»Я почав збирати ягоди після того, як роботи не стало в держави…»

Мешканці села Пилипець на Закарпатті збирають чорниці грабачкою. За день нею можна зібрати 30 кілограмів. Руками — одну-дві баночки

На Закарпатті всі полонини для збору яфин поділені

— Це не робота, а відпочинок, — 52-річний Іван Янчик у светрі й синьому засмальцьованому картузі 1 серпня сидить із трьома жінками на перевалі між горами Гемба та Великий Верх, що біля села Пилипець на Закарпатті. Поряд із кожним по білому пластиковому відру чорниці, перемішаної з листям.

— Я почав збирати ягоди після того, як роботи не стало в держави, — Іван Янчик лягає біля відра. Фіолетову руку із чорними нігтями підкладає під голову. — Працював в Ужгороді на заводі обладнання для компресорних станцій. Мене скоротили, і вже сім років перебиваюся. Ще місяць тут, доки не відійде ягода. А тоді на заробітки за кордон поїду.

Чорниці приймають по 15-17 грн/кг. За день людина здає 15-20 кг.

— Якщо гарна ділянка, можна й 30 назбирати. Сезон — від Петра до Спаса. Збираємо грабачкою, — чоловік показує металевого совка з дерев'яною ручкою. Замість дна гребінець із зубцями. — Є ще дерев'яні, але в дощ стають тяжкі. У селі є чоловік, що робить залізні. За штуку просить 100-110 гривень.

За тиждень дозріє брусниця, по-місцевому її називають кам'янкою. Збирати цю ягоду легше. Здають її по 8-12 грн/кг.

За 300 м із сусідньої гори спускається вантажівка. У ній стоять 10 селян із відрами.

— Ондо машина пішла із чорницями, — пояснює Янчик. — А ми свою чекаємо. Здаємо одному хазяїнові. Доки ягода до завода дійде, перекупщиків може бути багато.

— Не сваритеся із сусідами за кращі ділянки?

— Ми не знаємо зарання, де краща. Як вона відцвіте, хтозна. Морози можуть прихватити весною. Тут кілометри й кілометри ягоди, — показує вкриті ягодою гори.

— Ви спробуйте сюди приїхати й сказати: я хочу зібрати 10 тонн чорниці, — каже інструктор із гірського туризму 33-річний Віталій Вовчик із закарпатського міста Тячів. Він приїхав на курорт Пилипець, розташований за горою. — Тут усі полонини поділені. Ну, умовно. Кажуть: до того груня — муй. Грунь — це горб русинською, або до того звору — яру. На територію одне одного не заходять. Це вони домовилися, чи може, їхні батьки. Мої знайомі дівчата хизувалися, що в них за день получалося до 700 гривень заробити. Але щоб 21 тисячу заробити за місяць, такого не буває. Бо робота тяжка.

Унизу, на краю села під широкою парасолею стоять чоловік із жінкою. Перед ними — відра із чорницею і ваги.

— Кулько яфина? — підходить Віталій.

— По 15 приймають, а тут уже 25 хочуть, — каже, коли відходимо. — На рівному місці заробіток євро на кілограмі. А восени місцеві збирають білі гриби. Торік сушені стоїли 800 гривень за кілограм.

Під магазином "АВС" за дерев'яним столом чоловіки п'ють горілку.

— Я вопше не збираю яфину. Хай чорт її збирає. Якби була така, як сливи, то збирав би, — сміється чоловік років 45 із червоним обличчям у білій футболці.

У готелі офіціантка 21-річна Вікторія підраховує суми в чеках.

— По ягоди ходять бідні люди. У них немає машин, роботи, освіти. Із 10 років заробляють на себе, бо батьки п'ють або не мають можливості забезпечити їх. Я ніколи не збирала ягід, — змахує нарощеними віями й збирає у хвіст біле пофарбоване волосся.

— Пилипець — багате село, — заперечує Віталій Вовчик. — Тут проведений газ. У половини людей двоповерхові будинки. Їздять на заробітки в Росію, Європу. Зараз увійшло в моду робити ковані паркани. То всі змагаються, хто кращий зробить. Намагаються переплюнути сусіда.

35 гривень коштує на базарі в Києві кілограм чорниці. У Вінниці ягоду продають по 25 грн/кг.

У Швеції за місяць збирання полуниць, брусниць та чорниць заробляють 1,5 тис. євро. Українці платять 65 євро за шенгенську візу, за дорогу треба віддати 500 євро в один бік. У кемпінгах ночують безкоштовно.

У Фінляндії на брусниці та чорниці заробляють 800-1500 євро за місяць. Віза коштує 65 євро, доїхати в один кінець — 200. Ніч у кемпінгу обійдеться у 6 євро з людини.

Катерина Цибенко, Gazeta.ua