Юрій Бідзіля: «Пишаюся багатьма своїми студентами і відстежую їх подальшу професійну долю»

• Юрію Михайловичу, коли Ви відчули потяг до красного письменства? Пам’ятаєте свої перші публікації? Чи маєте свій архів?

– Друкувався, починаючи з 3-го класу. Дописував у газети "Зірка", "Закарпатська правда", "Молодь Закарпаття". Писав і вірші, які виходили в районній газеті. Був членом літературної студії. А перша моя публікація? Звичайно ж, я її пам’ятаю. У третьому класі написав про мою першу вчительку Марію Олександрівну Назаренко, яку я дуже любив. Вона була для мене ідеалом, педагогом, якого обожнював.

Публікації не зберігаю. Я не прихильник цього. Те, що було, вже відійшло. Усе це – елементи професійного зростання.

     • Викладачі завжди пишаються своїми кращими учнями. Чи є у Вас такі?

– Звичайно. Пишаюся багатьма, завжди відстежую їх дальшу професійну долю. Мені це цікаво. Пам’ятаю кожного, адже у нас не таке вже й велике відділення. Пишаюся Айною Бадаловою, яка працює на радіо "Київ". Пишаюся Катею Басарабовою, котра працює на Першому національному, Андрієм Андрусяком, котрий є головним редактором газети "Ужгород". Андрієм Ганусичем, який тривалий час очолював "Закарпатську правду". Пишаюся тими, хто працює в районних газетах. Вони доброякісно виконують свою роботу, і це мене радує. Пишаюся нашими студентами, коли вони добре складають сесію, посідають призові місця на олімпіадах. Це все радує. Це результат моєї праці і праці моїх колег.

• А хто для Вас є прикладом професіоналізму і таланту?

– Багато хто. Наприклад, Андрій Куликов. Радий з того, що ми разом із колегою Іваном Бабущаком були його підопічними у проекті BBC, проходили стажування саме в Андрія. І хоч він не є педагогом за освітою, але має надзвичайно хороші педагогічні здібності. Вважаю, що Куликов є новим типом педагога, друга і наставника. Тобто ти не комплексуєш від того, що він знає більше, ніж ти. Завжди порадить, підкаже тобі. Зрозуміло, що меж досконалості немає, ми так само всі вчимося – і викладачі, і студенти.

Мені подобається Алла Мазур – надзвичайно професійна людина. І з молодих теж багато хто подобається – вони професійно виконують свою справу. Взагалі, якщо людина виконує свою справу професійно, це завжди класно! Незалежно від того, чи це будівельник, чи журналіст, чи будь-хто інший, – важливо, аби був професіоналом у своїй галузі. Це завжди приваблює.

• У складі української делегації Ви нещодавно побували у Швеції. Які найяскравіші враження винесли з цієї поїздки?

– Найголовніше, що освіта там дуже добре фінансується, отже, і якість її достатньо висока. І ще раз переконався в тому, що викладач повинен змінюватися відповідно до того, як змінюються час і тенденції. Якщо нині, скажімо, студентам цікаві соціальні мережі, то викладач теж повинен цим цікавитися. Він має бути в курсі всього, що відбувається. Викладач – своєрідний модератор. Постійно з’являються новітні явища, і нам весь час доводиться займатися самоосвітою, бо нема такого централізованого підвищення кваліфікації, щоб нас учили. Тому у Швеції мені особливо сподобалися взаємини між викладачем і студентами, стосунки між колегами. Зрозуміло, коли є гроші, то це все трохи інакше. У них необмежена кількість техніки – це те, чого нам не вистачає. Сподіваємося, так буде і в нас, завдяки якщо не державі, то хоча б таким проектам. Надзвичайно приємно, що шведи приїхали сюди, що наші студенти мають можливість з ними спілкуватися. Вони у спілкуванні є достатньо демократичними, нема такої зашореності, як часто буває в наших викладачів, у яких інколи забагато академізму, теоретизованості і менше практики. Думаю, це надзвичайно важливо, щоб ця межа між теорією і практикою стерлася, ці два поняття повинні бути зв’язані.

