цю професію – ляльок постійно лікувала, всі плюшеві ведмедики були зеленкою помальовані. Отож вступила в Берегівське медучилище, потім закінчила медфак УжНУ – я ж сама з Ужгорода. І як у 1975-му почала трудитися на одній дільниці, так  там і закінчила. Наступного року вже відзначатиму 40 літ трудової кар’єри (Сміється. – Авт.)

– А дитячі хвороби змінилися за той час?

– Звичайно! І хвороби, і діти помінялися. Тепер більше алергій стало, зате менше інфекційних недуг. На початку моєї кар’єри вітрянка, кір зустрічалися повсюдно. І зменшило цю навалу щеплення. Тому я дуже не схвалюю те, що нині батьки часто відмовляються від вакцинації –  абсолютно безпідставно, тільки тому, що прочитали щось в Інтернеті, а ця інформація далеко не завжди підтверджена. Але ж саме завдяки щепленням нині на коклюш, дифтерію, кір маленькі ужгородці хворіють дуже рідко, а якщо й занедужують, то в легкій формі. А як не вакцинуватися від правцю (рос. «столбняк») – там при зараженні йдеться навіть не про тяжкі ускладнення, а про смерть. Причому інфекція може зайти не тільки через суттєву рану, а й через мікротріщину, яку ви навіть не помітите! Деякі матусі нині воліють робити щеплення в Угорщині – нехай, я прошу тільки довідки приносити. А з них випливає, що там дають вакцини, абсолютно ідентичні нашим – виробництва Росії, Бельгії, Франції тощо. Просто в нас це робиться безкоштовно, а за кордоном – платно, плюс витрати на дорогу. Правда, останніми роками в Україні були перебої з постачанням вакцин…

А ще тепер змінився перебіг типових дитячих хвороб – вони часто проходять у стертій, латентній формі, ті ж скарлатини, вітрянки можуть виникати повторно. Чому? Факторів багато: і антибіотики, які, з одного боку, лікарі частіше призначають, а з другого – ми їх приховано вживаємо з їжею; і те, що мами нинішніх дітей свого часу були щеплені. А через дуже легкий перебіг імунітет не завжди виробляється, звідси й можливість повторного зараження.

«Зараз лікую вже онуків своїх колишніх пацієнтів»

– І, виходячи з усього вищесказаного, в які часи було легше працювати – колись чи тепер?

– Мабуть, тепер. У молодості ж у мене дуже велика дільниця була – починаючи від площі Шандора Петефі й до кінця вул. Минайської, в тому числі й ромське населення на вул. Пирогова мала під опікою. (Тепер на тій території десь 3-4 дільниці, правда, частково замість приватного сектора там постали багатоповерхівки). І при цьому ще в дитячій лікарні раз чи двічі на місяць ніч доводилося відчергувати. А потім знову на роботу. Лише дітей до року в мене налічувалося 150. І щодня не менше 10 – 15 викликів – на додачу до патронату немовлят та прийому хворих. Уявіть собі: місто розросталося, зводили нові багатоповерхівки, а відтак усе перекопане й із одної сторони на другу в дощ перебратися – ціла проблема. Така багнюка була, що я ступила, ногу витягнула – а чобіт залишився. І хто б подумав, що в Ужгороді таке могло творитися? Якось прийшла на виклик у гуртожиток на вул. Бородіна, а там у дитини мало не агонія. Чекати, поки «швидка» добереться, неможливо – дорога кожна секунда. У дворі якраз стояв сміттєвоз, тож я попросила водія підвезти нас до лікарні. Слава Богу, встигли, дитину врятували. Словом, дуже багато складних випадків було, але я  працювала з задоволенням. І своїх дітей лікувала, і дітей однокурсниць. Останній рік, після виходу на пенсію, працюю вже не на дільниці, а в садочку №38 та 15-й і 20-й ЗОШ, але досі до мене приводять маленьких ужгородців і не тільки – уже дітей і онуків колишніх пацієнтів.

