Велике переселення по-закарпатськи, або рятуйся хто може (ФОТО)

Масове переселення, яке два роки тому запланувала влада, розпочалося на Тячівщині. Для 133 родин, що опинилися в зоні небезпечних карстових проваль (над соляними шахтами), побудували житловий комплекс. 120 мільйонів бюджетних гривень – і 116 квартир, 17 індивідуальних будинків, школа, дитячий садок у сусідньому селі Теребля готові.

 

Мешканці Солотвина досі не мають остаточного рішення щодо переселення. Зі 133 родин готові взяти житло 33 сім’ї. Інші – міркують над пропозицією, ще іншим – узагалі нічого не пропонували.

Переселення «на Кудикіну гору»

Родина Діани Марини живе за кілька десятків метрів від найбільшої карстової прірви. Проте пропозиції про переїзд солотвинка не отримувала. Та й переїжджати жінка з дітьми не планує, навпаки будує на місці старої хати нову. Діана розповідає: тут жили її бабуся, її мама, і вони з дітьми зараз тут.

На питання, чи не боїться за життя дітей, жінка впевнено каже, що ні, бо, пригадує, карстові провалля там не один рік: «…мы никуда не хотим ехать, нам тут хорошо и всё. Мы привыкли здесь жить. Как взять и всё бросить. Годами строить, всё делать, и всё бросить, и поехать куда-то на Кудыкину гору».

Будинок, який жінка зараз добудовує, розташований на вулиці Шахтарській. Тут безпосередньо розташована колишня Солотвинська солекопальня.

Навпроти багатоповерхівка з тріщинами на стінах. З цього будинку солотвинців переселятимуть найпершими.

Серед нарікань до нових будівель, що їх швидкими темпами звели в Тереблі, відсутність підвалів та господарських прибудов у приватних будинках, відсутність балконів. Та й квартири будувалися швидко, що викликало недовіру.

Коли нема іншого виходу

А от Іван-Михайло Прикоп із синами та внуками вже збирає свої пожитки, щоб переїжджати. Хата чоловіка розташована за півсотню метрів від прірви. Та й тріщить із усіх сторін.

65-річний чолов’яга погодився на переселення, бо іншого виходу нема: «…уже нема куди дітися. Уже всьо. Якщо не переселюся, то мене вертольотом заберуть и отвезуть силою (посміхається. – Ред.)»

Пан Іван не тільки прожив із родиною життя на території солерудника, він тут і працював 30 років. Пригадує, як територія, де нині небезпечно жити й ходити, виглядала колись.

«О, тут усе рівненько було, усе трава, краса. Ви б раніше бачили, як то було. Тут (показує рукою на віддаль) були лікувальні ванни. Краса була взагалі. Ось тут, де ми стоїмо, була центральна дорога (зараз ґрунтова стежка. – Ред.)», - пригадує з захватом чоловік.

Запасний варіант

Першою ключі від приватної оселі на території нового поселення отримала Марія Ціпле. Жінка узагальнює ставлення односельчан до масового переселення: «…нам добре в Солотвині. Але якщо ми провалимося, то в нас буде запасний варіант, куди виїхати. Дах над головою буде». Нове житло, очевидно, освоюватимуть діти пані Марії, а вона, як і раніше, залишатиметься в Солотвині.

Із 9 тисяч мешканців селища Солотвино в зоні ризику понад 130 сімей.

Солотвинський селищний голова Юрій Ухаль каже, люди сприймають цю ситуацію емоційно та меланхолійно. Це й зрозуміло: «тут історичні, родинні, соціальні зв’язки. А також релігійні переконання. На території Солотвина 8 конфесій і кожна має свою церкву чи молитовний дім, а відповідно люди звикли до таких умов».

Передбачити, як розвиватимуться події над соляними вирубками, не можуть ані геологи, ані самі солотвинці. У березні цього року Кабінет міністрів вирішив остаточно ліквідувати Солотвинський солерудник, затопивши його. На це потрібно майже 340 мільйонів гривень та 7 років. Чи більше, якщо грошей не буде. А поки копальні затоплюють підземні води, а земля поступово провалюється в соляні прірви.

Солотвинці могли залишитися солотвинцями

Важко, але солотвинці таки переходитимуть жити в нові оселі за півсотні кілометрів від їх дотеперішнього місця проживання. Утім одне питання, навіть ті з них, хто погодився переїхати, ставлять і місцевій, і всеукраїнській владі – ЧОМУ житло для переселенців не збудували на території самого Солотвина, де є землі, що пустують, кажуть самі мешканці і голова громадської організації «Надія Солотвина» Михайло Токар, що представляє інтереси солотвинців. На жаль, бідкаються люди, їх про можливі варіанти місця будівництва не спитали вчасно. Але зараз, уже нарікати нема кому, будівлі зведені. «Маємо те, що маємо» – резюмує пан Михайло. І додає: головне, щоб люди себе почували добре на новому місці.

Історичне переселення

Такого масового переїзду в своїй історії закарпатці переживали не часто. На початку 50-х років 20 століття переселили майже 190 дворів, коли будували стратегічний для УРСР об’єкт – Теребле-Ріцьку ГЕС. Тоді закарпатців не питали, чи хочуть вони покидати свої помешкання та нажиті землі (щоправда компенсували втрату житла грошима). Як не запитують і сьогодні. Але дають варіант – нове житло, при чому залишаючи старе у власності переселенців.

Тетяна Лешко спеціально для 7dniv.info. Фото автора

І ще кілька фото солотвинських прірв