Колишня росіянка, яка живе в Закарпатті: Хочу працювати на благо України

10-річна Марія разом із батьками переїхала з Росії на Закарпаття 15 років тому. Колишня громадянка Росії, нині вже живучи в Україні розповідає: більшість російських міст «застрягли» в епосі Петра І.

Маріє, розкажи, яким чином ти опинилася на Закарпатті?

Батько в мене українець, родом з Чернівців, але довгий час він жив у Росії. Життя ж воно непередбачуване: сьогодні ти в одному куточку землі, а завтра можеш опинитися в іншому. У 1987 році татові-cвященнику запропонували служити в Росії. Це був час, коли в свідомості людей йшло відновлення церковних канонів, авторитету церкви. Росії не вистачало священиків і тато рушив у Смоленськ, де і жив довгий час. Згодом, коли вже він трохи обжився, перевіз і маму. За розповідями батька, було таке, що він хрестив по 20 людей за раз. Люди вишиковувались в чергу аби їх похрестили.

Чому твоя сім’я все ж повернулася в Україну?

Я росла в Смоленську до 10 років, а потім тато вирішив повернутися на рідну Україну. Мама тільки зраділа цій звістці. Тато завжди каже: «…Все одно, де б ти не був, тебе «тягне» на Батьківщину. Там де корені твоїх пращурів». Першим містом, куди я переїхала, був Хуст, потім ми перебралися в Мукачево, де і живимо зараз.

Маріє, на скільки мені відомо, ти вступала та вчилася в університеті з російським громадянством? Важко було вступити в ВУЗ?

Це правда. Поступила легко, навіть легше було вступити, тому що я була громадянкою Росії. На той час були пільги для іноземних абітурієнтів, якими я скористалася. Весь час жила з російським паспортом і громадянством. І ніяких проблем у мене ніколи не виникало. Тільки рік минув як я зробила українське громадянство. І хочу сказати,  що це було досить складно. У російському та українському законодавствах є певні недоліки та суперечності. До прикладу, в Росії треба спочатку прийняти громадянство іншої країни, а вже потім відмовлятися від російського. В Україні ж мені пішли на значні поступки, допомогли зробити громадянство України і паспорт.

Тобі подобається Закарпаття, чи ти хотіла б повернутися в Росію?

Україна мені дуже подобається. Кожне місто має свою родзинку. Я люблю Україну, живу більшу половину життя в Закарпатті і задоволена всім. Мені подобаються тутешні люди. Звісно, що тут нелегко. Але легко тільки тим, хто ні до чого не прагне.  Росію я також не забуваю, у мене там подруги, з якими я час від часу спілкуюся. Навіть два роки тому  їздила до них в гості. Однак я хочу жити в Україні і розбудовувати свою країну, працювати заради добробуту її громадян.

А як живуть росіяни, щось міняється в них? Адже по телевізору нам показують, що в Росії життя стає кращим з кожним роком...

Останній раз коли я там була у Смоленській області, то не побачила ніяких суттєвих змін. Принаймні не побудували ні одного учбового закладу, не розбудовується інфраструктура та відповідно немає робочих місць. Пенсія 4-5 тисяч рублів – це копійки. Взагалі з кожним роком стає все гірше, а не краще. Великі міста розростаються, а малі міста і села – живуть так як жили при Петрі І.

Які в тебе плани на майбутнє, чим плануєш займатися?

Я деякий час пробувала себе в ролі викладача, на історичному факультеті УжНУ. Але поки що вчуся на аспірантурі. В майбутньому хочу допомагати українцям.

Юлія Давидова, Karpatnews.in.ua