В Ужгороді свята для маленьких залізничників не буде ще принаймні рік…

...Наприкінці квітня увагу на Ужгородську дитячу залізницю звернула чергова ініціативна група. У спільноту об’єдналися переважно молоді люди, які вчаться на залізничників.

Три з чотирьох дитячих залізниць Західної України відкрили сезон 9-11 травня, в Ужгороді ж іще принаймні рік свята для маленьких залізничників не буде. На територію підприємства відвідувачів пускають дуже неохоче, фотографувати тут заборонено. Єдиний штатний працівник, сторож, нарікає на місцеву владу. На перший погляд може здатися, що до залізниці нікому немає діла, проте «Унґвару» вдалося з’ясувати, що це зовсім не так.

Наприкінці квітня увагу на дитячу залізницю звернула чергова ініціативна група. У спільноту об’єдналися переважно молоді люди, які вчаться на залізничників. Допомагають і досвідченіші, але першість усе ж за підлітками.

Засновник спільноти «Врятуймо Ужгородську дитячу залізницю» Валерій Караман розповів про дитячу мрію: «Коли я навчався у шостому класі, хотів працювати на такій залізниці, але, на жаль, уже в той час вона повноцінно не функціонувала, у 2005 році за гроші одного з кандидатів у Президенти потяг катав охочих, але там працювали лише дорослі люди».

Активісти вже почали підраховувати втрати за час простою залізниці. Караман розповідає, що на станції «Парк» вкрали стрілочний переїзд, його потрібно відновити. Щоб точніше визначити збитки, ініціатори планують провести суботник, і багато працівників Ужгородського відділку залізниці та вагонного депо висловили бажання допомогти.

За словами Валерія Карамана, ужгородці надали багато пропозицій спільноті: «Були ідеї купити новий рухомий склад, але це неможливо – потрібні мільйони гривень. Пропонували відремонтувати нинішній маленький потяг – тепловоз і два вагони, реконструювати вокзал і на станції «Молодіжній», біля пішохідного мосту, зробити захист від сирості. Була думка перенести залізницю в інший парк, але це – ще більші гроші. Радили почати з проведення суботника, зі своєю фарбою та іншими матеріалами».

Головна мета проекту «Врятуймо Ужгородську дитячу залізницю» – відновлення позашкільного навчального закладу, щоб діти, які хочуть стати залізничниками, могли познайомитися зі всіма нюансами цієї професії та впевнено знали, яку вони обирають спеціальність.

Хорошу ідею загальмувала бюрократія

Питання про відродження Ужгородської дитячої залізниці гостро стоїть уже не перший рік. Ще у 2011 році з цього приводу міський голова Віктор Погорєлов зустрічався з начальником Львівської залізниці Богданом Піхом. Тоді керівник міста переконував: «Вузькоколійка має залишитися, повинна працювати для дітей і туристів та бути привабливим об’єктом».

А у 2013-му міська рада, знову ж – із ініціативи Віктора Погорєлова, погодилася прийняти залізницю в комунальну власність. У березні того ж року на сесії прийняли рішення «Про використання об’єктів Ужгородської дитячої залізниці за цільовим призначенням». Міський голова наголошував, що залізниця навряд чи приноситиме прямий прибуток, але необхідна Ужгороду для кращого іміджу, а відтак – і більшої кількості туристів.

На якому етапі вирішення цього питання у нової міської влади, розповів заступник міського голови Ярослав Шафарь: «Керівництво Львівської залізниці боялося, що залізницю продадуть у приватну власність або здадуть в оренду, тому була умова гарантувати відсутність перепрофілювання. Умови були виконані, але революційні події все змінили. Старе міністерство взагалі не розглядало це питання, останню відповідь міська влада отримала 18 січня. Тепер Міністерство інфраструктури – нове, і саме в них питання застрягло: нам не передають, майно не на балансі, а стан залізниці стає катастрофічним. Дах тече, техніка і колія нищаться, стрілку вкрали».

