Туристам — розвага, медицині — сировина для «рогатих» ліків

На закарпатській фермі, єдиній такого роду в Україні, вирощують плямистих оленів.

«Закарпатка» продовжує серію публікацій, у яких розповідатиме про цікавинки нашого краю. Цього разу мандруємо на Хустщину, де між селами Липча та Іза розташувалася єдина в Україні ферма, на якій розводять плямистих оленів. Попри цілком мирний і навіть сентиментальний вигляд цих тварин, вони здатні й ребра поламати необережному відвідувачу, тож останніми роками дивитися на парнокопитних дозволяють тільки через сітку високого паркану. Правда, почастувати з рук придбаними тут-таки сухарями плямистих красенів можна навіть так.

У розпорядженні оленів – 57 гектарів із лісом і трьома ставками

На ферму ми потрапили близько полудня, тож більшість стада сховалася від спеки в лісі. Але зо два десятки cвітло-рудих оленів із численними білуватими плямами на боках трималися поблизу огорожі – це затяті ласуни, а відповідно, найбільш ручні тварини, котрі заради сухариків готові «позасмагати» на сонці. Утім, варто зауважити, що настільки «класично» ці парнокопитні виглядають тільки влітку – щоб  злитися з довкіллям у пронизаній сонячними променями гущавині дерев. А взимку вони стають буро-сірими, плями якось розмиваються. По невеличких «пеньочках», які стирчать на головах (залишки недавно відрізаних рогів), відразу можна впізнати самців. Вони більші, хоча розмірами теж не вражають: висота з метр із гаком, довжина тіла до 180 см, а вага – приблизно центнер. Самки дрібніші, без рогів.

«Наша ферма з 1987-го працює. За Союзу місцевий колгосп закупив оленів у Росії, в Калінінградській області. Тих перших 32-х родоначальників стада на Закарпаття привезли вертольотами. Нині ж маємо 250 оленів. А розводити їх стали через роги, з яких виробляють  ліки «Пантокрин» (Препарат помічний при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, використовується для підвищення працездатності. – Авт.).  Живеться тут тваринам непогано – для них обгородили 57 гектарів, на яких і пасовище, і ліс, і три ставки, куди вони ходять на водопій. Теплої пори щипають собі траву, ми їм ще солі даємо, а на зиму закуповуємо по 20 – 25 тонн сіна (залежно від погоди)плюс 25  тонн зерна», – розповідає Василь Борщик, котрий доглядає за оленями.

 Утім, фермі довелося пережити й тяжкі часи. Коли після розпаду СРСР у країні почалися економічні негаразди, панти («рогата» сировина для пантокрину) значно подешевшали й утримання оленів себе не окуповувало. Їх навіть стали потроху відстрілювати, і якби не нинішній керівник підприємства Михайло Бугаш, плямистих парнокопитних на Закарпатті, мабуть, не залишилося б – фактично, саме він врятував їх від винищення. Ферма стала туристичною родзинкою краю і кошти, отримані від відвідувачів, ідуть на корм тваринам.

«Роги для ліків мають бути молоді, поки кров у них циркулює»

Звісно, нам було цікаво дізнатися, як саме відпилюють роги оленям – адже це все-таки дичина, спіймати не так і легко, тим більше, територія величезна. «А ми їх за тиждень до того починаємо підгодовувати зерном, щоб потім заманити в загін і там закрити все стадо», – пояснює Василь Васильович і демонструє дерев’яну споруду без даху з численними «кімнатками», які зачиняються. У кожній вміщається по кілька тварин, але безпосередньо на обрізку рогів їх випускають по одному, спрямовуючи в тісну загороду. Там завдяки спеціальним пристосуванням тварину позбавляють можливості брикатися й спилюють затиснуті в станок панти – це справа кількох секунд. Цікаво, що скеровують оленів… згори, настеливши дошки над їхніми головами. Інакше люди ризикують бути покаліченими. І навіть за таких застережних заходів травми серед персоналу іноді трапляються. До речі, якщо в звичайну пору все стадо почергово доглядають по одному сторожу, то на період обрізки рогів залучають 10 – 12  чоловік.

«Але роги мають бути молоді, м’які, поки кров у них циркулює. Вони, фактично, за 2 місяці відростають: коли холодно – повільніше, якщо тепло – скоріше. Пиляють їх у кінці липня – на початку серпня. При цьому «досвідчені» олені зазвичай уже й не пручаються, а молоді кричать. Правда, є в стаді кілька хитрунів, котрі на зерно не ведуться й ніяк не дають себе заманити в загон. У них отакенні роги виростають, – показує Василь Борщик. – Та в березні все одно скидають їх, але на ліки вони вже не годяться, хіба що на сувеніри». Спиляні панти ферма здає на фармацевтичну фабрику в Тернопіль. Тепер сировину забирають машиною-рефрижиратором, а раніше – звичайною, просто панти подрібнювали й заливали 50-60-градусним спиртом. У 2012-му, кажуть, 56 кг молодих рогів нарізали, а тепер – 87 кг. 

У період гону самці практично перестають їсти

Оглянувши загон, прошу нашого гіда розказати щось про повадки оленів, спосіб їхнього життя. «Живуть вони в нас років по 12-14, – каже Василь Васильович. – А як старіють і вже не мають зубів – їм стає нічим пасти, починають худнути. Таких тварин відстрілюють. Але це небагато, по 1-2 на рік, адже вибраковка поступово йде. Їдять парнокопитні найбільше влітку – тоді в самців ростуть роги, а самки виношують і вигодовують малят. Вони в червні-липні народжуються, і тільки по одному. Причому спершу «мама» ховає теля в лісі, в кущах, просто час від часу ходить до нього, щоб погодувати. Лише тижнів через 2-3, коли маля зміцніє, воно само придибає до стада. І хоча вже щипає траву, продовжує смоктати молоко ще 4-5 місяців».

А в жовтні-листопаді в оленів починається шлюбний період. Самці стають агресивними, практично перестають їсти. Кохання і в них вимагає жертв – вони за цей час втрачають близько чверті своєї маси. Б’ються між собою так, що аж гай шумить! Хто сильніший – тому й самок більше дістанеться: в одного – п’ять, в іншого – десять, а є й такі, що не мають жодної. В ці 2 місяці до них узагалі небезпечно підходити: чублячись між собою, заодно можуть і людині ребра поламати. «Коли йдемо годувати, обов’язково треба палицю з собою брати. Бо несеш відра з зерном, а вони тичуться навперебій, можуть і завалити», – розповідає доглядач тварин.

Цікаво, що хоч холодної пори на фермі оленів добряче підгодовують, вони, як і в дикій природі, взимку менше рухаються – щоб зберігати енергію. У снігу прогребуть поблизу огорожі такі ями, що лиш голови їхні стирчать, і лежать собі. А як снігу нема – пасуться.

Мирослава Галас, "Закарпатська правда"

 

01 вересня 2013, 11:55
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!