Територія УНР була значно більшою за сучасні державні кордони

Сучасні західноукраїнські землі (у той час Галичина, Буковина, Холмщина та ЗАКАРПАТТЯ) тоді входили до Австро-Угорщини, яка задекларувала дружні стосунки з УНР, яка складалася з тридцяти двох земель...

Події останніх місяців, а саме заяви російських лідерів про так звані «історичні помилки», в результаті яких до складу України багато років тому були включені землі, які начебто їй ніколи не належали, змусили багатьох українців взяти до рук підручники з історії. Аби пригадати початок двадцятого століття, коли було зроблено без перебільшення перший крок на шляху встановлення української державності.

З проголошенням Української народної республіки (УНР) у 1917 році перед керівництвом новоствореної країни постало питання про встановлення державних кордонів. Базуючись на історичних даних, які вказували на розселення етнічних українців на початку березня 1918 року, було підготовлено Закон УНР «Про адміністративно-територіальний поділ України». Документ передбачав встановлення української влади на територіях, які за результатами Брестського мирного договору мали відійти до складу України.

Згідно з документом вся територія УНР, яка була значно більшою за сучасні державні кордони, складалася з тридцяти двох земель. Серед них були сучасні білоруські території з містами Мозир, Брест-Литовськ (сучасний — Брест), Пінськ та Гомель. Окрім того, українськими мали стати і польські землі навколо міст Белз і Холм. Не оминав договір і українців на території нинішньої Російської Федерації. Так, повернутися до українського дому мали землі в районі міст Стародуб (зараз Брянська область); Острогозьк, Білгород, Богучар та Павловськ (частина сучасної території Воронезької та Курської областей). А також Крим та Кубань. Багато з цих територій не були підконтрольні Києву, але враховуючи історичні та етнічні коріння, вони були невід’ємно пов’язані з Україною. Сучасні західноукраїнські землі (у той час Галичина, Буковина, Холмщина та Закарпаття) тоді входили до Австро-Угорщини, яка задекларувала дружні стосунки з УНР.

Територія України (за Брестським миром, жовтень 1918 р.). Карта зберігається у фондах

Львівського історичного музею. На карту 1918-го, видану в Австрії, вперше нанесли державні кордони України, які були визнані Росією після мирного договору з Україною від 1918 року.

На карті написано — «Карта України 1918 року». На ній нанесено межі УНР станом на жовтень 1918 року. Тоді українській державі належала Східна Слобожанщина (сучасна Курська і Воронезька області — клин тягнувся на 250 кілометрів) і Крим.

Історик Іван Сварник вважає цю карту сенсаційним документом, тому що це перша карта України як держави, на ній уперше було нанесено державні кордони. Карти України 1918 року цілеспрямовано знищували за радянськихчасів, і за їхнє зберігання можна було отримати до 10 років ув’язнення.

Окрім того, документ скасовував діючий протягом століть адміністративний поділ на губернії та повіти і надавав землям право на самоврядування. Так, за задумом, в одну землю, на якій проживало до мільйона людей, мало увійти до чотирьох колишніх повітів. Відповідно, кожна земля мала ділитися на волості, а вони в свою чергу на спільноти. Подібний дрібний поділ, на думку істориків, був зумовлений встановленням та затвердженням виконавчої влади, яка, закріпившись на місцях, мала розпочати свою роботу. Такий підхід був викликаний тим, що застарілий адміністративно-територіальний поділ України, введений ще у Російській імперії, вимагав кардинальної зміни. Багато міст, які колись мали другорядне значення, розширилися територіально, а кількість населення в них зросла. Так, наприклад, Одеса та Миколаїв, закріплені за Херсонської губернією, за кількістю населення, рівнем промисловості й торгівлі на той час значно випередили Херсон, який, до-речі, входив до складу так званої Новоросії, ідею відродити яку сьогодні так затято розповсюджують московські очільники. Однак факти — річ уперта, тим більше історичні…

Як відомо, Новоросійська губернія була створена указом Павла І від 12 грудня 1796 року, яким ліквідовувалася Вознесенська губернія і Таврійська область. Проте нове утворення проіснувало недовго. З огляду на велику територію Олександр І у 1802 році поділив Новоросійську губернію на три: Миколаївську (з 1803 р. Херсонська), Катеринославську і Таврійську. Такий крок, як вказують історики, засвідчив, що об’єднання цих земель у єдиний центр було неправильним та недоречним.

Окрім того, за даними архівів, станом на 1917 рік Україна у складі Російської імперії поділялась на 9 губерній: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську (без Криму), Харківську, Херсонську, Чернігівську — які складалися з 86 повітів та 1652 волостей, на території яких, за даними етнографів того часу та за переписом 1897 року, налічувалося 112 міст. А міщани становили 13% населення, яке увійшло до складу УНР.

Але 29 квітня 1918 року після ліквідації Центральної ради і проголошення Української держави на чолі з гетьманом Скоропадським Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України» був скасований. Нова влада повернула поділ держави на губернії. 14 грудня того ж року гетьманський режим впав, а УНР була відновлена, проте питання про адміністративно-територіальний поділ її керівництвом більше не піднімалося. Це було обумовлено загостренням військових дій армії УНР проти Польщі, радянської Росії і білогвардійських військ півдня Росії, що не дозволяли зберігати постійний контроль над заявленими територіями УНР. Зрештою громадянська війна ще довго роздирали Україну, яка все ж була об’єднана духовно.

Підготував Максим ХОРОШУНОВ, «Народна армія»