»Ужгород — Луганськ: експрес»

#Надзвичайне

Через усю країну — на велосипеді!

20-річний студент Святослав Лазор став наймолодшим велосипедистом, який перетнув Україну з крайньої західної у крайню східну точку. Подорож тривала 16 днів. Загалом Святослав подолав 2100 км.

— Як виникла така екстремальна ідея: перетнути країну на велосипеді?

— Ще 3 роки тому я навіть уявити собі такого не міг, бо лише почав займатися велотуризмом. Згодом, повертаючись із Луцька, де живе мій стрийко, до Львова, я подумав, що було б непогано проїхати Україну на велосипеді. Не мав тоді конкретно самого себе на думці. Але цього літа я згадав про свою недосяжну мрію — і вирішив її здійснити. 18 червня я, взявши похідний баул вагою 15 кг та велосипед, сів на поїзд до Мукачевого, зробив перше фото з Мукачівського замку, а тоді поїхав на Ужгород. І уже перед Чопом звернув у село Соломоново — крайню західну точку України. Після цього всі наступні дні їхав лише на схід.

— Як твої рідні відреагували на таку ідею?

— Вони нічого не знали. Про поїздку я розказав лише другові та своїй дівчині. Але вони мене відпустили, бо знали: уже не переконаєш. Коли мама все-таки дізналася, то дуже хвилювалася.

— Чому ти подорожував сам? Не знайшлося охочих підтримати твою ідею?

— Існує психологічна сумісність — ми могли просто не зійтись. Поїздка обіцяла бути довгою і виснажливою, а постійний стрес і фізичне навантаження — не кожен витримає. Крім того, це була моя мрія, тому здійснити її потрібно було самому. А ще хотілось довести собі, що нема нічого неможливого. Треба ставити собі цілі у житті й досягати їх. Завжди вибирай найтяжчу путь — на ній не зустрінеш супутників.

— Як складався твій маршрут? Хотілось відвідати визначні місця чи ти обирав якомога коротший шлях?

— Найкоротшим був шлях через київську трасу. Суцільний асфальт, і ніякого задоволення від поїздки. У мене ж була конкретна мета — пізнати Україну поближче, подивитись, як люди живуть, зруйнувати стереотип “розколеної” країни. Цей міф зруйновано повністю — Україна у нас одна. Натомість я проклав інший маршрут — через колоритне Закарпаття, Франківщину та мальовничу Чернівеччину. Далі Вінницька та Кіровоградська області. Побував у колишньому географічному центрі України — селі Добровеличківці. Тоді поїхав на Дніпропетровськ, донбаські терикони та Луганщину.

— Ночувати доводилось лише в наметі, а чи добрі люди пускали в хату?

— Планував, що лише дві ночі проведу в родичів — у Бершаді та Дніпропетровську, решта — у наметі. Але сталось так, що перші 4 дні я ночував у знайомих. Далі просився до людей. Спочатку вони насторожувались, але потім йшли на контакт і приймали у себе. У селі Лядова зупинився у монастирі, де мене прийняв отець Пантелеймон — у житті не бачив розумнішої людини. А в селі Піщаний Брід після 190 км дороги попросився у першу ж хату до дуже бідних людей. Вони мене прийняли. Спав на старому ліжку, на подвір’ї біля собаки. А коли проїхав Чернівці, то біля мене зупинилась машина, з неї вийшов чоловік. Він побачив напис на листку паперу: “Ужгород — Луганськ: експрес”, що я прикріпив ззаду на велосипед. Розговорились ми з цим чоловіком. Він виявився мешканцем Луганська і запропонував мені переночувати у його друзів тоді, коли я буду там. Тому раджу всім мандрівникам вказувати маршрут подорожі — це неодмінно допоможе. А 5 липня, коли підкорив Червону Зірку — крайню східну точку, то мене у себе прийняла сім’я дагестанців. Села як такого там уже, на жаль, нема, залишились чотири хати, які виживають за рахунок худоби.

6 липня я вже був знову в Луганську, сів на потяг до Києва, а з Києва уже до Стрия. Моя поїздка завершилась 8 липня.

— Чи зафіксували твій рекорд у Книзі рекордів України?

— Я подав заявку, написав їм, але відповіді поки що не отримав.

— Для тих, хто планує зробити щось подібне, що найперше потрібно взяти зі собою? Що найбільше знадобилося в подорожі?

— Найперше — це досвід, така річ, яку не купиш. У мене це були уже не перші мандри, я знав, що потрібно брати зі собою у дорогу. Цією поїздкою я хотів довести, що Україна у нас одна, чудова країна, всюди добрі, милосердні люди. А ще хотілося своїм прикладом показати, що варто вести здоровий спосіб життя і втілювати свої мрії у реальність.

— Де ти радиш побувати іншим туристам?

— Рекомендую побувати в Лядові, в монастирі. Місце пронизане духовністю, спокоєм, краса — неймовірна! А ще Дніпропетровськ — колоритне місто, в якому поєднана сучасність із радянським часом. На жаль, я зрозумів із цієї поїздки те, що ми є люди досить обмежені — не хочемо нічого знати, читати. Тільки й слухаємо те, що на телебаченні говорять. Але обмежені через те, що багато речей нам нав’язують, ту ж, приміром, політику. Йде перенасичення непотрібною інформацією. Тому я б радив поменше дивитись телевізор, а побільше подорожувати — так розширюється кругозір та змінюється світосприйняття.

— Що найбільше запам’яталось із цієї велопоїздки? З чим вона у тебе асоціюється?

— Чомусь ідуть асоціації з музикою. Музика грає, а кругом лише дорога, небо і поля пшениці. Свобода, простір, безкраїсть — те, що багатьом не вистачає у буденному житті, те, що найбільше згадується. Мандрівка була більше психологічною, ніж спортивною. Переосмислив своє життя. Тут страждав дрібними проблемами, а там зрозумів, що в житті це не головне. Головним стало це — відчуття свободи, з’явилась якась безкінечна душевна доброта, що випромінюється. Недаремно Григорій Сковорода присвятив життя мандрівництву. Щось у цьому є.

Наталя КУЦЯК, "Ратуша"

18 жовтня 2012, 9:51
KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!