– Тобто ви на практиці – сімейний лікар?

– Знаєте, я за сімейних лікарів у селі, але проти того, щоб нищити педіатрію в місті. Є дуже багато специфічних моментів, відмінностей у діагностиці й лікуванні малюків і дорослих. Приміром, дихання, яке для дитини є нормою, в дорослого вже патологія. Словом, я за те, щоб педіатрія була окремо, і мами з немовлятами не стояли в коридорах  сімейних амбулаторій разом із бабусями, які кашляють. 

«Мої захоплення нині – квіти й вишивка»

– Що порадите батькам – як виростити здорових діток?

– Я завжди казала, що основи здоров’я від народження – це грудне вигодовування, щоденне купання, регулярні щеплення, загартовування й прогулянки на свіжому повітрі. А тепер іноді на вулиці 0 градусів – і дитина вже не йде надвір. Та гуляти в будь-яку погоду треба – і в мінус 5, і в -10, просто не 2 години. Слухайте Комаровського. Адже в закритому приміщенні кожен «ділиться» своїми інфекціями, і захворіти набагато легше. Ще велика проблема сучасних дітей – багатогодинне сидіння за комп’ютерами, телефонами. Від цього й сколіоз, і хвороби очей, і часті ГРВІ та бронхіти «завдяки» постійному перебуванню в приміщенні. Мама йде на роботу й каже влітку дитині: ти включи собі телевізор і дивися. Раніше ж діти замість цього бігали, м’яча ганяли, на велосипедах каталися, на річку ходили, в безкоштовних секціях займалися.

А  харчування яке нині? Яку упаковку не глянь – купа Е, барвників, консервантів, ароматизаторів. Плюс шкідливі сухарики, чіпси, кола… Мало яка дитина зараз харчується справді здорово.  А повітря? Візьмімо Ужгород: зараз у кожному дворі одна, як не дві машини – колись це був «норматив» на цілу вулицю. От і дихаємо вихлопами, які в силу географічного розташування міста ще й зависають тут, як у ямі.  І до всього цього з 6 років – великі шкільні навантаження. Планувалося, що «ранній» 1 клас – це буде напівсадок, а вийшло інакше. Щоб добре вчитися, дитині голову ніколи підняти. Це моя особиста думка, звісно, але мені здається, що саме через такі навантаження та спосіб життя і гіпертонія помолодшала, й інфаркти. Постійні стреси підточують здоров’я. Та й батьки іноді підливають оливи в вогонь, змушуючи дитину і на музику ходити, і на гурток малювання, та ще й із іноземної мови з репетитором займатися.

– А у вас поза роботою вільний час залишається? Чим любите займатися на дозвіллі?

– Я по натурі активна людина. З самого початку трудової кар’єри й до минулого року була профоргом, ми влаштовували різні змагання, брали участь у спартакіадах. А тепер маю два захоплення. Номер один – квіти, їх біля хати маю багато й різні. Навіть власноруч невелику штучну водойму облаштувала. А друге захоплення останніх кількох років – вишивка. Причому серветки мене не цікавлять, тільки картини – портрети (репродукції відомих художників), пейзажі, натюрморти. Десь 20 робіт уже маю в колекції, але не продаю їх – нехай залишиться пам’ять онукам. На одну картину 7-8 місяців іде, коли є натхнення, можу й до 3-х ночі вишивати. Ось тепер до Дня медика в народній раді готують виставку, то там і мої роботи будуть представлені.

– І насамкінець що побажаєте колегам до професійного свята?

– Здоров’я, сімейного благополуччя й миру. Раніше останнє ми якось жартома говорили, а тепер це дуже актуально. А ще побажаю, щоб вони всі з роботи додому йшли з радістю, і навпаки – теж із задоволенням. Бо це означає, що і вдома й на роботі все гаразд.

Мирослава Галас, "Закарпатська правда"