Газета УжНУ «Погляд» цьогоріч святкує 15 років (ФОТО)

#Суспільство

Хто, як не її «хресний батько», головний редактор газети Володимир Тарасюк, знає краще її творчу еволюцію у найстарішому виші Закарпаття.

Цього року 15 років святкує газета Ужгородського національного університету «Погляд». Упродовж цих років на її сторінках друкувалося сотні студентів і навіть викладачів, як із відділення журналістики, так і з інших підрозділів закладу.

Та хто, як не «хресний батько», головний редактор газети Володимир Тарасюк, знає краще її творчу еволюцію у найстарішому виші Закарпаття.

- Володимире Юрійовичу, чи став студентський «Погляд» далекогляднішим за п'ятнадцять років?

- Він став більш зрілим, вдумливим. З роками змінилася концепція університетського видання, адже ми починали з газети, яка приділяла значну увагу суспільно-політичним темам, а потім поступово вона почала займати нішу, вирішуючи два основні завдання.

По-перше, бути часописом, що відображає життя Ужгородського національного університету, його проблеми, набутки;

По-друге, виконувати роль своєрідної творчої лабораторії, такого собі стартового майданчика для журналістів-початківців та й інших студентів, хто хоче спробувати себе в друкованих ЗМІ. При цьому з’явитися на шпальтах видання мають змогу й трохи слабші студенти або ті, які невпевнені в собі, потребують особливих порад чи допомоги від старших колег щодо написання того чи іншого матеріалу. Таким чином газета виконує і навчальну функцію.

- На вашу думку, чи довів «Погляд» свою необхідність університету?

- Власне, гадаю, що відповідь потрібно дізнатися у читачів і засновників, адже від них фактично і залежить існування газети. Перші щонайменше формують попит на видання, а другі забезпечують фінансування «Погляду». Утім, якщо його досі не закрили, то, очевидно, видання має право на життя. Навіть в епоху Інтернету. Це як театр, який не перестав існувати з появою телебачення. Тим паче, що всі ці роки за підтримки викладачів кафедри журналістики, інших підрозділів університету, ректорату, студентів «Погляд» намагався творити собі добре ім’я. Як на мене, часопис став нашою спільною університетською перемогою.

- Розкажіть про назву газети. Як вона виникла?

- Коли мене запросили працювати в газеті, то, звичайно, потрібно було придумати її назву. Це завдання доручили мені як журналісту і редактору. Пригадую, запропонував близько тридцяти назв. Остаточно з-поміжних них, на пропозицію тодішнього ректора УжНУ, професора Володимира Сливки, зупинили вибір на «Погляді». Вважаю, що це був правильний вибір. Адже така назва універсальна: вона охоплює і погляд студента, і викладача, й економічний, і політичний, й освітній погляди.

- Акценти «Погляду» вчора і сьогодні. Що змінилося за п'ятнадцять років?

- Починали ми із загальнополітичних, загальносуспільних матеріалів, орієнтуючись на всеукраїнський контекст. Тоді, у кінці 90-х років, це було виправдано, адже такого різноманіття газет, як сьогодні, не існувало, широкий загал не мав доступу до Інтернету, тобто аудиторія потребувала різноманітної інформації. Але з часом ми зрозуміли, що немає сенсу писати так масово про те, що вже обговорено у ЗМІ. Тому почали вибудовувати концепцію газети з урахуванням її загальноуніверситетського статусу та з огляду на те, що це студентський часопис. Гадаю, така стратегія виправдала себе. Навіть сьогодні, коли університет активно позиціонує себе у всесвітній мережі.

- З початку виходу газети студенти-журналісти одразу почали публікуватися й набиратися професійного досвіду на її сторінках?

- Так, із самого початку існування газети. Наприклад, серед перших творців газети була Леся Барчан, яка належить до першого випуску відділення журналістики й першою із його вихованців захистила кандидатську дисертацію.

- Можете пригадати якісь резонансні матеріали в студентській газеті?

- Таких було, до речі, чимало. Одного разу ми опублікували проблемний матеріал, що в головному корпусі університету немає їдальні. Коли наші журналісти звернулися за коментарями до керівництва вишу, то після виходу газети було зініційовано опитування студентів, яке підтвердило: проблема існує. Так було підтримано ідею для облаштування в Альма-матер ще одного, мабуть, найголовнішого закладу харчування.

Також редакція «Погляду» підтримала ініціативу ректорату й підготувала спецвипуск в антитютюновій кампанії. Після цього, я точно знаю, принаймні декілька студентів кинули палити. Отже, ефект від публікацій був.

Значний резонанс викликав і матеріал, який оприлюднив результати опитувань студентів щодо визначення кращих викладачів року на факультетах. Хай цей своєрідний конкурс і був дещо умовним, але вцілому акція мала хороші відгуки. Наставники побачили, хто із них користується найбільшою популярністю, як їх сприймають вихованці.

Низку резонансних публікацій можна продовжувати, серед них, наприклад, ті, які присвячені проблемам запровадження Болонського процесу в УжНУ, гуртожитському життю, організації дозвілля...

- Чи може «Погляд» бути доступним за межами університету і впливати на громадську думку?

- Просування університету за його межами – грандіозний проект, який сьогодні вимагає значних капіталовкладень. Тому, щоб і газету розповсюджувати за межами вишу, потрібні серйозні кошти: для проведення ґрунтовного анкетування серед потенційної аудиторії, належного підбору кадрів, закупівлі якісної техніки, вирішення проблем із розповсюдженням видання тощо. Якщо низку таких вимог виконати, то чому б і ні? Це реально навіть за теперішньої високої конкуренції між газетами, адже, як показує практика, якісний продукт завжди є затребуваним.

- Чи можна вважати «Погляд» базою, без якої б не відбувся студент-журналіст?

- Так категорично я б не ставив питання, бо нічого (і нікого) незамінного в житті немає. Не було б «Погляду», було б щось інше. Але те, що він слугує хорошою базою для підготовки журналістів, це однозначно.

- Випускники згадують, що перші номери «Погляду», Ви возили на «кравчучці», відомому візку періоду президенства Л. Кравчука…

- Так, було таке. З «Видавництва Закарпаття», що на Гагаріна, перші випуски газети я дійсно возив на «кравчучці», бо складні були часи. Часто затримували зарплату, тому навіть таксі замовити не міг, аби відвезти весь тираж до університету. Я вже і забув про це, тож дякую, що нагадали мені (сміється – Авт.).

- Чи існує якийсь анекдот чи гумористична історія про газету «Погляд»?

Пригадую в одній зі студентських публікацій був наведений уривок тексту із Дня філолога: «Сидимо за ґратами, вітер дме в вікно, «Погляду» фанатами стали ми давно. Пишемо про виміри, благодійні акції, пане Володимире, що таке редакція?» Або ж одна студентка (зараз уже відома наша випускниця) написала мені «Валентину»: «А чи знаєте ви, що у нас любов із першого «Погляду»?». Таке приємно згадувати.

- Ваше дітище «Погляд» сьогодні — дорослий «об’єкт» студентського життя, щоб ви йому побажали на майбутнє?

- Насамперед хочу звернутися до студентів, які творять газету: не спиняйтеся на досягнутому! П’ять років Вам дані, з одного боку, для здобуття знань, а з іншого - для практичних експериментів на їх основі, щоб віднайти себе в творчості. «Копайте» глибше і досягнете більшого! Віднаходьте щоразу ту родзинку, яка допоможе вам розкритися в журналістському плані по-новому. «Погляду» ж бажаю одного: щоб він із роками мудрішав, але при цьому залишався молодим!