Мар’яна Альбрехт: «Всі наші підопічні – це обдаровані діти»

"Загалом, ні на що не скаржимось, окрім одного... Катастрофічно бракує приміщень для розширення. Хочеться створити для діток хоча б повну початкову ланку – 1-4 класи, не кажучи вже про те, що було б дуже добре на базі Центру влаштувати повноцінну школу (1-11 класи). А ще – потрібна територія для спортивного майданчика..." — розповідає директор Закарпастького навчально-реабілітаційного Центру для дітей з обмеженими фізичними можливостями Мар’яна Альбрехт.

Кажуть, здорова дитина – щаслива родина. Та як бути тим батькам, у кого маля має вроджені чи набуті патології розвитку. Ці маленькі сонечка так само хочуть світити для своїх близьких крихітними оченятами, сповненими радості життя. Донедавна в Хусті родини, у яких є діти з обмеженими фізичними можливостями, не мали спеціального закладу, де б їхні чада могли пройти реабілітацію, соціальну адаптацію та просто провести дозвілля разом з однолітками з подібними проблемами.

Та два роки тому в місті над Тисою відкрився єдиний у області державний навчально-реабілітаційний Центр для дітей з обмеженими фізичними можливостями.

-Будівництво закладу розпочалося ще у 2001 році, але так складалися обставини, що виникало чимало перепон,  тож відкриття  установи переносилося із року в рік. Прискорити процес намагалися меценати, багодійники і просто не байдужі люди не лише з нашого краю, а й із інших країн Європи. Зокрема зведенням, облаштуванням та благоустроєм займалися доброчинні організації зі Швейцарії, Данії, Голландії, Австрії, Угорщини, – розповідає директор навчально-реабілітаційного Центру Мар’яна Альбрехт. – Слід зазначити, що в 2012 році заклад відчинив двері для 22 діток. Тоді була одна група для дошкільнят і дві – для початкової школи. Наразі у Центрі 43 вихованці, віком від 3 до 10 років (2 дошкільні групи та 3 початкові класи).

Оглядаючи просторі ошатні кімнати просто не віриться, що заклад знаходиться на території нашої країни. Тут усе облаштовано згідно євростандартів, приміщення чисті, гарні, довкола багато іграшок, тренажерів для рухливих ігор, квітів… І порядок «кидається в очі» уже з першої хвилини перебування в закладі, адже при вході в установу, люб’язні вихователі пропонують замінити взуття на бахіли…

-Наші вихованці забезпечені всім необхідним. До їхніх послуг ліфт, подарований голландцями, візочки, завезені угорцями, зал лікувальної фізкультури, кабінети масажу, фізіотерапевтичний, – каже пані Мар’яна. – З дітьми працюють психолог, логопед, інструктор з лікувальної фізкультури, масажист. Вчителі і вихователі креативні, добре підготовлені, відповідальні. Ми ж не просто дитсадок-школа, а заклад, де малята проходять навчання, виховання та реабілітацію у комплексі. Працюємо згідно індивідуальних планів, які складаються з урахуванням стану здоров’я та фізичних можливостей кожної конкретно дитини. На заняттях велика увага відводиться руховим іграм, які мають велике значення. Навантаження у іграх відповідає руховому режиму, одночасно виховується увага,  точність, швидкість реакції, координація важких рухів. Практикуємо арт-терапію, казкотерапію, психологічні тренінги.

Цікаво, що кабінет очільниці навчально-реабілітаційного Центру оздоблений витворами дитячих рук. Усі вони акуратні та неординарні, а головне – зроблені з великою любов’ю.

-З гордістю можу сказати, що всі наші підопічні  – це обдаровані діти, але їм необхідна підтримка. Тож наше завдання – зробити все для того, щоб вони змогли повірити у себе. Через творчість діти діляться з оточуючими своїм внутрішнім світом, почуттями, думками, поглядами, – запевняє Мар’яна Степанівна. – На групі продовженого дня малюки опановують художнє та декоративно-прикладне мистецтво. Вазочки, підсвічники, ведмедики, малюночки з підручних матеріалів, роботи фарбами, вироби з пластиліну – це неповний перелік того, за що беруться маленькі дитячі ручки. Крім того, малюки ще й співають, декламують вірші та готують цілі концертні програми для батьків. Кожен може відчути себе співаком, танцюристом, вчителем, актором, спробувати себе в різних ролях. І, що найважливіше, діти мають можливість розширити своє коло спілкування, підтримують один одного, діляться досвідом, знаходять друзів.

Виходячи на подвір’я, куди директор закладу запрошує мене, щоб показати новий казковий майданчик для ігор на свіжому повітрі, невільно стаю свідком репетиції до свята Букваря. Усміхнені обличчя діток, мелодійний спів, іскорки в очах вихованців закладу переконують краще за будь які слова в тому, що дітлахи справді почуваються тут затишно, добре та спокійно.

 -Ми перебуваємо на балансі відділу освіти Хустської РДА, тобто держава оплачує за нас комунальні послуги, виплачує зарплату та забезпечує харчуванням. Крім того, підприємці міста нерідко допомагають побутовими речами. Скажімо, принесуть ксероксний папір… – розмірковує Мар’яна Альбрехт. – Загалом, ні на що не скаржимось, окрім одного… Катастрофічно бракує приміщень для розширення. Хочеться створити для діток хоча б повну початкову ланку – 1-4 класи, не кажучи вже про те, що було б дуже добре на базі Центру влаштувати повноцінну школу (1-11 класи). А ще – потрібна територія для спортивного майданчика…

 Дійсно, в Хусті немає спеціальної школи для дітей з неврологічними вадами та проблемами опорно-рухового апарату, а здобуваючи освіту в такому закладі, як навчально-реабілітаційний Центр, юнь змогла б повноцінніше розвиватись та освоювати ази наук за сприятливих умов, у середовищі самовідданих сіячів мудрого, доброго та вічного…

Покидаючи заклад, задумалась… адже згідно офіційних даних, в Україні проживає близько 2,5 млн дітей, які потребують особливої уваги та піклування. Далеко не всі вони забезпечені найнеобхіднішим… І все ж ці дітки – мужні та щирі душею, готові завжди прийти на допомогу та не здаватися за будь-яких обставин. Надія – це те що змушує їх жити і йти вперед. А саме такі заклади, як Хустський державний навчально-реабілітаційний центр спонукають як малюків, так і їхніх близьких разом прагнути змін на краще, не дають опустити руки і покірно пливти за течією життя.

Марина Алдон

 «Карпатський об’єктив»