Де їх на Закарпатті тільки не зустрінеш!

Коли починає розвиватися листя на деревах, справжні любителі тихого полювання з торбами поспішають до лісових масивів...

Трутовик лускатий, який на Міжгірщині здавна звикли на місцевій говірці йменувати пістряком, з’являється на початку травня, а росте на деревах, здебільшого буках і яворах.

Коли починає розвиватися листя на деревах, справжні любителі тихого полювання з торбами поспішають до лісових масивів. Серед фанатів-шукачів пістряків – родичі-міжгірці Бундзяки. Під час травневих вихідних 56-річний стрий Іван, який працює механіком у ТзОВ “Міжгірський лісокомбінат”, з племінником Євгеном – завідувачем сектору з питань цивільного захисту Міжгірської РДА вирушають у похід традиційним маршрутом до високогір’я, де починає зеленіти мішаний ліс. І цьогорічні вояжі виявилися успішними: повні рюкзаки напакували харчами лісової комори. Були легкі і важкі знахідки. Вільно збирали ті, які зійшли на лежачому дереві. Натомість з труднощами давалися ті, що роєм росли на буках чи яворах, які струнко тягнулися аж у небо. Ще й як складно було зірвати їх, коли вони “загніздилися“ ледь не на маківках дерев. Та завжди у підмозі – досвід грибника. У Бундзяків стаж ого-го. Євген, до речі, чудовий спортсмен, зізнається, що з самого раннього дитинства “заразився» пістряцьким полюванням. Покійний батько Йосип традиційно брав його по гриби після зими. Показував “свої” дерева, тобто грибниці, вчив зривати їх з велетенської вершини. Наука марно не пройшла, бо тепер син – справжній лицар грибної удачі. Воно так солодко мовиться, а насправді треба хащами намотати два чи й три десятки кілометражу.

Звичайно, фіналом радісної мандрівки стає повернення до осель. Під неповторно славний запах на сковорідці смажаться пістряки з добавкою цибулі, сала, без якого справжній українець не може обійтися за приготування і цієї страви, перетворюючи його на шкварки, а також підливкою сметани, щоб солодко потім облизувати не лише губи, але й пальці. Пригощають делікатесами усю родину, друзів, знайомих, бо добрі душею, а ще фартові на гриби.

До речі, пістряк – гриб скороминущий. Хоч засиджується на дереві довго, але для їжі він пригідний лиш свіжий. І треба чимчикувати вже подалі, бо у високогір’ї пізніше стає зеленіше. Щоправда, є ще одна надія на удачу, бо деколи можна натрапити на пістряка і восени.

"Новини Закарпаття"