Закарпатська залізниця, яка відходить в історію?

За часів Австро-Угорщини і Чехословаччини до Ясіня у Карпатах ходили прямі поїзди із Будапешта та Праги.

Тут був великий триповерховий вокзал, який зруйнували під час Другої світової війни.
Сьогодні ж на цій залізничній гілці курсує пасажирський - "Рахів-Львів" - відправляється щодоби. Два приміські їздять за маршрутом "Рахів-Коломия" та "Рахів-Івано-Франківськ".
Прямого залізничного сполучення з обласним центром немає, адже колія на маршруті
Рахів-Ужгород перетинає кордон сусідньої держави - Румунії.
Однією з "білих плям" в історії Рахівщини є будівництво залізниці від Ділового до Яблуницького перевалу. Тим більше, що в 1994 році виповнилося 100 років, як по ній проїхав перший поїзд. Тоді даний факт залишився непоміченим. А слід би, адже в житті людей та економіці району залізниця відігравала і відіграє значну роль і по сьогодні.
У 1986 році в м. Чікаго побачили світ спогади про будівництво залізниці, вміщені в "Історії Гуцульщини" автором якої є М.Домашевський.
Якщо говорити про будівництво залізниці від Трибушан до перевалу, точніше до залізничної станції Вороненко, і зведення залізничних станцій Трибушани, Берлебаш, Рахів, Білин, Кваси, Ясіня і Зімір, то це відбувалося наприкінці 70-х., у 80-х., на початку 90-х років XIX ст. за Австро-Угорщини. Роботи йшли одночастно у багатьох місцях. Головними          майстрами
будівельниками були "бараби" -так гуцули називали італійців з північно-східної Італії, частина якої перебувала під владою згаданої імперії.
Відомо, що вони славилися як добрі фахівці по будівництву залізниць, тунелів, мостів, мурів, будинків, а також різноманітних бетонних споруд. Саме  тому австро-угорська влада
використовувала працю італійців на прокладанні залізниці у Карпатах, котра б сприяла кращому використанню багатств Гуцульщини.
Починаючи від Сиготу, головного місця Мараморського комітету, до складу якого входив і Рахівський округ, будівельники залізниці зіткнулися з надзвичайними труднощами, бо гориста місцевість, річка Тиса та гірські  потоки змушували прокопувати декілька тунелів і зводити залізничні мости.
До робіт австро-угорські власті залучали й _ багато місцевого населення, тобто гуцулів. Звичайно, їм доручали виконувати лише найнекваліфікованішу  працю:
земляні роботи, доставку каменя, підготовку насипу під колію (штрику), носіння шпал (шліферів) та іншу найважчу працю. Щоправда, людська пам'ять майже не зберегла імена тих гуцулів-штрикарів, як усіх їх тоді-називали. До нас дійшли згадки про декількох з них - це Василь Попадюк з Ясіня, Дмитро Семенюк з Берлебаша. Прокоп'юк з Рахова.
Проте збереглися перекази очевидців, котрі розповідали про мало відомі факти, які мали місце під час будівництва залізниці. Наприклад, у одному з них йдеться про поширення заразних хвороб, від яких десятки, сотні людей помирали і їх зразу ховали поблизу колії, щоб уникнути зараження інших.
Одним із джерел і поширення холери був старий цвинтар у Берлебаші, частина якого була зруйнована, точніше розмита водою Тиси під час робіт. Як розповідали за свого життя Микола Семенюк і Василь Йонаш, старожили з Костилівки, головне русло річки в кінці села протікало там, де тепер знаходиться озеро в урочищі Жолоб, поблизу колиби "Плай". Щоб прокласти залізницю, треба було відгородити високим насипом'' підмурований мурами правий берег і по ньому прокласти колію, що і зробили. В ході робіт бурхлива і стрімка Тиса, поступово підмивала лівий берег, особливо під час сильних злив, де було старе кладовище (цвинтар).
Перед очима працюючих постало страхітливе видовище, коли по річці час від часу почали пливти домовини і залишки людських тіл. Це також стало причиною нового спалаху холери, від якої вмирало чимало людей.
На жаль, ні письмові джерела, ні людська пам"ять не зберегли імена тих, хто проектував і керував будівництвом залізниці, А це були, без сумніву,  першокласні спеціалісти-інженери. Про одного з них, безіменного, згадується в людських  переказах. Він спроектував                  прокладання найдовшого тунелю на самому перевалі. Тунель прокопували з двох боків, а проектант скерував роботу двох груп робітників, щоб вони не розминулися і своєчасно зустрілися під землею. Але у визначений ним срок зустрічі не відбулося, І проектант застрелився. Роботи продовжувалися і через невеликий час ця зустріч таки відбулася.
Ще важче встановити прізвища тих майстрів-будівничих  з північно-східної Італії, котрі
прокладали залізницю через Закарпатську Гуцульщину. Але так судилося, що не всі з тих, хто залишився живим, повернулися додому. Окремі з них оселилися тут. Й понині в Діловому живуть нащадки італійців, які своєю працею створили собі рукотворний пам'ятник-залізницю. Це Мартиглоні, Манфреді, Корадіні, Голібарді.
Серед семи залізничних станцій на Рахівщині найбільшою була в Ясінях, де розташувалося керівництво, зали для пасажирів, ресторан та житлове приміщення начальника станції, котрим протягом 20 років перед Другою світовою війною був чех Ян Сикора, а також депо. Вона була однією з найбільших на Закарпатті.
Завершення будівництва залізниці на Закарпатській Гуцульщині, як згадується в третьому томі "Історії Гуцульщини",  закінчилося урочистостями  у Кошіцах (Словаччина) куди приїхав цісар Франц Йосип Габсбург. За його розпорядженням тією новою залізницею прибула на урочистості делегація гуцулів з Ясіня на чолі з Василем Попадюком-Базем. Тут гуцульська делегація була в центрі уваги і одержала багато подяк за добру роботу. Ця подія, напевно, відбулася не раніше 1894 року, коли почався регулярний рух поїздів по новозбудованій залізниці.

Rbdut.at.ua

PUBLIC

19 серпня 2013, 10:10
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!