• До речі, Галина Валентинівна Шаповалова у нас недавно провела пару в такому ключі. Ми всі були приємно вражені – нам це дуже сподобалося.

- Правда? (Сміється) І я дещо спробував застосовувати для студентів. У Швеції вже бував, зокрема 2001 року. Тоді теж багато чого навчився, та й ту знамениту вправу «Слово», яку ви так любили, перейняв у них.

• Так-так, дуже любили, вона нам надовго запам’ятається...

– Це і є шведський досвід, він допомагає студентові виговоритися. Це особливо важливо для студента-журналіста, котрий має це вміти.

• Система освіти у Швеції... Порівняйте її з нашою, українською. Чого бракує нам, а можливо, і їм? Що варто нам перейняти?

– Я вже казав, що нам бракує коштів. Якщо говорити про рівень освіти наших викладачів, то він є високим, особливо теоретичні питання наші викладачі дуже глибоко знають. Шведські колеги мають значне фінансування, наприклад, для реалізації проектів. Студентів не обмежують у бюджеті, скажімо, там достатньо грошей, щоб обладнати знімальний майданчик. Їм видають камери, всю нпотрібну техніку. Коли ми запитали директора інституту журналістики у Стокгольмі, скільки в них знімальної техніки, скільки камер, він здивувався і сказав, що не знає цього. Одне слово, ми зрозуміли: стільки, скільки необхідно. Їм щороку виділяють 2 мільйони шведських крон для поповнення й переоснащення, оновлення техніки. У Швеції великі кошти спрямовують саме на освіту. Що їм бракує?.. Важко сказати. Думаю, бракує нашого практицизму, адже ми можемо з нічого щось зробити, виходимо з тієї ситуації, яка є. Для них це складно, вони звикли користуватися технікою, звикли до комфорту.

Нам варто перейняти цей практичний підхід, і ми вже його значною мірою перейняли. В ідеалі кожне заняття мало б закінчуватися готовим медійним продуктом. Студент повинен розуміти, що він вчився для того, аби виготовити цей медійний продукт і бачити готовий результат.

• Яка Ваша думка про закарпатську журналістику? Які видання б виокремили?

– Якщо чесно казати, то мені за виваженістю подобається газета "Ужгород" і "Новини Закарпаття". Зрозуміло, що такий часопис, як " РіО", є надто скандальним, хоча усвідомлюю, що в нього високий рейтинг. Але їхні матеріали дуже вже віддають жовтизною. За кордоном такі газети називають "таблоїдними". Вважаю також, що останнім часом, якихось 5 років тому, наше телебачення стало на кілька голів вище, хоча йому все-таки потрібно створювати свій, оригінальний, медіапродукт, бо не дуже добре, коли тільки дзюрчать струмочки, не дуже добре, коли демонструють фільми, зняті ще в 60-ті роки... Там є багато професіоналів, які можуть виробляти цікавий медіапродукт. Але знову ж таки – бракує фінансів...

• Чи доводилося у житті йти проти своїх переконань, принципів – моральних, професійних?

– Проти своїх моральних переконань не йду ніколи. Можливо, це на шкоду мені, але ніколи не поступаюся своїми принципами і переконаннями, чого б воно мені не коштувало. Хоча це відгикується багато чим, особливо від тих, що називаються можновладцями.

• І на завершення розмови: що б Ви порадили нам - тим, хто тільки починає свій шлях у журналістиці?

– Вчитися професіоналізму!!! Звикати робити все серйозно, надзвичайно вдумливо ставитися до будь-якої справи. Навіть якщо це здається не дуже важливим, однаково ставтеся до справи серйозно, бо це риса, яка потім знадобиться в житті. Якщо роботодавець бачитиме, що ви серйозна людина і серйозно ставитеся до своїх обов’язків, то таке ж ставлення буде до вас.

Розмову вели
Христина МИГАЛИНА та Любов МИХАВКІВ, відділення журналістики УжНУ
Фото Лесі Поліхи