Єврооптимізм Януковича для опозиції — великий і складний виклик

Адже в українського загалу виникає питання: якщо влада – теж євроінтегратор, то в чому полягає "унікальна пропозиція" від опозиції? Який в неї оригінальний порядок денний?

Відомий російсько-український політолог Андрій Окар про українські політичні реалії та складні відносини між двома країнами. 

Андрію, що ви думаєте про процеси, які відбуваються в українському політичному класі? Зараз ми спостерігаємо дивовижне єднання і консенсус.

Але слід зауважити, що для української опозиції єврооптимізм Януковича і його оточення – великий і складний виклик, бо виникає питання: якщо влада – теж євроінтегратор, то в чому полягає "унікальна пропозиція" від опозиції? Який в неї оригінальний порядок денний? Підозрюю, що відповіддю будуть розмови, що, мовляв, Янукович не виконує єврозобов'язання. Слід визнати, що інтелектуальна імпотенція української опозиції – одна з реальних загроз, що стоять перед Україною.

СКЛАДНІ СТОСУНКИ

Про російсько-українські відносини зараз можна сказати двома словами – все складно. Російські лідери зараз лякають  Україну усілякими негараздами, якщо вона підпише асоціацію. Прем'єр-міністр РФ Медведєв навіть сказав про "кінець привілеїв". Хоча що це за "привілеї" такі – абсолютно не зрозуміло. 

Щодо привілеїв, то Україна зараз має дуже такий цікавий "привілей" – купувати газ за найвищою ціною в Європі. Зрозуміло, що Україна і Росія взаємозалежні. Причому ця залежність носить несиметричний характер. В одних позиціях більш залежна Україна від Росії, в інших – Росія від України.

Російські ринки збуту – це, звичайно, круто, але та українська продукція, яка є на російських ринках, ті комплектуючі, які постачають на російські підприємства українські заводи, – це не якійсь там непотріб, який ніхто не хоче брати, а, як правило, високоякісна конкурентоздатна продукція.

Російські ринки збуту – це, дійсно, може стати проблемою, але проблемою не вічною і навіть не довготривалою. Політичний фактор в економічних відносинах між Росією та Україною буде домінувати до підписання угоди про ЗВТ та після того, але не більше одного-двох місяців.

А як ви вважаєте, наскільки адекватно взагалі Путін і Медведєв розуміють українські реалії? Адже очевидно, що вибір зроблено, і їхні "лякалки" вже ні на що не вплинуть.

В цих заявах поєднуються відчай, біль, емоції…

Тобто це вже якісь психологічні комплекси?

Так, в контексті російської політичної культури є такі дуже складні уявлення та емоції щодо України. Ставлення до Україні досить специфічне – з одного боку, в ньому поєднуються якісь такі дуже щирі, дуже приязні емоції, скажімо: "У меня бабушка украинка, я в детстве всё лето на Украине проводил", "песни у вас хорошие" та таке інше. Тобто Україна сприймається в російській свідомості як Аркадія — країна щасливого безтурботного життя, як "земний рай".

А з іншого боку – такі муки: "Мы же вообще-то один народ, мы из одной купели". Весь цей комплекс формулюється в одній фразі, яку, залежно від ситуації, в Росії прийнято говорити або з відчаєм, або з іронією, або з жалем, або з гумором: "Братья, почему вы нас предали!"

Є такий український політичний діяч – Віктор Медведчук, який останнім часом дуже активізувався. Як ви взагалі розцінюєте його діяльність? Вам не здається, що вона контрпродуктивна?

Чому  саме Медведчук пропагує в Україні Митний союз – це зрозуміло. Бо він "свій", "зрозумілий", "надійний" для Путіна. А російська політика (як, до речі, і українська) зараз влаштована так, що треба бути в першу чергу не професіоналом, не ефективним політиком чи управлінцем, а "своїм". Бо "свої" не здають — так вважає Путін. А Медведчук для Путіна "свій".

І тому вже понад рік, як всю Україну заклеєно беззмістовними, абсурдистськими піар-слоганами — про те, що "страной управляешь ты". Судячи з усього, тут спрацьовують якісь валові критерії, і виконавці цього проекту заробляють незалежно від ефективності їхнього "креативу".

КРЕАТИВНИЙ СУРКОВ

Одне з найбільш обговорюваних кадрових рішень вересня: Путін призначив своїм помічником Владислава Суркова. На новій посаді колишній віце-прем'єр, як пишуть російські ЗМІ, займатиметься  Україною…

Судячи зі стилю його політичного мислення і політичної дії, він буде займатися "креативом" на українському фронті. Сурков взагалі людина досить нетипова для російського політичного класу доби Путіна. Він був довгий час "сірим кардиналом", який розставляв не лише своїх людей, але й свої ідеологічні маркери – наприклад, саме він сформулював провладну концепцію "Суверенної демократії". Він не зараз з'явився на українському напрямку – він був одним з тих, хто дуже непогано "піднявся" на Помаранчевій революції, точніше, на боротьбі з її привидом в Росії.

Окрім концепції "Суверенної демократії", саме він був ідеологом створення прокремлівських молодіжних рухів "Наши" і "Молодая гвардия" – все це було відповіддю на Помаранчеву революцію в Україні. Мовляв, якщо не дасте гроші на зміцнення політичного режиму, прийдуть злобні американці разом із зрадливими українцями та грузинами, скинуть путінський режим і позбавлять Росію суверенітету.