Чиновник запевняє, що ініціативність ужгородців – це добре, але є певний механізм. Щодо бажання активістів відновити не лише залізницю, а й навчальний заклад, зазначає, що треба брати досвід інших міст, адже одне не заперечує інше. Може працювати і гурток, і атракціон, і транспортна розв’язка – їздитиме дрезина, якщо знайдеться інвестор. 

Лист написали, можна і рейки відкопати

 «Ми підготували лист на голову ОДА, на Мінінфраструктури, і окремо на Булатова (Міністра молоді і спорту – Авт.), адже це – дитяча установа, тому питання може бути і на контролі Мінмолоді. Міська рада вкотре звертається з проханням передати залізницю на баланс міста, тоді в планах – співпраця з європейськими фондами, зокрема, норвезьким, щодо реконструкції. Я знаю, що є структура з Шотландії, яка готова надати один паровоз, і є організація, яка може його перевезти. Зараз у парку станції немає. Можливо, треба шукати приватних інвесторів, щоб усі витрати не лягали на плечі міста. Можна зробити також відділ макетів, у нас є дуже відомі колекціонери моделей, які готові виставлятися.

Міська влада проти того, щоб робити з дитячої залізниці якийсь бізнес і у вагоні, скажімо, продавати пиво. Є ідея брати приклад з інших залізниць. Наприклад, у Кошице на вихідних ходить вагон, перевозить дітей, у будні – дрезина, вона стилізована і працює як маршрутка для туристів, може і гроші заробляти», – розповідає заступник міського голови.

Використати словацький досвід у міській раді планують і в питаннях залучення грантів. Ярослав Шафарь наголошує: якщо засновники проекту «Врятуймо Ужгородську дитячу залізницю» будуть плідно працювати та матимуть реальні пропозиції, то ініціативних молодих людей можуть взяти до Кошице, щоб подивилися, як там це діє, та повчилися в колег.

Також чиновник радить активістам звернути увагу на ще один, не менш цікавий об’єкт: «У місті працювала ще одна залізниця, ідентична за параметрами – Анталівська вузькоколійка. Є шанс, що на складах у Львівської залізниці лишилися рештки тієї дороги. Це була «піонерська» залізниця, але побудували її ще на початку ХХ століття. Її розбирали в мене на очах, я навіть знаю, де закопані рейки, якщо треба, викопаємо».

Хоча, враховуючи те, що вузькоколійна лінія Ужгород – Анталовці починалася на залізничній станції «Радванка», імовірно, там «відкопали» все і без Шафаря.

Останнє слово – за Львівською залізницею

Благоустрій прилеглої території залізниці постійно забезпечують працівники дошкільних навчальних закладів № 40 та № 7. За словами завідувачки дитсадка № 40 Марії Ворожильник, до закриття станції там було багато дитячих каруселей. Львівську залізницю просили залишити атракціони, але на діалог із ужгородцями ніхто не пішов. Нині ж територію навіть нікому покосити. Між тим на сайті Львівської залізниці серед профільних навчальних закладів, «де проводиться навчально-виховна робота та робота з професійної орієнтації серед школярів 6-11 класів», у переліку красується і «м. Ужгород, вул. Ботанічна-Набережна – начальник Змушко Любов Петрівна».

Сама Любов Змушко у баталії між міською владою, Львівською залізницею, Міністерством інфраструктури не втручається. З’ясувати будь-яку інформацію про цю особу ні в прес-службі у Львові, ні на залізничній станції «Ужгород» не вдалося. Чи отримує директор фактично неіснуючого закладу заробітну плату, дізнатися також неможливо. Тим часом на території Ужгородської дитячої залізниці бур’ян росте, поїзд гниє, сторож дрімає, а рейки крадуть.

Тетяна Щоголєва, газета «Унґвар»