»По чорній ріллі, по рудій стерні йдуть молоді сніги…»

Одна з асоціацій, асоціативного ряду викликаного переглядом диво–графіки Олени Одарич.

Пам’ятає  себе від двох рочків… Яскраве, жовте плаття на мамі, барвисті квіти розкидані на жовтому тлі… Ймовірно, перший спогад про матусю… Мріяла стати не просто художником,  художником – графіком. Нуртувало в ній сильне бажання – ілюструвати дитячі книжки. Збулося, не тільки це… У самої мисткині збереглося щось дитиняче, - одвертість, відкритість, жіноча незахищеність. Записалася до художньої школи, разом з подругою, потайки від батьків. Подумала, потім довідаються, це у віці восьми років. Вже під час навчання, сама попросилася на графічне відділення. Фахову освіту здобула у Полтавському інженерно – будівельному інституті, факультет архітектури.

    « Графіка – чорний і білий кольори, вони дозволяють висловити максималізм характеру. Самовираження посередництвом графіки – то чіткість і стрункість ліній. Що можна висловити графічно, то неможливо іншим способом», - ось таке означення « окреслює» графік Олена Одарич.
    Пані Оленка дуже вдячна своєму фахові за те, що завдяки йому, спочатку частенько відвідувала, потім жила, доволі довго – у Львові, Жовкві,  Івано – Франківську. « Дуже не вистачало мені засад традиції, знань про звичаї. Я несвідомо прагнула до того, чого бракувало», - відверто зізнається художниця.
    А тепер, про лінії… Яка роль лінії ? Вона відіграє величезне значення, не тільки у графіці, і в інших видах пластичних мистецтв. Про роль лінії написані твори ( Крен, Клінгер ), про значення лінії писав навіть Ніцше, філософ, що не мав прямого стосунку до проблематики мистецької. Багато дослідників починають стиль модерн з графіки, яка свою художню виразність демонструє за допомогою лінії. Призначення лінії неможливо відірвати від орієнтації на органічний початок, а останній характеризує стихійність, спонтанність розвитку форм, примат динамічної рівноваги над симетрією.
    Графічні роботи і малюнки її авторства, родичаються з закодованими мереживами, тими, що тче павучок. І там, і там, закладена думка, певен цього, і фантазія, і мрія, і недомовленість… В таких випадках слово передають Поетам :

    « Щось біло ткали павучки

     На жовтому папері,

    І синє літо на гачки

    Вже зачиняло двері».

    (із вірша М. Вінграновського).

Розглянемо один з графічних малюнків, який прикрашає і мистецьки доповнює вірш із збірки поезій Анни Кіссо « Чай по – слов’янськи».
Парк голих, чорних  по зимовому дерев. Згори – три сліди розрядів у небі, три білі, хвилясті стрічки – розряди, мо, від блискавки ? На передньому плані – біле фортепіано. Чи сон романтичний, чи те, чого не вистачає у житті, але прагнеться :

    « Я люблю романтику в звуках,

    Часом навіть в старих містах,

    Особливо, в раптових змінах.

    І, звичайно, в коротких снах».

          (з вірша А. Кіссо).

Ще один із малюнків графічних, - … частина освітленого вікна, на підвіконні – кошеня, у дворі – безлисте дерево, дівчина неземна присіла на лавку в задумі, світить ліхтар, а може « то світ виносив мене у космос ?».
    Олена завжди кохалася в музиці,різниця в тому, що давніш віддавала перевагу джазовим композиціям, року. Тепер заслуховується народною піснею, зачарована класичними творами. Планів сила – силенна. Аби встигала реалізувати, втілити, бодай частку з того, що задумала, намріяла. « Мене як художника, хвилює тема Голодомору – геноциду нашого народу. Окремий цикл робіт хочу присвятити Гетьману І.Мазепі. Картини будуть писатися гусячим пером, як колись…». – розповідає про задумане мисткиня. Велика притягальність для неї захована у творах примітиву, наїву. Це природне прагнення українки, йти по життю до коріння свого, яке не так ще давно, підрізали, сікли немилосердно. Чинили отаке безбожники, безбатченки, найбільші вандали світової історії. Більшовики – комсомольці, ще не зовсім відійшли, з політичної арени і інших сфер життя. У скількох талановитих людей за сім з гаком десятиліть відібрали життя ? Тих, що не добили, - отруювали смородом соціалістичного реалізму. Бридкі нащадки комуністів, номенклатурні комсомольці, яничари, манкурти, продовжують чинити безмір на нашій Землі, бо дозволяємо їм ! Проникливі рядки поетки промовляють так :

    « У тунелі скляної споруди

    Штучні люди.

    Вимальовують штучні етюди.

    Зблизька – нудить».

     (з вірша А. Кіссо).

Пані Оленка як художник, приймала участь у створенні двох документальних фільмів : « Усе в собі» - про Г. Сковороду і « З одвічністю на ти». Тонка мистецька натура, жіноча чулість і доброта проявились у її неодноразовій участі в розписах стін, кімнат, коридорів у дитячих будинках, лікарнях…
    Та повертаючись до графічних робіт авторки, -  розкриваєш їх для себе, кожен раз по – новому, трішки не так, як при попередніх переглядах. Може тому, що ця диво – графіка насичена алегоріями і алюзіями і витворена дивно – чарівною жінкою з Полтави.

    … і тут вриваються вихором віршовані рядки нескореного поета високого рівня, Й. Бродського :

    « Вогонь, ти чуєш, почав догорати.

    Тіні в кутках – затанцюрились.

    Не можна на них пальцем показати.

    Крикнути, щоб вони зупинились».

Андрій Будкевич, м.Львів