Тобто Сурков вже один капітал заробив на Україні, чи вдасться вдруге?

Зараз Сурков – не така міцна та впливова фігура, як раніше. Окрім України, йому також наказано займатись проблемами Абхазії, Південної Осетії та рідної йому Чечні. На апаратних "поняттях" це означає приблизно те саме, як за радянської влади якогось керівника "кидали" на сільське господарство. Тобто це помітна втрата апаратної ваги.

Але, гадаю, "сурковська" політика щодо України буде суттєво відрізнятись від того, що є зараз — від тупого вкладання грошей в якісь маргінальні проросійські рухи, або від тої фігні, яку роблять від імені Медведчука. Це, думаю, буде щось прикольне, "креативне", несподіване, асиметричне. Але таке саме неефективне, як і у Медведчука.

ВІЧНЕ ПИТАННЯ

На Ялтинській конференції тема звільнення Юлії Тимошенко знову вийшла на перший план. Віктор Янукович заявив, що "відповідь має бути знайдена у законодавчому полі". Як ви вважаєте, чи вдасться в решті-решт знайти цю відповідь? Чи  немає відчуття, що Європа "здала" Тимошенко?

Схоже на те, що Європа вже здатна погодитись на якийсь компромісний варіант у "Ю-питанні". Наприклад, що Тимошенко відправлять до Німеччини на лікування.

Цей варіант обговорюється вже дуже давно. І вочевидь Кох та Квасневський роблять все можливо, щоб хоч якось полегшити долю Тимошенко. Але віз і нині там. Були навіть прогнози, що її випустять у вересні. Але вересень вже практично скінчився.

Як мені здається, Янукович готовий погодитись, щоб її відпустити до Німеччини ще до цього саміту. Зараз почали говорити про те, що він її взагалі може відпустити — як Луценка, але мені в це не віриться. Сподіваюсь також, що стан здоров'я Тимошенко "раптово" не погіршиться.

ПРЕЗИДЕНТ -ТЕНІСИСТ

Нещодавно один з телеканалів показав, як Віктор Федорович грає в теніс. І вже почали жартувати, що в другому турі українці обиратимуть між тенісом і боксом.

Подібні іміджеві піар-акції інколи для когось спрацьовують і підвищують рейтинг, але найчастіше — мають протилежний ефект, викликають масове роздратування народу. 

Не думаю, що "тенісний" сюжет пішов в плюс Януковичу. Я опитав близько десяти моїх українських знайомих, хто дивився цей сюжет: переважна більшість була обурена й роздратована. Мовляв, тут роботи нема, перспективи в житті нема, школи та лікарні скорочують, дитсадки не опалюють, а він не тільки Межигір'я захапав, а ще й такий "огурчик" — в теніс грає. Принаймні, такі відгуки я почув.

Може навпаки, продемонстрували, що він в гарній фізичній формі. Він там був більш-менш розкутий, у шортах, зі смішною чолочкою… Таке собі "олюднення" автократа.

Для того, аби адекватно оцінити вплив цього сюжету і оновленого образу Януковича на електорат, треба, як мінімум, провести репрезентативне соцопитування та кілька фокус-груп. Я б зрозумів, якби цей сюжет робився у розрахунку на європейських політиків — перед Вільнюсом це було б логічним та доречним. Але основні меседжі, як мені здалося, були розраховані не на європейських політиків, а на українських виборців.

Кажуть, до цього причетний ваш російський колега Ігор Шувалов.

Я готовий в це повірити.

ВСЮДИСУЩИЙ ТЕРМІНАТОР

На початку нашої розмови ви згадали Ігоря Маркова, який став жертвою кипучої діяльності Юрія Кармазіна. У нас з'явився такий собі Бабай для депутатів. І це, здається, українське ноу-хау, ніде більше так депутатів не вискубують.

Юрій Кармазін, безумовно, знайшов себе! Його вже всі ще рік тому списали в утіль, в технічний непотріб, партійний офіс забрали, а тут раптом він зробився таким собі термінатором! Звичайно, я вважаю, що Марков – це не та людина, якою міг би пишатися парламент України чи парламент будь-якої іншої країни. Уявляю також, за яких обставин його обрали депутатом по 133-му округу в Одесі. Але яким би він не був, це не правовий, а політичний метод розправи з людиною. Гадаю, що тут має йтися про кримінальну відповідальність суддів, які ухвалюють подібні рішення. 

Звісно, це звичайна логіка розвитку політичного режиму Януковича: "Сім'я" монополізує в своїх руках не лише власність, але й владу. А тому "обнулює" всі державні інституції – Конституційний суд, Верховній суд, омбудсмена, Уряд, політичні партії. Ось вже й до парламенту дійшли.

А як ви вважаєте, Кармазін діє самостійно?

А ви що, вважаєте, що в українській політиці може хтось діяти самостійно? Звісно, його використовують. Хоча, підозрюю, сам він вважає, що діє самостійно. Але це вже особливості внутрішнього світу самого Кармазіна.  Його зробили фронтменом цього проекту. Він потрапив у владний тренд і тепер може пишатись, що повертається з політичного небуття. Мабуть, ще буде балотуватись на довиборах в одному з п'яти мажоритарних округів у Верховну Раду.

Розмовляла Олена ЯХНО

27 вересня 2013, 12:58
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України