За яких політиків голосуватимуть схід і південь України в майбутньому?

Статистичний мінімум українського Президента.

У суботу в Україні офіційно з’явився п’ятий Президент України. Саме 7 червня відбулася інавгурація Петра Порошенка як переможця позачергових виборів глави держави, що пройшли в Україні наприкінці травня.

Ясна річ, що виборча кампанія 2014 року проходила в надскладних умовах, за фактичної анексії частини території Украї¬ни – АР Крим – та неможливості проведення виборів на частині території Луганської та Донецької областей. Якщо ж бути цілком точними, то через неправомірні дії зовнішніх сил у виборах не змогли взяти участь майже чотири мільйони українців. Зрештою, явка взагалі стала чи не найнижчою за всю історію проведення виборів на загальнодержавному рівні в країні. Серед тих, хто таки міг обрати, понад 12 мільйонів не прийшли на виборчі дільниці.

Річ у тім, що після остаточного встановлення результатів виборів стало очевидним, що відсутність у списку єдиного кандидата від південно-східних областей, які раніше орієнтувалися переважно  на представників Партії регіонів, призвела до того, що в них вибори пройшли досить мляво. Явка ледве за 50% і найнижча підтримка переможця перегонів. Фактично, П. Порошенку та його команді вдалося максимально акумулювати електорат на заході та в цент¬рі України, переконати виборців у необхідності йти на вибори й зробити все, щоб вони відбулися в один тур. Про це яскраво свідчать показники кандидатів у регіональному розрізі, що розміщені на сайті Центральної виборчої комісії. На решті ж території країни цього зробити їм не вдалося, що й спричинило низьку явку. Приміром, у цілком спокійній Запорізькій області на дільниці прийшли 51% виборців, стільки ж на Мико¬лаївщині, а на Одещині своє право голосу реалізували заледве 46% повнолітніх громадян України, на Харківщині  – на 1,5% більше.

Як результат, нині маємо дещо кумедну ситуацію. Петро Порошенко загалом здобув підтримку 9,85 млн виборців. Усього ж проголосувало трохи більше 18 млн, і це при тому, що загальна кількість осіб, які нині мають право голосу в Україні, складає понад 35 млн. Але цікаво інше. У 2010 році Юлія Тимошенко програла вибори Вік-тору Януковичу, набравши 11,59 млн голосів виборців. До речі, колишній Президент тоді став переможцем завдяки підтримці 12,48 млн. Понад 15 млн виборців підтримали В. Ющенка та Л. Кучму під час їхньої перемоги на президентських виборах.

Показник П. Порошенка є найнижчим за всю історію президентських перегонів в Україні, й незважаючи на складну ситуацію на сході та анексію Криму, зрозуміло, що в багатьох регіонах виборці не були налаштовані голосувати за когось із кандидатів. Зневіра нині є вкрай поширеною серед українців, і остання виборча кампанія стала тому яскравою ілюстрацією. Фактично, нового Президента підтримали всього 33% тих, хто міг вільно висловити своє волевиявлення 25 травня 2014 року. З урахуванням усіх президентських кампаній, це найнижчий показник.

Усе вирішуватимуть у парламенті

У нинішній ситуації, мабуть, мало хто захоче ставити під сумнів перемогу П. Порошенка. Це зай¬ве з огляду на багато факторів, у першу чергу, наведення ладу в країні. Однак на порядку денному стоїть питання «перезавантаження» влади, зокрема дострокових виборів до парламенту та органів місцевої влади. Втім, їх проведення без Донецької та Луганської областей (з АР Крим поки складніше й прогнозувати повернення цієї частини України в її повноцінну юрисдикцію найближчим часом досить важко) є безглуздим. Відтак, головним завданням нині є нормалізація ситуації там. На це може піти як кілька тижнів, так і місяців, протягом яких жодних виборів не проводитимуть. Отже, для того, щоб П. Порошенко міг дійсно стати «рятівником України», йому доведеться йти на компроміси з тими силами, що нині є в парламенті. В іншому випадку його діяльність у принципі може бути суттєво обмежена, адже повернення Конституції до редакції 2004 року, фактично, робить Президента малоефективним менеджером, передаючи більше повноважень саме парламенту та уряду.

У парламенті ж нині все виглядає так, що добра половина депутатів готова до будь-яких компромісів, тільки щоб максимально довго тривала дія їхнього мандату. Чи можливо здійснити якісь реальні зміни в країні за наявності старого парламенту, який ще півроку тому приймав закони, що в принципі були антинародними? Ясна річ, ні. Нині це всі розуміють, і окрім розмов про виконання вимоги Майдану та громадськості далі справа не йде. Отже, майбутнє парламенту напряму залежить від ситуації на сході України. А її вирішення вже за кілька днів повною мірою буде в залежності від дій П. Порошенка.

Оновлення буде несуттєвим

Аналізуючи результати президентських виборів, волевиявлення в Києві, Черкасах та Одесі, можна спрогнозувати, що розмови про повне «перезавантаження» навряд чи справдяться. Якщо на президентських виборах усе пройшло спокійно, то місцеві нічим особливо не відрізнялися від попередніх кампаній на місцях за останні 10 років. Фальсифікації, перерахунки голосів і навіть «розгін» цілої ТВК у Черкасах (ЦВК пішла на такий крок з огляду на явні порушення в роботі територіальної комісії).

Нині політичні сили вже починають переформування. Це стосується всього спектру політичних партій, що представлені в парламенті. Далеко не всі з них можуть потрапити в нову ВР, а ще зовсім не факт, що там виявиться більшість, яка буде здатна сформувати коаліцію, котра б підтримувала діючого Президента. Відверто кажучи, майбутні вибори до українського парламенту стануть більш визначальними для країни, ніж президентські, адже за Конституцією саме Рада наділена найбільшими повноваженнями. Якщо ж вибори відбудуться за сценарієм київських, де УДАР узяв більшість голосів у міську раду, але, як виявилося, серед його представників є чимало з колишньої «молодої команди Черновецького» або тих, хто представляє інтереси забудовників, то ситуація в країні може стати загрозливою й призвести до чергового сплеску напруги в суспільстві.

Єдине, що може справді змінити ситуацію, це активність виборців по всій країні. Але як цього досягти – нині ніхто не дає відповіді. Отже, визначальною у новому парламенті буде саме та політична сила чи сили, що змусять активізуватися виборців на сході та півдні країни, адже їхній голос на президентських виборах був не дуже гучним.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"