Сотні лицарів в обладунках влаштували справжню битву на Закарпатті (ФОТО)

#Культура

На території Чинадіївського замку на Мукачівщині розпочався двохденний фестиваль «Срібний Татош» (він триватиме 17-18 травня). Його цьогоріч проводять уже втретє. Десятки лицарів у середньовічних латах, дами серця, бої «не на життя, а на смерть», а також історична кухня – колориту фестивалю не бракує.

Найбільш видовищні для глядачів – бугурти – реальні бої між учасниками. Вони тривають кілька хвилин. Важкі обладунки заважають хлопцям рухатися, а від ударів мечами чи іншою «зброєю», вони швидко валяться з ніг.

Львів’янин Максим Бугель із понад 20-кілограмовим костюмом періоду Галицько-Волинського князівства ділиться враженнями: «після того, як знімаєш обладунки, відчуття польоту. Самі відчуття бою – дуже сильний викид адреналіну…»

До речі, у Максима, як і в багатьох учасників нинішніх історичних реконструкцій, інтерес з’явився після відомих книг фантаста Джона Толкіна. Колись «толкієністи», а нині – реконструктори історії конкретної доби – хлопці та дівчата серйозно вивчають особливості життя старих часів.

На фестиваль до стін закарпатського замку «Сент Міклош» з’їхалися любителі історії з України та Словаччини. Загалом – близько сотні реконструкторів, повідомив організатор лицарського свята Юрій Славік.

Мар’ян Капінос зі словацького Кошице в Чинадієві не вперше. Він та його друзі цікавляться періодом 13 століття. Їхні костюми також із того часу. Реконструкція це не тільки одяг та баталії, каже чоловік. «Намагаємося передати дух того часу, коли Кошіце було другим містом у тодішній Угорщині. Ми передаємо побут і культуру наших предків, вивчаємо середньовічний танець і театр».

Олена Єлісеєва вперше приїхала на середньовічний фестиваль до Закарпаття з Києва. За 10 років вивчення періоду 15 століття у дівчини цілий гардероб речей, притаманних тодішнім жінкам. Довгий поділ тих спідниць для сучасної дівчини не зовсім притаманний, доводиться звикати ходити в довгих платтях. «Це однозначно задоволення, хобі, - ділиться враженнями Олена. - Я люблю читати про ту епоху, готувати їжу за старовинними рецептами, шити одяг… Тоді було жити важче, не стільки в побуті, скільки обмеженою кількістю речей, якими доводилося послуговуватися. Найбільше в одязі жінок бракувало колгот, усе інше можна було замінити».

Харків’янин Андрій у звичайному житті лікар, на фестивалі – воїн часів Тамерлана: «мені близький той період, я сам зовнішньо східного типу. Що можу зробити сам для своїх обладунків, то роблю самостійно, а що ні – замовляю в майстрів, зокрема залізні елементи. Наприклад, на мені рукавиці, яким тоді користувалися монголо-татари, зразок саме таких рукавиць колись привезли з Каїру».

На «Срібному Татоші» не бракувало й колоритної кухні періоду середніх віків, вин, а також сувенірної продукції, стилізованої під епоху середньовіччя.

Туризмознавець Федір Шандор приготував просту, але наваристу сьорбанку: «у цій страві нема ні картоплі, ні томатів, ні дині, ні квасолі – нічого, що колись із Америки привіз Колумб. У сьорбанці тільки морква, капуста квашена, сметана – те, що було й росло на території карпатського регіону. Кухня тоді була дуже примітивна. Переважно молочна, прості види сирів та м’яса».

Натхненник відродження Чинадіївського замку Йосип Бартош каже, середньовіччя виробило певні погляди на життя, які дуже потрібні для сучасної людини: «це честь, гордість за свою землю, за свій народ. У середні віки люди дуже вболівали за свою землю, культуру, яка зароджувалася в замках та палацах. Ми не кажемо про те, що люди мають ходити в середньовічному одязі чи з мечами, ми хочемо, щоб люди цінували високу культуру…»

Чинадіївський замок збудований в 15 столітті, коли територія, що нині зветься Закарпаттям, належала тодішній Угорщині. Розбудова замків та оборонних споруд була потрібна, бо ж кожного дня тут чекали на напад…

Учасників фестивалю цього дня випробовувала й погода. Злива змінювалася яскравим сонцем і навпаки. Про враження від третього «Срібного Татоша» також на фотографіях.