Олександр Громовий стоїть на зламі літ на бастіоні часу та вітрів в Ужгороді

Широко відомий в Україні та за кордоном живописець у старій фуфайці, заплямованій фарбами, трудився в своїй майстерні обласному центрі Закарпаття місті Ужгород.

— Вже й Новий рік скоро, — нагадав я йому.

— Знаю, але і його хочу зустріти досягненнями в художній праці. Вона, слава Богу, лишається для мене найсправжнішим святом.

—Чи не здається вам, що визрівання років у таке собі гроно часового об’єму найбільше поетапно відчувається через призму Нового року, навіть більше, ніж через дні народження?

—Дійсно, тоді досить часто міркую про прожитий відрізок. Не я перший, не я останній робимо підсумки-вузлики в життєписі. Основні висновки, що людські цінності з часом змінюються. Те, що здавалося в молодості вічним і  непохитним, з плином часу все ж міняється в той чи інший бік. Гостро розумієш короткочасність усього, звертаєш думки більше до духовного, ніж нетривкого матеріального, осмислюєш своє місце в царстві духу, зокрема в плані релігійному. Багато відповідей постійно знаходжу в Біблії, спілкуюся зі священиками… На жаль, дехто так і не ладен відійти суто з матеріального буття до висот істинних…

—Чи підбиваються логічно й планомірно в цей час якісь підсумки, чи підсумковий процес має стихійний характер?

—Більше присутня логіка, що диктується самим життям. Стихійність, спонтанність і впорядковуєш логікою. Десь стає соромно за якісь моменти, не все, бачиш, удається, але… жити треба, і все більш якісно саме в духовному плані. Без матеріального теж не можна, але духовність має переважати.

—Як відбилися на вашому житті новорічні обряди з першим чистим сприйняттям їх на малій батьківщині — в Миколаївській області?

—На жаль, дитинство було в цьому сенсі обмеженим. Але щось діялося і в обрядах. Мені, скажімо, було завше образливо, що на мій день народження 6 січня (тепер художнику виповняється 55 років. — Авт.) ніхто не приходив, а лише на другий день — сьомого січня. Отже, потайки відзначали Різдво Христове. По домівках теплилося те святе, чого не знищить жодна диктатура. Тихенько й ми, малюки, ходили колядувати. Дорослі — ні, бо могли втратити роботу, посади. А нам за радість були у винагороду ковбаска, пироги, печиво, дрібні гроші. В період «розвинутого соціалізму» при Брежнєві була певна відлига в плані обрядовості. Люди посміливішали. Але взагалі Новий рік запам’ятався більше за Різдво, бо тримався в ранзі державного свята. Незабутнім лишився той трепетний аромат ялинки, коли вранці відкриваєш очі, а мама приносить тобі цукерки, печиво, горіхи, а за вікном — мінус двадцять, все синє від морозу, а ти виходиш до нього в обійми і зовсім не мерзнеш від щастя, котре не минає.

—Як Новий рік відбивається на творчості малярській?

—Теж є певним рубежем, багатогранним святом, що випромінює ніжний смуток і тиху-тиху радість. Кожній людині властиво на щось сподіватися — на хороші зміни в суспільному добробуті, стосунках між людьми. Віриш, що світ має стати толерантнішим: щоб від тебе не вимагали зайвого, та і ти міг допомогти іншим. В наш час це, на жаль, не дуже реально. Пізніше щось, можливо, і витанцюється з цієї мрії. Наразі ж маємо те, що маємо. Але надія лишається живою. Вона весь час нова, як Новий рік. Вона має бриніти живою струною в усіх полотнах.

—Що побажаєте добрим людям на свята?

—Всім, незалежно від національності чи релігійної приналежності, хочу побажати на святковому зламі років чогось приємного і особливого для кожної людини, щоб сповнились їхні бажання. Хай буде менше зла, ненависті, заздрості! Нехай люди більше відкривають свої душі, посмішками зігрівають одне одного і більше прощають!

Розмовляв Василь ЗУБАЧ

28 грудня 2012, 12:18
KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!